Острів Каміно - Джон Гришем

наступних півроку. Дивіться, Майку, наступного тижня я вирушаю до південної Франції й проведу там якийсь час із Ноель. Якщо ці хлопці не спускатимуть з мене очей, я хотів би про це знати. Та чого там — я їм повідомлю номери своїх рейсів і подзвоню, коли повернуся додому. Мені нічого приховувати.

— Я йому передам, але поки виходьте з того, що вони відстежують кожен ваш рух, прослуховують усі телефонні розмови й читають усі електронні листи й SMS.

Брюс удав, що не може в це повірити і що його все це дуже дратує, але насправді він уже впродовж двох місяців припускав, що хтось — може, ФБР, а може, і хтось іще,— постійно за ним стежить.

Наступного дня, в середу, Майк Вуд чотири рази телефонував Ламарові Бредшоу на мобільний, проте щоразу йому відповідала служба голосової пошти. Майк залишав повідомлення, але на жодне з них не отримав відповіді. У четвер Бредшоу передзвонив і підтвердив, що пан Кейбл досі їх цікавить, але вже не є об’єктом їхнього розслідування.

Майк поінформував Бредшоу, що його клієнт невдовзі покине країну, і повідомив номер його рейсу й назву готелю в Ніцці, де той мав провести кілька днів із дружиною. Бредшоу подякував за інформацію й сказав, що ФБР не цікавлять Кейблові поїздки за кордон.

IV

У п’ятницю Денні Дербана й Браяна Баєра, відомого також як Джо Рукер, доставили літаком до Філадельфії, а звідти перевезли машиною в Трентон, де після чергового допиту помістили в окремі камери. Невдовзі після цього Денні доставили в кімнату для допитів, де посадили за стіл, дали чашку кави й сказали зачекати. Спеціальний агент Мак-Ґрегор увів у сусіднє приміщення Марка Дрісколла та його адвоката Ґіла Петрочеллі й через однобічне вікно показав їм Денні, який сидів на самоті і явно нудьгував.

— Ми піймали вашого приятеля,— повідомив Маркові Мак-Ґрегор.— Заарештували його у Флориді.

— І?— відгукнувся Петрочеллі.

— І тепер маємо всіх трьох крадіїв, помічених у Бібліотеці Файрстоун. Надивилися?

— Так,— відповів Дрісколл.

Вони вийшли, минули дві двері й увійшли в іншу кімнату для допитів. Коли всі розсілися за маленьким столиком, Мак-Ґрегор промовив:

— Ми не знаємо ваших спільників, але знаємо, що вони були. Хтось мав відволікати увагу зовні бібліотеки, поки ви троє працювали всередині. Хтось іще зламав систему безпеки й мережу електропостачання кампусу. Отже, вас було принаймні п’ятеро, а може, й більше — і розповісти про це можете нам тільки ви самі. Скоро ми добудемо рукописи, і тоді вам загрожуватиме новий букет звинувачень. Ми готові піти з вами на неймовірну угоду, пане Дрісколле. Ви все нам розповідаєте й виходите на свободу. Усі звинувачення з вас буде знято. За програмою захисту свідків ми поселимо вас у комфортному місці, забезпечимо чистими документами, пристойною роботою — усім, чим захочете. Проте якщо буде призначено судовий розгляд, ви, звісно, матимете знов явитися до нас, аби надати свідчення. Але я, правду сказати, сумніваюся, що до цього дійде.

Восьми місяців за ґратами Марку вистачило з лишком. Досі проблема була в Денні, але тепер, коли його було нейтралізовано, Марк міг зітхнути з полегшенням. Загроза відплати значно зменшилась. Трей не відрізнявся жорстокістю, а до того ж мусив весь час переховуватись. Якщо Марк назве їм його справжнє ім’я, то дуже ймовірно, що його невдовзі піймають. Ахмед був комп’ютерним задротом і хирляком, який боявся власної тіні, — здавалося неймовірним, що йому може спасти на думку помста.

— Мені треба подумати,— сказав Марк.

— Ми це обговоримо,— додав Петрочеллі.

— Гаразд, сьогодні п’ятниця — у вас є вихідні, щоб прийняти рішення. Я повернуся в понеділок вранці. Після цього пропозицію про угоду буде відкликано.

У понеділок Марк прийняв їхню пропозицію.

V

У вівторок, 19 липня, Брюс Кейбл вилетів із Джексон-вілла в Атланту, де сів на прямий рейс до Парижа компанії Air France, а звідти за дві години вилетів у Ніццу, прибув туди о восьмій ранку й узяв таксі до La Perouse — стильного бутик-готелю на березі моря, який вони з Ноель знайшли під час першої спільної поїздки до Франції десять років тому. Вона чекала на нього у вестибюлі в короткій білій сукні й елегантному солом’яному капелюсі з широкими крисами й виглядала справжньою француженкою. Вони поцілувалися й обнялися так, ніби не бачилися багато років, а тоді, узявшись за руки, попрямували до тераси біля басейну, де замовили шампанське й знов поцілувались. Коли Брюс зізнався, що зголоднів, вони піднялись у номер на третьому поверсі й замовили туди обід. Влаштувавшись на терасі, вони взялися їсти, купаючись у сонячному промінні. Унизу в обидва боки на кілька кілометрів простягався довгий пляж, а справа за ним було видно Лазуровий берег, який прокидався під променями ранкового сонця. Брюс уже кілька місяців не брав собі вихідних, тому був готовий розслабитися по повній. Подрімавши декілька годин, він позбавився нездужання від зміни часового поясу, і вони з Ноель пішли в басейн.

Він, як завжди, запитав про Жана-Люка, і Ноель сказала,