Паморочливий запах джунглів - Юрій Володимирович Покальчук

Врешті двері за ним зачинились і в кімнаті почався істеричний регіт усіх співробітників. Хтось запропонував качати Вадима і бажати йому «многая лета», але хтось виявився розумніший – скинулися на пляшку, і за півгодини всі радісно і весело обговорювали Вадимові пригоди, і казали, що йому треба писати романи про своє життя і своїх клієнтів, і що він особливо щасливий, бо якраз саме до нього втрапляють такі не просто неординарні, а суперрідкісні екземпляри.

А що була п'ятниця, робочий день закінчився, то таки можна було трохи розпружитись.

Врешті всі розійшлися, і Вадим, як і було домовлено заздалегідь, зустрівся після роботи з Максом – давно не бачилися, друзі зі школи, один з небагатьох, з ким можна було часом погомоніти, попри те, що Макс був зовсім інший. Він давно одружився, в нього підростав син, вчився вже в п'ятому класі, і проблеми Макса були зовсім не схожі на Вадимові – важливо було, скажімо, тупо звалити на якихось кілька годин з дому, скажімо от у п'ятницю увечері, і десь розвіятись, бо субота і неділя у Макса були суворо родинні дні. То було святе, дружина, син, у гості до сусідів або до кумів, або вони до них, телевізор, прогулянка всією родиною до тещі і така інша родинна, чемна однотипна бурда…

Кожному своє.

Вадим сприймав Максове життя так, як дивляться на колегу, який потрапив в аварію і став калікою або важко захворів і хріново виглядає, але про це не говориться, а його приймають такого, як є. Що вже поробиш! Не пощастило пацану!

Можна було, здавалось би, радіти, що в нього дружина і син, але син був млявий і ледачий, вчився будь-як без усякого інтересу чи бажання до будь-чого. Його цікавили лише комп'ютерні ігри, або гральні автомати, або телевізор, чи точніше видак з фільмами.

Макс жалівся, що хлопець вдався не в нього, що з ним робити невідомо, що буде далі з пацаном – якось сумно думати, і контакту з сином у Макса нема ніякого, хіба що позірний, а дружина з ним носиться, як з писаною торбою, і потакає йому у всьому, і Макса вже чорти беруть, бо і вона його вже давно дратує…

Це була типова розмова. Макс казав, що треба йому якусь бабу на стороні трахнути або просто тікати кудись із дому на якийсь час, бо він вже скоро не витримає і чогось накоїть. І намовляв Вадима когось йому підшукати, щоби просто хоч би потрахатись на стороні, ну якось, щоб відчути себе трохи більше, ну незалежним, сам розумієш.

Вадим обіцяв щось залагодити, але, вже вгадуючи можливий подальший хід справ, домовлявся на наступний ранок – зідзвонитися і все узгодити.

Але зазвичай все ніколи не виходило за рамки вечірніх розмов. Зранку Макс був, як завжди, при родині і слухав команди дружини, і Вадимові давно було очевидно, що ніколи він з тої родини не вийде, це його визначення життєве, або, як зараз модно казати, карма. І йому тут абзац повний.

Хоч якщо би випадком долі якась молодиця просто витягла би його підпитого на себе і змусила би його щось чинити, ще й роблячи за нього півсправи, то на наступні кілька років Максові на душі би полегшало і він почував би себе героєм, бонвіваном і взагалі крутим чуваком.

Вадим усміхнувся, бо саме отак він думав про Макса, коли їхав на зустріч, і зараз, виходячи з метро і простуючи до кав'ярні, передбачав схожу більш чи менш розмову і її кінечний результат завтра вранці.

Але Макс загалом був йому приємний, Вадим до нього щиро приязно ставився, і попри деякі особисті Максові проблеми, які врешті не торкались аж надто його друзів, він був хорошою людиною, і у Вадима десь часами закрадалась думка – кожному не подобається, як він живе, ну, скажімо, більшості не подобається. А от насправді – може, загалом беручи, правий таки Макс зі своїм одноманітним життям?

Макс вже сидів за столом і підвівся Вадимові назустріч із приязною широкою усмішкою, і Вадимові враз стало трохи соромно за своє подумне кепкування над Максом, він все відкинув і пішов колезі назустріч, вони обнялися і усілися, розуміючи обоє, що мають врешті можливість, нікуди не поспішаючи, просто посидіти разом.

Вони з Максом давно не бачились, і якось пішло добре все і нажлуктились добряче, але в гарному гуморі, домовились зустрітись ще на вихідні, але кожен у глибині душі знав, що це не вдасться з тих чи інших причин.

Обіймались, цілувалися на прощання, і Вадим у хорошому гуморі дістався врешті своєї квартири, включив телевізор майже автоматично і, влігшись, вимкнув його майже одразу і заснув, і так минула п'ятниця, а наступний був радісний суботній день. Може, євреї правильно зробили суботу святим днем, бо в неділю ще можна відіспатись перед понеділком.

Прокинувшись, але не поспішаючи вставати, Вадим ліниво замислився над своїм буттям і зітхнув, згадавши, що треба мамі написати якогось порядного листа, бо мама спить і бачить, щоби він врешті женився якось по-людськи.

У його тридцять п'ять можна було вже не раз одружитись і мати вже купу дітей, але якось все не виходило, можливо, отой короткий шлюб у двадцять два так вплинув на його бачення подружнього життя, що йому нічого такого поки що не хотілося, а може, саме його вдача і не утримала той шлюб. Але, що робити, коли виявилось, що його дружина не любить трахатися, а він любить!!! І навіть дитина не допомогла – не вдалося! Не хотіла і все! Її секс фактично майже бридив!

Якщо у