Паморочливий запах джунглів - Юрій Володимирович Покальчук

Але то були миті спогадів і ностальгії за домом.

А жив я в іншому світі і був якийсь час у ньому щасливий.

Але все так не буває. І це була моя найкраща пригода.

Я в цей Бангкалан діставався з Джосо ще кілька разів, і ходив до Дане, і ще до когось, і все було круто.

Мала, можна сказати, зраділа, коли я в неї появився вдруге, і ми почувалися майже приятелями.

Та якось ми приїхали з Джосо в Бангкалан, я попросився до Дане, але вона була зайнята. Тобто хтось зараз був на ній.

Дивна річ, коли ти про це знаєш подумки і сам приходиш за цим, то всі інші, хто ходить до неї трахатись, ніби й існують, але гейби поза часом і простором. А от коли зараз, коли я хотів, а там виявився хтось інший, мене це якось шокувало і отверезило.

Навіть зовсім розхотілося трахатися. Але я був з Джосо і було ніяково вже зараз відмовлятися, і я пішов до іншої.

Чи тому, що Котені була мадурка, трохи старша і на обличчя грубіша, з широкими вилицями й опуклим лобом, загалом трохи більше за розмірами, але вона здалася мені, сказати б, простішою і примітивнішою. Я майже не розмовляв з нею.

Мавр зробив свою справу, мавр може йти геть!

Все було добре, але так, як от би попісяв і на душі, як кажуть, легше.

З Дане в мене з'явились було якісь вже ніби стосунки, певне в ній була якась душа, якась інтуїтивна тонкість, а може, просто я їй сподобався. Але з нею було мені добре, якщо можна назвати хвилини сексуального задоволення щастям, то воно було тоді тут.

В один з останніх разів, коли я її відвідував, вона поклала мене голого на ліжку і мить дивилась на мене, вже готового до справи, а потім лягла на мене сама, гладячи мої груди, а потім сіла на мене і, підвівшись на колінах, ввела мого стрижня в себе, поволі із певним напруженням сідаючи на нього.

Знову це було для мене вперше, і вперше я бачив голу жінку, що займалась зі мною сексом, у її відкритому вигляді, коли вона сама цього хотіла, хотіла кінчити саме зі мною – хоч повії здебільшого намагаються не кінчати з клієнтами, – бо я їй вочевидь подобався.

І я вдивлявся попри екстатичне задоволення у коливання її маленьких грудей в такт її рухам, у смаглявий колір шкіри, який став для мене дедалі звичніший і ближчий, у її заплющені очі з тоненько вищипаними бровами, в опуклі губи, що починали кривитися в отримуванні задоволення, і врешті в напіввідкритий рот, з якого виступали чудово окреслені білі зуби в мить, коли її пойняло і вона не криючись кінчала водночас зі мною, і я вже бачив щось лиш в окремі миті, як в калейдоскопі, бо сам вже кричав і вищав від найвищої насолоди.

Потім ми лежали поруч кілька хвилин, і вона обняла мене і не відпускала. І мене пойняв дивний щем. Це ж була проститутка, повія з борделя, її трахали щодня різні чуваки. Звідки в мене оце почуття до неї, яке ще не можна назвати почуттям, але нехай навіть зародок – із вдячності за приємність, із милування нею, гарною і приємною, з екзотики, з небезпеки… Не знаю. Я дивувався сам собі, але я вже хотів її бачити ще раз. Саме її. І бути з нею.

Це таки справді було тільки ще раз. А потім мене вислали.

Часу я проводив з нею дуже мало, але він саме тут ставав пливким і м'яким, як на відомій картині Далі, про якого я тоді не мав жодного уявлення. Але відчуття того, що час міняє свої форми і зміст, перевертало в мені всі поняття про реальність.

Час – це було моє перше входження в піхву Дане, ще без рухів, але кожного разу, коли входив у неї, я втрачав відчуття себе. І час зупинявся і ставав схожим на котеня, чи на срібну кулю, чи на човен на морі. У цьому часі був також я, зовсім інший, і я був сам цим часом, в ньому і над ним.

Але так само я почувався інколи, самотньо вдивляючись у понічне небо з неймовірно червоним місяцем і густими величезними зорями, зовсім не тими, що в нас.

Я розшукав Південний хрест і вдивлявся в нього, і час міняв свої обличчя, я вже там, у просторі, і час світився до мене зорею, або янголом, обіймав мене з-за пліч, або ж пролітав наді мною сяючим усміхненим драконом.

Час у тропіках мене заворожував своєю іншістю. Тропічний час став для мене наркотиком, який я поглинав, не бажаючи нічого іншого зараз, тільки цього обширу світу, тільки цього калейдоскопу марень і видінь.

Якою реальністю може бути для нашого юнака, який доти ніде за кордоном не був, світ справжніх джунглів – величезних стовбурів дерев до кількадесят метрів височиною, переплетених ліанами і порослих кущами, – пальми, безлисті дерева.

Такими я побачив яванські джунглі по дорозі з Сурабаї в Джок'якарту.

Чагарі бананів і папуги всіх кольорів і відтінків, і стадо макак, які перебігають дорогу в лісових хащах перед авто, причому одна самка тримає малюка однією рукою