Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах - Джеремі Стронг
Кріс нахилився і взяв місіс Акані за руку:
— Ви вважаєте, що зможете мені допомогти позбутися мого бар’єра, і я бігтиму швидше?
На це запитання відповів містер Акані:
— Скажемо так, містере Оконджо, вам це зовсім не зашкодить. Якщо нічого не вийде, ви й далі бігатимете, як дотепер. Але якщо гіпноз буде успішний, ваша швидкість зросте.
— Для мене буде великою честю попрацювати над вашим зціленням, — сказала місіс Акані. — І я нічого не братиму за свої послуги. Якщо ви виграєте золото, — це стане для мене найкращою нагородою!
— А через який час почне діяти гіпноз? — запитав Кріс. — За декілька днів я мушу долучитися до інших спортсменів у офіційному тренувальному таборі, а згодом розпочнуться Міжнародні ігри.
Місіс Акані замислилася:
— Це може тривати кілька днів. Усе залежить від того, наскільки міцна стіна у вашій свідомості. Але спробувати варто.
Кріс обдарував її білозубою посмішкою:
— Я упевнений, що це спрацює! — заявив він. — Я просто відчуваю це. Дякую вам, місіс Акані! — Кріс узяв Стрілку за голову й похитав її, від чого в тої аж залопотіли вуха. — Я думаю, Стрілко, що місіс Акані мала б і тебе загіпнотизувати, щоб ВСТАНОВИТИ бар’єр у твоїй собачій свідомості і не дозволяти тобі чинити стільки лиха!
Утрьох вони пішли розпочинати першу сесію гіпнозу. Ну, а ми з Тіною мали своє завдання — підготувати Стрілку до змагань із фризбі.
На жаль, Стрілка вже добряче пожувала мій диск, але Тіна мала ще один. Стрілка щосили смикала повідок, мало не вириваючи мені руку, тож я вирішив відпустити її на волю, і ШУ-У-У-У-УСТЬ! Вона умить зникла. Чесно, це справжня ракета на чотирьох лапах. Я навіть не кликав її назад, бо знав, що вона все одно не повернеться. Ми мусили просто дочекатися, коли вона набігається, вивільнивши бодай трохи своєї невичерпної енергії.
Ми посідали на травичку. Тіна лягла на спину й задивилася на хмарки.
— Там жаба, — сказала вона, показавши на небо.
— Якась розчавлена, — зауважив я, теж лягаючи на спину.
— Ні. Просто вона повзе.
— Її переїхала вантажівка, — буркнув я.
Тіна штурхнула мене в бік ліктем.
— Це жаба, яка тепер сидить.
Я також сів, тримаючись за бік:
— Це боляче.
— Ой-ой-ой, бідний Тре-е-евічку. Може, поцьомати бубу?
Я одразу підхопився:
— Цікаво, де та Стрілка, — квапливо змінив тему. — Стрілко! СТРІЛКО!
На диво, собака примчала назад, хляпаючи вухами й висолопленим язиком.
— Час ловити фризбі, Стрілко, — нагадав я. Показав їй диск, і вона його обнюхала. Навіть лизнула.
— Їй це сподобається, — повідомив я Тіні. Тоді відхилив назад руку. — Готова, Стрілко? Приготуйся! На старт! Увага! Руш!
Фризбі злетів у повітря, а Стрілка рвонула… хоча ні, нікуди вона не рвонула.
Вона сиділа й дивилася на мене. Дивилася на мою руку, немовби запитуючи: «А де ж поділася та штучка?»
Тіна засміялася:
— Їй це страшенно сподобалося, чи не так?
— Їй просто треба освоїтися, ось і все. Вона ж уже робила це, ти сама бачила.
— Я знаю. Але ж їй треба буде зробити це на Тваринячих іграх, інакше Чарлі Смаг кілька тижнів кепкуватиме з нас.
Тіна мала рацію. Я потупотів у траві, знайшов фризбі і тицьнув його Стрілці під ніс:
— Цього разу ти мусиш побігти за ним і впіймати, зрозуміла?
Стрілка дивилася на мене іскристими очима. Вона вся була взірцем… я волів би сказати — інтелекту, але насправді її інтелект був на рівні інтелекту вершкового морозива.
Я знову помахав перед нею фризбі:
— Готова? На старт! Увага! Руш!
Шу-у-у-у-усть!
— Вона побігла! — крикнула Тіна. — Давай, Стрілко, давай!
Фризбі линув у повітрі, поволі наближаючись до землі. Стрілка наздоганяла його широкими стрибками.
— Добре, Стрілко! — горлав я їй услід. — Лови його!
Фризбі падав на землю… Стрілка вже мало не хапала його… Диск торкнувся трави! Стрілка промчала, не зупиняючись, а фризбі за її спиною гепнувся на землю, тоді як вона летіла прожогом далі, сповнена дикої радості від самого процесу. Вона не пригальмувала, аж поки не сягнула другого кінця поля і не врізалася з розгону у живопліт. З гальмами у неї завжди виникали проблеми.
Я тим часом уже підняв із землі фризбі й поплентався до Тіни. Упав біля неї на землю, ми чекали, коли повернеться собака.
— Чарлі Смаг лусне зі сміху. Він просто не дасть нам проходу.
— Треворе, це ж тільки перше тренування. У нас ще є кілька днів до початку змагань. Ми якось викрутимося. Як завжди.
— Ага, — похмуро буркнув я. — Ми можемо знайти десь собаку, ЯКА СПРАВДІ РОБИТИМЕ ТЕ, ЧОГО МИ ВІД НЕЇ ВИМАГАЄМО! — я схопився на ноги і, не стримавшись, перейшов на крик, побачивши, що повертається Стрілка: — Дивися ти, паскудна шавко! Це фризбі! Принеси мені фризбі! ПРИНЕСИ!
Тіна спокійно забрала в мене диск:
— Дай-но, я спробую. Криком тут не допоможеш. Ні люди не люблять, щоб на них кричали, ні тварини. Заспокойся, добре? Я кину фризбі. Ось, Стрілко. Готова?
Тіна метнула диск. Він полетів угору, ширяючи в повітрі. Стрілка пострибала у високій траві навздогін, гавкаючи «гав-гав-гав», немовби попереджаючи: «Тепер я тебе упіймаю!»
— Зараз вона це зробить, зараз вона це зробить! — збуджено зашепотіла Тіна, поки фризбі летів понад травою. Стрілка бігла за ним, енергійно лопочучи вухами, дивилася вряди-годи вгору, а тоді, а тоді…
Раптом зупинилася, почухала за лівим вухом, розчепірилася і почала неквапливо СЮСЯТИ. Фризбі вдалині долинув до землі і зробив м’яку посадку.
— Ну, цього я ніяк не сподівалася, — зітхнула Тіна.
6. Конкурентів побільшало
Сьогодні ми знову бачили Кріса Оконджо. Він стояв біля гаю з містером і місіс Акані.
Ми з Тіною ще раз прийшли на поле самі знаєте для чого. ('Тренування з фризбі!) Ми запитали, як пройшов перший сеанс гіпнозу.
Місіс Акані усміхнулася:
— Добре. Кріс — сумлінний учень.
Бігун підтримав розмову:
— Смішно уявляти себе в ролі учня. Я вже сім років як закінчив школу, — він поклав руку на плече місіс Акані. Кріс був приблизно на півметра вищий за неї! — Я себе дуже добре почував після цього сеансу, знаєте, такий розслаблений і свіжий.
Місіс Акані пояснила:
— Так і має бути. Тепер ви зможете краще зосередитися на тому, як біжите. Ану, дайте мені секундомір, я перевірю ваш час.
Кріс передав їй секундомір, я теж зафіксував
