Допитлива сніжинка - Іванна Басик

Розповім вам незвичайну історію, добре? 
Однієї зими коли випав сніг в наші краї прилетіла одна незвичайна гостя. Серед усіх сніжинок була одна як ніколи не опускалася на землю, завдяки вітру її доброму другу вона завжди літала від хатини до хатини. Та було в цієї сніжинки улюблене заняття вітаючись з людьми заглядати у вікна їх будівель. Біля деяких віконечок вона завмирала на декілька митей, а від інших летіла як завгодно швидше. 
Підлітаючи допитлива сніжинка завмирала на декілька миттєвостей та летіла далі до наступного вікна. В одних вона помічала веселих дітей які гасали по всій будівлі, в інших закоханих пар за розмовами чи приготуванням їжі. В деяких віконечках це цікаве створіння споглядала цілі родини, за пихатим обідом де всі їли з манерами та без зайвих розмов, а в інших ївши в розслабленому стані кожен своєю ложкою чи виделкою родина весело спілкувалася  між собою.
Та найбільше ця сніжинка любила грудень місяць коли весь світ готувався до новорічних свят. Свято Миколая, Різдво, Новий Рік та інші. Коли в будинках царювала святкова метушня та віра в чудеса. Інколи заглядаючи  в такі віконця здавалося ніби діти які шукають новорічну казку вітали сніжинку у відповідь. Особливо подобалися хвилини святкового настрою коли дітки знаходили подарунки під подушками чи ялинками. Тоді від веселого сміху здавалося щастя чекає всіх і всюди. Ще були чудові миті завмерлого свята в переддень Різдва, коли на столі стоять страви до святої вечері і здається ніби саме в цей вечір свято опускається на землю і все завмирає довкола. І звісно ж сніжинка дуже любила Різдво в Україні коли то тут то там лунали Різдвяні пісні. Інколи вона і не знала до якого вікна чи дверей летіти аби почути красиву коляду.    
А вже в переддень нового року для сніжинки було особливо цікаво подивитися що коїться в людей. Адже ще в час приготування до свята скрізь лунав щасливий сміх і дорослих і дітей. В деяких подвір’ях та будинках лунав радісний сміх дітей які каталися на санчатах, в інших лунав сміх від розмови, а ще були особливі, ті де і діти і дорослі забуваючи про все бігали по подвір’ях катаючись в санах, ліплячи снігову бабу чи граючи в сніжки, в таких будинках здавалося б сміх, щастя та радість не вщухали ніколи.
Та бували моменти коли сніжинка не могла прилетіти в період грудня чи навіть січня і тоді доводилося завітати в гості вже на кінці зими в передодні весни. Тоді маленька гостя кружляла в зимовому танці з своїми сестрами та не затримувалася довго біля того чи іншого вікна чи двору. Адже хотілося побачити як можна більше, та відати тих в кого бувала в минулому році. В одних будинках мінялися господарі і там затримувалася трішки довше, в інших підростали діти, а в деяких лише з’являлися маленькі жителі. І хоч більшість дорослих сварилися що сніг появився так пізно та деякі раділи. Але найбільше раділи маленькі діти які вітали сніжинки в себе в гостях вперше чи вдруге, які ще не ходили під снігопадами та не знають що таке сніжки. 
Та кожного року в передодні тепла коли повітря набирало весняного відтінку, а сонце починало світити по – березневому ясно, маленька допитлива гостя все рівно за допомогою свого друга вітру летіла в Антарктиду, аби на наступну зиму завітати до старих друзів в гості.  

Кінець