Маленька Відьма та Кір - Олексій Надемлінський

Навчання тривало. За кілька днів Кір із Маринкою взялися за малозрозумілу науку — трансгресію.

— Слово «трансгресія» походить від латинського слова «transgressio» і означає перехід через межу, що вважається неперехідною, — почав він. — Для нас — це перехід кордону між можливим і неможливим.

Чомусь раніше Марина вважала, що трансгресія — це просто переміщення в просторі. І взагалі не могла зрозуміти, навіщо потрібно вчитися трансгресії, якщо вона вже опанувала левітацію. Але Кір терпляче пояснив:

— Левітація і трансгресія — це як велосипед і літак: погодься, що безглуздо летіти до найближчого супермаркету літаком. Чи їхати на велосипеді на край світу. До того ж буває трансгресія не тільки простору, але і часу…

— Як це?

— Можна, наприклад, прискорювати або уповільнювати час. Правда, такі жарти з часом можуть погано скінчитися, тому застосовувати їх слід тільки для чогось виняткового. Але вміти це потрібно. До того ж буває трансгресія в інші світи…

— А ось про це прошу детальніше, — пожвавішала Маринка.

Однак Кір розчарував дівчинку:

— Трансгресію в інші світи ми будемо вивчати тільки теоретично: зарано тобі ще туди літати.

Маринка засмутилася, але погодилась.

До речі, для неї трансгресія в просторі виявилася теж досить простою наукою.

А ось потім почалися справжні муки: Кір взявся вчити її, які дивні істоти бувають на світі.

У Маринки голова йшла обертом від усіх цих грифонів, китоврасів та хухликів.

— Грифони — це крилаті чудовиська з левовим тулубом і головою орла, — невтомно втовкмачував їй Кір. — Китоврас — казкове чудовисько слов’ян, що ототожнюється з грецьким кентавром. А хухлик — слов’янський водяний, нечистий дух. Зрозуміла?

— Так, — кивала Маринка головою.

Кіт знову і знову вказував на помилки, але вона все одно постійно їх плутала.

Кіт невдоволено хитав головою і бурчав:

— Рано ще тобі в інші світи, ой як рано. Поки всіх істот не завчиш напам’ять, у казкові світи трангресувати не пущу.

Маринка засмучувалася, але всі міфічні істоти однак погано вкладалися у неї в голові… Так і тривало їхнє життя — день за днем, і не відбувалося нічого особливого із того, чого так побоювався кіт. А Маринці її навчання здавалося просто грою…

Частина третя

Ось і скінчилася гра

Коловерша

Маринка прийшла зі школи і здалеку, немов вправний метальник молота, закинула свою сумку на ліжко.

— Скінчилися муки, скінчилися страждання — почалися канікули! — голосно проспівала вона.

Кіт, який перебрався спати з підвіконня на крісло, зиркнув на дівчинку одним оком, проте одразу ж заплющив його. Невидимий Домовик чимось гримнув на кухні і теж нічого не сказав.

Маринці навіть образливо стало: у людини така втіха, а ніхто й порадіти з нею не хоче!

Знічев’я вона увімкнула телевізор. Йшли «Новини». Розповідали про страшну авіакатастрофу, що сталася десь на іншій частині земної кулі: триста п’ятдесят чотири особи загинуло.

Задзвонив телефон. Маринка вимкнула телевізор, зняла слухавку і почула мамин голос. Якусь хвилину вона притакувала й усміхалася, тоді натисла на важіль і застрибала з радощів.

— Ура! Сьогодні ми їдемо на дачу до тітоньки Віри і дядька Володі! Два дні я буду тільки те й робити, що вилежуватися на піску і купатися!

— Погана ідея, — невдоволено буркнув Кіт.

— Чому? — здивувалася Маринка.

— Тому що поруч з тобою не буде ні мене, ні Домовика. А без нас тебе багато хто образити може, — ухильно зауважив Кіт.

— Ой, кому я там потрібна, щоб мене ображати! — безтурботно відмахнулася Маринка.

Кіт не став заперечувати. Хіба що зауважив:

— Хоча б атем візьми із собою.

На кухні Домовик невдоволено, як здалося дівчинці, гримнув покришкою від сковороди.

«І чого вони все зляться і хвилюються за мене?» — подумала Маринка. Проте допитуватися було ніколи. Треба було збиратися на дачу.

* * *

На дачу Маринка з мамою виїхали пізно увечері. Маринка дрімала на задньому сидінні. Чомусь вона, коли їхала в темряві з мамою в машині, завжди дрімала. Їй навіть не заважало радіо, яке тихо бубоніло про чергові новини: сомалійські пірати захопили торговельне судно; один літак зазнав аварії у Піренеях, інший врізався в житловий будинок, і кількість жертв ще невідома…

І чи це наснилося їй, чи згадалося — вона й сама не могла зрозуміти. Мабуть, усе-таки згадалося… Так, зринуло у пам’яті давнє відвідування звіринцю з мамою.

І зачарована в лисицю істота, яка подумки молила Маринку про допомогу. Дівчинці навіть соромно стало: як вона могла забути ці смутні очі?

Маринка почала пригадувати уроки Кота, але так і не змогла вирішити, як називалася ця істота до свого перетворення на лисицю. І від того було ще гірше. Дівчинка заспокоювала свою совість тим, що кіт ще не розповів їй, як можна знімати чари. Вона якось запитала про це, але той ухильно відповів: «Це процес творчий і вимагає певних навичок та досвіду. Тобі поки що рано цим займатися…»

* * *

Усю суботу Марина засмагала і купалася, але думки про загадкову істоту зі звіринця не полишали її.

Дорослі були зайняті своїми розмовами. Час від часу до неї долинали уривки нудних фраз:

— Оподаткування… інспектор… звітність…

А в голові дівчинки відлунювали слова кота: «Це процес творчий і вимагає певних навичок та досвіду». І без нього, виходить, зробити нічого не можна.

…Під час вечері у Маринки виникла смілива думка. Вона навіть сама злякалася її і крадькома глянула на маму. Але та весело сперечалася про щось з тіткою Вірою і не звертала уваги на дочку.

Маринка ночувала в окремій кімнаті з балконом на другому поверсі. Дівчинка тихо лежала в ліжку і нетерпляче чекала, коли дорослі заснуть. Вичікуючи, вона вирішувала: що краще — полетіти чи трансгресувати. Після довгих роздумів вирішила, що друге все ж краще.

Коли на першому поверсі запала тиша, Маринка безшумно вдяглася, сунула атем у кишеню шортів і прошепотіла собі під ніс: «Леле, що це я роблю?» І… трансгресувала до звіринця.

Правду кажучи, у звіринці їй стало моторошно. Десь у вольєрах безшумно вовтузилися вовки, підвивали гієни, здалеку долинув невдоволений рик амурського тигра. Єдине, що тішило, — це те, що маленька відьма досить вдало перемістилася в просторі — виникла просто перед кліткою з лисицями. Інакше довелося б довго розгулювати у темряві під зажерливими поглядами хижаків.

Зачарована в лисицю істота не спала. Вона пильно дивилася на Маринку крізь ґрати. Дівчинка спрямувала свою магічну енергію на замок вольєра. Атемом