Острів Каміно - Джон Гришем
— Виймайте все із сейфа!— повторив Бредшоу, не зважаючи на його невимушену балаканину.
Брюс поклав два рукописи Мак-Дональда назад у верхній ящик, а тоді дістав із верхньої полиці футляр із першим виданням «Ловця в житі».
— Хочете подивитися?
— Так,— відповів Бредшоу.
Брюс обережно відкрив футляр і дістав книгу, підняв її, щоб вони могли її роздивитися й зняти на відео, а тоді повернув на місце.
— Ви всі з них хочете побачити?
— Авжеж, — сказав Бредшоу.
— Гаєте час. Усе це опубліковані романи, а не рукописи.
— Ми в курсі.
— Ці «мушлі» виготовлено на замовлення для кожної книги, і вони надто малі, щоб зберігати в них рукописи.
Це було й так зрозуміло, але вони нікуди не поспішали й мусили ретельно все оглянути.
— Далі,— розпорядився Бредшоу, киваючи на полиці в сейфі.
Брюс методично виймав одну книгу за одною, відкривав «мушлі», показував їхній вміст, а тоді відкладав убік. Бачачи, як він із готовністю все показує, Бредшоу й Ванно переглядалися, хитаючи головами й закочуючи очі, і виглядали настільки збитими з пантелику, наскільки лише можуть виглядати агенти, яких обвели круг пальця.
Коли всі сорок вісім книг лежали на столі, у сейфі лишилися тільки два рукописи Мак-Дональда у верхньому ящику. Бредшоу підійшов до сейфа, ніби хотів знайти потаємні відділення, але було очевидно, що там для них просто нема місця. Він почухав підборіддя й провів рукою по своєму рідкому волоссю.
— А це що?— поцікавився Ванно, махнувши на книжкові полиці вздовж стін.
— Це рідкісні перші видання — давно надруковані книги. Я збирав цю колекцію двадцять років. Але знов-таки — це видані книги, а не рукописи. Мабуть, ви й на них хочете подивитися?
— Ну а як же?— відгукнувся Ванно.
Брюс дістав ключі й відімкнув дверцята книжкових полиць. Агенти розійшлися по сховищу й узялися відчиняти скляні дверцята й проглядати ряди книг на полицях, однак у шафах не було нічого, що хоча б віддалено нагадувало товстий рукопис. Брюс уважно за ними спостерігав, готовий утрутитися, тільки-но вони захочуть вийняти якусь книгу. Утім, вони проводили свій огляд акуратно й дуже професійно. За годину пошук добіг кінця, так і не давши жодних результатів. Оглянуто було кожен сантиметр. Коли агенти покинули сховище, Брюс зачинив двері, але замикати їх не став.
Бредшоу огледів підвал, заставлений стелажами зі старими книгами, журналами, гранками й ознайомчими примірниками.
— Можна ми поглянемо? — запитав він в останній відчайдушній спробі щось знайти.
— Узагалі-то згідно з вашим ордером, обшук має обмежуватись сховищем, але чого там — дивіться. Усе одно нічого не знайдете.
— Отже, ви даєте згоду?
— Авжеж. Чому б і ні? Згаймо ще трохи часу.
Агенти розосередились по складу з макулатурою й десь півгодини все оглядали, ніби силкуючись відкласти свій неминучий провал. Визнавати поразку було немислимо, проте вони зрештою капітулювали. Брюс піднявся слідом за ними сходами й проводив їх до вхідних дверей. Бредшоу простягнув руку й сказав:
— Вибачте за незручності.
Потиснувши руку, Брюс запитав:
— То ви зі мною вже розібралися — чи я лишаюся підозрюваним?
Бредшоу витягнув із кишені візитну картку й простягнув її Брюсові.
— Я зателефоную вам завтра й дам відповідь на це питання.
— Чудово. А знаєте, як іще краще: я зв’яжуся зі своїм адвокатом, і він зателефонує вам.
— Як бажаєте.
Коли вони пішли, Брюс обернувся й піймав запитальні погляди двох продавців, що стояли на касі.
— Управління боротьби з наркотиками,— пояснив він.— Шукають метамфетамінову лабораторію. Повертайтесь до роботи.
IIIНайстарішим баром на острові був «Піратський салун», розташований за три квартали на схід від книгарні. Коли стемніло, Брюс зустрівся там зі своїм адвокатом Майком Вудом, аби пропустити по склянці. Вони зайняли столик у кутку, і Брюс розповів за порцією бурбону про обшук. Майк був надто досвідченим, щоб питати Брюса, чи знав той що-небудь про вкрадені рукописи.
— А можна якось з’ясувати, чи я досі лічуся в них за підозрюваного?
— Я спробую. Завтра зателефоную цьому Бредшоу, але думаю, відповідь буде ствердна.
— Я хотів би знати, чи вони збираються за мною стежити впродовж
