Що хоче Санта на Різдво? - Михаїл Блоковський

Тисячі думок ураганом пролітали у неї в голові. Уся любов, тепло і віра, що жили у її маленькому та по-дитячому наївному серці, витікали крізь нестримні сльози, лишаючи після себе лише гіркий відчай і пустоту. Їй хотілося тепер лише одного – якомога швидше сховатися від цих лицемірних, брехливих дорослих. І коли вона вже побачила вихід і гадала, що нарешті буде далеко від усього, що сталося, на дорозі став він. Цей Робін Іствуд. Стояв навпроти Лілі, перегороджуючи їй шлях, і посміхався. У тій посмішці читалася перемога. Вона підійшла до нього і, не в змозі себе стримати, штовхнула з усієї сили та злості, що її переповнювала. Чоловік анітрохи не здивувавшись вчинком маленької дівчинки, слухняно відступив убік і Лілі вибігла з торгівельного центру.

Опинившись надворі вона глибоко вдихнула свіже повітря, намагаючись заглушити в грудях той нестерпний біль. Заплющивши очі, їй здавалося, що рівновага нарешті повертається до неї. Але раптом почулися дивні голоси. Вірніше, дивним було те, що ці голоси намагалися копіювати одне одного. Лілі розплющила очі та побачила перед собою Санту. Двох… ні, десятки Санта Клаусів, одягнутих у той самий яскраво червоний костюм і шапочку з білим помпоном.

Один височезний Санта пританцьовував, інший розмовляв по телефону, ще двоє поспускали свої ватні борідки та ділили між собою гроші.
— Мала, не стій на дорозі! — прогримів товстелезний Санта Клаус, із бороди якого стирчала цигарка. Він зачепив її ліктем, збивши окуляри. Ті безпорадно впали додолу, а після почувся характерний хрускіт. Це тріснули її окуляри? Чи може цей звук лунав у її голові, коли віра в Санта Клауса розбилася вщент? Наосліп Лілі намацала окуляри й одягнула їх. Так, це була тріщина. На лівому скельці. І цього вже ніколи не виправити. Спиною вона зачепила іншого чоловіка в червоному, худющого і низького. Він обернувся і глянув на неї своїми холодними водяними очима. Лілі відсахнулася і від нього.
— Ні. Ні-ні-ні! — закричала вона. — Цього не може бути! Не треба! Будь ласка, зникніть! Зникніть! Бла-га-ю! Не треба!

Лілі впала на коліна, закрила долонями лице і голосно заплакала.
— Про-прошу-у!

Вона плакала все дужче й дужче. Але із трьох дюжин Санта Клаусів жоден до неї не підійшов.

Нарешті дівчинка змогла себе трохи опанувати. Вона встала з мокрих від снігу колін і побігла уздовж вулиці.