Мільйон і один день канікул - Євген Серафимович Велтистов

— Ми знайдемо Кулю! — промовив Карен-старший.

— Не гайте часу, — відповів скуйовджений Пап. — Ми обнишпорили геть увесь корабель!

— Я маю поговорити з капітаном, — заявив Карен.

Мишук Передостанній вигравав у свого суперника партію в шахи. Він був певен, що залишиться власником Тутика, тож йому було приємно вигравати у самого себе.

— Де ви навчилися, ваша перед… передостанність, так гарно грати в шахи? — благодушно спитав справжній Мишук.

Мишук передпередостанній розповів, що шахи з давніх-давен було заборонено в його королівстві, їх вважали за гру, що підбурювала підлеглих, бо на дошці йшло полювання на короля. Одначе саме він, Мишук, зробив вирішальний крок — скасував застарілий указ.

Після того на Тутику відбувся чемпіонат світу з шахів. Король був там за почесного гостя.

— Здається, на вашу честь встановили жартівливий приз для найнещасливішого гравця? — сказав, хитро всміхаючись, справжній Мишук і зробив підступний хід.

— А ви звідки знаєте? — стрепенувся двійник і замислився.

Мишук передостанній з цікавістю спостерігав за двійником. Що за самовпевнена людина перед ним! Невже він серйозно вважає себе за короля? Він, справжній Мишук, усе розуміє так, як воно є насправді. Очевидно, космос дуже оздоровлює…

— До речі, ваша перед… передостанність, — мурчав по-дружньому Мишук, — ви були коли-небудь щасливі?

— Був. — Мишук-вчорашній на мить одірвався від дошки, зніяковів. — Рівно сорок років тому. У мене народився син… Але яке це має відношення до предмета суперечки?

— Найбезпосередніше. Бо рівно сорок років тому в мене народився син. Спадкоємець Тутика.

— Дозвольте, спадкоємець Тутика — мій син. До речі, він тут, зовсім поряд — серед зірок.

— Цікавий збіг, — усміхнувся Мишук. — Мій син досліджує Кінцевий космос. А ваш чим займається?

— Ви сунете вуса не в свої справи!..

— Пробачте, ви програли. Тутик — мій.

— А я піду скаржитися капітану. Рахунок нічийний: один-один.

Король, великодушно всміхаючись, простяг руку згоди:

— Я дарую вам Тутик, тільки перестаньте скаржитися. Невже ви не здогадалися, що в нас один син і він летить назустріч?..

Платон Овсійович Вегов нарешті відчув на плечах свою голову.

Машина розрахувала, що “Вікторія” зможе облетіти чорну діру і опинитися у вільному космосі.

Маневри корабля були дуже складні. Коли “Вікторія” підлітала до горизонту невидимої зірки, включили на повну потужність двигуни й ніби аж зависли над дірою, не переходячи смертельної межі. Падіння гальмувалося, корабель уникав небезпеки.

Ці розрахунки негайно надійшли до батьківського корабля “Альфа”, який рухався вслід за “Вікторією”.

Вегови потиснули один одному руки.

— Чи треба оголосити пасажирам? Чи відбудеться Батьківський День? — спитав капітан “Вікторії”.

— Зачекаємо, — відповів другий Вегов. — Побачимо, що космос іще встругне…

Невидима діра у світлому ореолі непорушно застигла в центрі екрана. Темна пляма помітно побільшала.

— В усьому винні ми! — оголосили з порога капітанської каюти два однакові хлопчаки. — Ми взяли Кулю Шляху, — призналися обидва Карени. — Перекажіть, будь ласка, на “Альфу” нашим батькам Симонянам, щоб вони не гаяли часу, поверталися назад і працювали спокійно. Ми не зможемо бути на Батьківському Дні, доки не знайдемо Кулю.

Капітанам годі було одного погляду, щоб зрозуміти, якої мужності коштувала блідим, рішучим двійникам така заява.

Услід за Симонянами з’явилися нові хлопчаки.

— Ми допомагали викрасти Кулю. Так і скажіть нашим батькам Сємєчкіним. І ще — хай не дуже засмучуються; ми спокутуємо свою провину.

А довгоногі дівчата-близнята хором пропищали:

— Неправда! Винна тільки я… Я підставила ногу королю…

— Казна-що! — пролунали громоподібні голоси, і дітей затулили довгі вуса. Це до каюти вдерлися Мишуки і, перебиваючи один одного, заходилися пояснювати: — Дівчинка намовляє на себе! Кулю Шляху впустила наша королівська рука, і її відразу підхопив пацюк… Хіба ж не ясно, хто вкрав Кулю?

Капітани мовчки слухали признання, і їхні очі були зовсім не сердиті.

Незвичайний галас виніс усіх в коридор.

Повз двійників промчав пацюк з блискучою Кулею в зубах. Його переслідувала сіра кицька — буквально на відстані метра від пацюкового хвоста. За кицькою біг стюард.

Діти кинулися за ними.

Стюард раптом зупинився, завмер з піднятою рукою: він побачив у кінці коридора другого пацюка!

Цей пацюк не тікав, а сам гнався за сірою кицькою! Причому біг він дуже кумедно — хвостом уперед. І кицька також бігла навпаки.

Стюард розв’язував складне для себе завдання: котрого з викрадачів Кулі тепер переслідувати? Він пропустив кицьку, яка бігла хвостом уперед, і почув наказ капітана:

— Стоп! Спокійно, стюарде!

Робот опустив руку. А Вегов пояснив присутнім:

— Він міг схопити вчорашнього пацюка й порушити весь плин подій! Треба розібратися… Ловля пацюка на деякий час відміняється! — вигукнув капітан.

Звідкись виринув захеканий король:

— Який приз за спійманого пацюка?

— Повернення додому!

— А якщо він сам попадеться? — вів далі, усміхаючись, король. — Як це узгоджується з вашим розпорядженням?

В цю мить двійники екіпажу й пасажирів “Вікторії” зникли.

Викривлений чорною дірою простір розімкнувся, роз’єднавши земні кораблі, і враз перетворився у час, що біг у зворотному напрямку.

Пояснити суть цього майже неможливо, бо на Землі такі явища не відбуваються. Уявіть лише на хвилину відчуття шофера, який вів машину і раптом на повному ходу виявив, що його машина рухається не вперед, а назад, що шосе перетворилося у перебіг часу, а час — на летючу стрічку шосе… Розповідь такого шофера викличе тільки подив.

Але пасажири корабля не помітили важливої переміни. Ніхто з них не згадав про двійників, яких щойно бачив. Коли час іде від теперішнього до минулого, усі події, що