Залізний свічник - арабська казка

Дуже давно одна бідна вдова сиділа біля свого вікна й дивилася на вулицю. Аж раптом пані побачила вбогого дервіша, що втомлено плентався селом. Його виснажений вигляд і залатаний одяг, покритий пилом, викликали співчуття.

Вибігши з будинку, жінка покликала мандрівника:

– Благородний дервіше, – звернулася господиня. – Увійди до будинку та відпочинь, адже відома стара істина твердить: «Тому, хто допомагає друзям, сприятиме доля, а той, хто перешкодить їм, зустріне перепони на своєму шляху. Але як це трапиться й коли – нікому невідомо».

– Дякую, добра жінко, – мовив чернець та увійшов до будинку.

Він погостював декілька днів, чудово відпочив і відновив сили.

А у вдови був син, на ім'я Абдулла, який усе життя тільки тим і займався, що рубав ліс і відвозив дрова на базар. Майбутнє не обіцяло хлопцеві жодних щасливих змін; робота дроворуба віднімала весь час і не давала можливості вибратися з бідності.

Коли дервіш почав лагодитися в дорогу, він сказав Абдуллі:

– Синку, я – людина знань. Хоча й маю безпорадний вигляд, проте мене шанують, адже можу бачити те, чого не помічають інші. Будь моїм супутником, і тоді розділю з тобою всі набуті знання й можливості, що трапляться на нашому шляху!

Юнак дуже зрадів такій пропозиції, і вони разом вирушили в дорогу.

Мандрівники пройшли багато країн і зустріли на шляху безліч випробувань.

Якось дервіш звернувся:

– Абдулло! Нарешті ми досягли мети, здобувши багато знань. А тепер ми побачимо те, що відкривається лише обраним: земля розступиться й відчинить вхід до скарбів, захованих багато років тому.

Потім мудрець пробурмотів якісь незрозумілі слова, Абдулла ж повторював за ним. Раптом земля задрижала, й перед мандрівниками відкрився вхід у підземелля.

– Тепер, – сказав дервіш, – спускайся до скарбниці та знайди там залізний свічник. Ти побачиш безліч чудових коштовностей, але ні до чого не торкайся. Пам'ятай, що твоя єдина мета – залізний свічник. Щойно знайдеш, повертайся назад.

Спустившись до скарбниці, Абдулла був приголомшений великою кількістю блискучих коштовних каменів, золотого посуду й інших дивовижних багатств. Серед усіх скарбів був і звичайний залізний свічник.

Забувши про настанови мудреця, юнак кинувся підбирати найкрасивіші камені. «Нічого страшного не трапиться, – вирішив хлопець, – якщо потай сховаю трошки коштовностей».

Отож, наповнивши кишені дорогоцінностями, юнак схопив свічник і став вибиратися на поверхню.

Але коли виліз, дервіша не було і сліду.

Абдулла поспішив до матері, аби швидше показати скарби. Проте щойно висипав камінці, як вони раптом почали танути, а згодом зникли.

Залишився тільки свічник із дванадцятьма свічками. Юнак запалив одну – і тієї ж миті перед ним виникла дивна постать, схожа на дервіша. Видіння трохи покружляло, а потім поклало на землю монету та зникло. Тоді хлопець запалив усі 12 свічок, і вже дванадцять постатей кинули йому по монеті.

Мати й син зраділи, адже зрозуміли, що відтепер непогано заживуть, коли дервіші щодня приноситимуть грошенята.

Проте минув деякий час, і Абдулла, пригадавши про численні скарби з печери, вирішив спробувати розбагатіти по–справжньому.

Прихопивши з собою свічник, парубок подався до підземелля. Довго шукав він вхід, проте марно.

Нарешті Абдулла дістався до незнайомого палацу. Юнак дуже здивувався, коли, увійшовши до замку, побачив того самого дервіша, колишнього свого наставника. Чернець був у царському одязі, в оточенні натовпу учнів.

Побачивши Абдуллу зі свічником, мудрець промовив:

– Зараз покажу, які насправді дива може коїти цей свічник!

З цими словами дервіш схопив палицю та вдарив по чарівному предмету. Тієї ж миті кожна гілка свічника перетворилася на скарб, який красою та цінністю перевершував усі коштовності печери.

– Ти не можеш правильно використовувати речі, – сказав дервіш, – оскільки не виправдав моєї довіри. Повертайся додому! Але за те, що, принаймні, повернув свічник, подарую тобі верблюда, завантаженого золотом.

Та, мабуть, жадібному Абдуллі здалося замало отриманого багатства. Тому хитрун потай поцупив дивовижний свічник і вирушив у дорогу.

Повернувшись додому, хлопець запалив свічки й ударив по чарівному предмету палицею. Але замість коштовностей раптом знову з'явилося дванадцять дервішів. Постаті за одну мить підняли верблюда, завантаженого золотом і коштовностями, підхопили свічник та розчинилися в повітрі.

Відтоді Абдулла назавжди втратив спокій, адже не міг пробачити собі крадіжку, через яку навіки позбувся мрії про багатство.