Маленька Відьма та Кір - Олексій Надемлінський

Стосовно сина Пегаса і Єдинорога всі відомості дуже непевні. Легас є найбільш загадковою істотою з-поміж усіх. Він скритний. Часом добрий і справедливий, а часом — похмурий і небезпечний. Він наділений особливою магічною силою, якою вкрай рідко з ким-небудь ділиться. Про його життя і звички також майже нічого не знаємо. Єдине, що відомо — він радше білий, ніж чорний. Проте межа між Білим і Чорним часом ледь помітна.

Дякую за увагу.

* * *

— Так він добрий чи злий? — запитала Марина.

— Це як для кого. Ось тебе він, наприклад, двічі ощасливив своїм диханням.

— Це добре чи погано?

— Ну, так одразу й не скажеш… — Кіт старанно добирав слова. — 3 одного боку, добре, бо навчатися ти тепер будеш набагато швидше. А з іншого… Легас ніколи нічого просто так не робить. Та й з’являється він тоді, коли відбуваються якісь дуже важливі події, хоча й не завжди приємні.

Маринка подумала, що Кір трохи перемудрив. Адже можна подивитися поверх часу і побачити, що Легасові від неї потрібно.

Дівчинка зосередилася. Але цього разу подивитися поверх часу їй не вдалося. Домовик зиркнув на Маринку і зауважив:

— Навіть не намагайся. Дивитися поверх часу можна магам тільки для істот людського роду. Але з нами цей номер не проходить, як казала моя бабуся. Для істот такого рівня, як Легас, твоя магія безсила. А кіт, звичайно ж, забув тобі про це повідомити.

— Годі вже тобі просторікувати, — втрутився Кір. — Краще скажи, що будемо робити?

Схоже, він почав нервувати.

Зате Домовик був незворушний:

— Слухай, ти ж розумний хлопець! — сказав він котові. — То чому такі наївні питання ставиш? Сам знаєш, що нам тільки й лишається чекати подальших подій та швидше навчати нашу дівчинку. І бути готовим до будь-яких сюрпризів… якими б неприємними вони не були.

— І це все, що ти можеш запропонувати? — обурився Кір.

— По-перше, у себе вдома Маринка перебуває в абсолютній безпеці — це моя турбота… Та й ти завжди поруч — коли що, то допоможеш старому…

— Ти що, хочеш посадити її під домашній арешт? — перебив Домовика кіт.

— Я не згодна! — тепер вже обурилася Маринка. Дівчинку розлютило те, що ні Кір, ні Домовик навіть не подумали поцікавитися її думкою.

— Я не згодна! — повторила вона.

Домовик голосно розреготався:

— Ну, дорогенькі ви мої, з вами добре колючки їсти — ви їх з рота вихоплюєте. Тож давайте домовимося так. На моїй території Маринці ніщо не загрожує. А поза нею… їй потрібен якийсь вагомий артефакт… — він поглянув на Маринку: — Скажімо, оберіг, талісман, амулет…

— Молода вона ще для того, щоб артефакти створювати, — пробурчав Кір.

— А хто казав, що вона повинна сама собі артефакт робити? — здивувався Домовик. — Я їй уже сам, між іншим, змайстрував такий собі непоганий оберіг. По нашому він атемом називається, — звернувся він до Маринки.

— Негоже чарівним істотам розкидатися на такі дрібнички, — невдоволено пробурчав Кір.

— Я не гордий, — посміхнувся Домовик. — І корона мені з голови не впаде. До того ж я теж Маринці дечим зобов’язаний. Адже це вона забрала мене сюди зі старої квартири…

…І тут Маринка замислилася… Вже перед самісіньким від’їздом зі старої квартири вона раптом згадала, що забула про щось… Зненацька перед очима зринуло обличчя рідної бабусі. Її очі з докором поглянули на онуку, а зморщені вуста щось прошепотіли.

I Маринка здогадалася, що саме. Вона кинулася нагору, залетіла до кухні, вклонилася перед найдальшим кутом і попрохала:

— Домовику, домовику, ходімо зі мною до нового додому!

Ніхто не вчив дівчинку цим закляттям. Просто бабуся Оксана навчила її поважати всіх — і людей, і тварин, і духів, і все, що рухається та росте.

…Марина хотіла запитати у Домовика, як він з’явився в їхньому старому будинку, але не зважилася.

А Домовик тим часом затято длубався у своїх кишеньках. Зрештою видобув звідтіля манюсінький ніж-брелок і простягнув Маринці.

— Це тобі, — сказав він.

Ніж-брелок мав дерев’яну ручку і був упакований у піхви зі справжньої шкіри.

Лезо було таке тупе, що ним навіть олівця не можна було загострити.

Марина взяла цей брелок і на обличчі її було відверте здивування.

— Це і є оте, що ви кажете?

Домовик ствердно кивнув головою.

— Так, це він — атем, ніж чаклуна.

Маринці чомусь стало весело.

— А можна ним убити, скажімо, Костія Безсмертного? — поцікавилася вона.

Домовик зітхнув.

— Атем, дитинко, існує не для того, щоб різати чи вбивати. Він служить для спрямування і посилення магічної енергії.

— Це як? Так чи що?

Ані Кір, ані Домовик не встигли й оком змигнути, як Маринка вихопила атем із піхов і націлилася ним, наче то був пістолет, у стіну. Далі все сталося само собою: з вістря атема шугонуло щось схоже на блискавку. Будинок здригнувся і, здавалося, навіть застугонів від цього удару. З несподіванки Маринка заплющила очі. А коли розплющила, то побачила в стіні акуратну круглу дірку розміром із кавове блюдце. Крізь неї було видно їхню вітальню.

— Ти що, старий дурню, зовсім з глузду з’їхав? — розлючено зашипів Кір на Домовика. — Це ж треба — підсовувати малій такий артефакт!

— І справді, дитино, тобі треба бути обережнішою, — сказав Домовик. — Дивись, можеш половину району заслати невідомо куди. Вчися контролювати свою енергію. Спершу почни з чогось простішого. Кіт тебе навчить.

А Маринка все ще не відводила погляду від дірки в стіні.

— Що ж скаже мама, коли це побачить? — прошепотіла вона нарешті.

— Вона буде в дикому захваті! — насмішкувато буркнув Кір.

— Нічого, зараз ми все виправимо, — сказав Домовик. Він наблизився до дірки й провів по ній долонею. Стіна знову стала рівною.

— От і все, — вдоволено зауважив. — Але щось я надто забазікався з вами, — схаменувся він і з тихим виляском розчинився в повітрі.

— От бачиш, з ким доводиться працювати, — скрушно промовив Кір. — 3 таким і оком не змигнеш, як посивієш!

Маринка подумала, що він відбере у неї подарунок Домовика, і мерщій заховала його в піхви. Кір хотів щось сказати, але стримався.

Навчання триває

Маринка доволі швидко навчилася контролювати енергію атема. Її тішило, що вона може закип’ятити чайник за кілька секунд. Щоправда, перша спроба виявилася невдалою — чайник перетворився на десятки маленьких чайничків, і Кір, клянучи Домовика, змушений був вдарити хвостом об підлогу, аби чайник