Та тільки-но минув виступ, прозваний Рогом Безнадії, як до нього пристав старий крейсер генерал-губернатора «Невмирущий» і націлив на кораблик усі гармати з правого боку Після довгої підготовки цей морський прадід бабахнув кілька разів мимо і, мало не перекинувшись сам, примусив «Дельфіна» пливти за ним. На мові всіх завойовників таке залякування гарматами називається «салютом дружби».
— Навіщо ви сюди прибули? — спитав капітан крейсера.
— Привезли товари купця Макт-Камари! — не розгубився Крапас.
— А що то за товари? — голос капітана крейсера трохи повеселішав.
— Не маю анінайменшого уявлення, бо в чуже добро ніколи носа не стромляв, — відрубав Накас.
— Папери в порядку? — капітан підняв трохи кашкета, й сонце відбилося від його лисини, мов від дзеркала.
— Аякже, підпис і печатка генерал-губернатора є.
— Стійте на місці, ми зараз усе перевіримо.
За мить до «Дельфіна» приплив паровий човен — і загін солдатів почав скрізь стромляти свої носи, але куди тільки вони не потикалися, Крапас, Напас, Рапас і знову Напас тут же добряче пригощали їх.
А їхній начальник тим часом, знудьгувавши за освіченими людьми, раз у раз причісував свої три волосини на лисині й хитро випитував у матері капітана:
— Ви, мабуть, дуже смілива жінка?
— Хіба, плаваючи з морськими вовками, іншою ста неш?— опустила додолу очі господиня.
— А що ви в Бімбамбулі будете робити?
— Те, що й завжди роблю, — варитиму їсти.
— Але ж на березі зараз повстання!
— Тим краще, — не розгубилася жінка, — зійшовши на берег, менше грошей розтрачу.
Після смачного і ситного обіду, яким пригостила його Юле, офіцер витяг модну, чорного дерева, люльку і, перекинувши три волосини зліва направо, запитав:
— Якщо ви не проти, я закурю люльку?
— Будь ласка, — сказала Юле, — ви можете тут почуватися, ніби вдома.
Офіцер зрозумів її по-своєму.
— Що ж, нехай буде, як удома. — Чоловік тяжко зітхну і, сховавши люльку, закінчив: — Тоді змотуймо нитки.
Випростав руки, як був привчений своєю суворою жінкою, і ввічливо почекав, доки Юле не начепила йому на зап’ястя величезне мотовило ниток.
Крапас пожалів люб’язного капітана крейсера, пішов на капітанський місток і, принісши записи морського вовка Джона Вульфа, почав читати:
«Острів — це протилежність озера: озеро — це вода, оточена землею, а острів — це земля, оточена водою, а острів Лімпопо під час зливи буває оточений водою ще й з неба. Цей клаптик суходолу — найродючіша земля на землі, бо величезна злива намиває з гір багато добрив. Устромлений у землю, тут може зазеленіти навіть старий костур адмірала, а проста європейська вільха на цьому острові за ніч виростає на півметра, а бамбук — на півтора. Тому коней прив’язувати до дерев на цьому острові не радять, бо вони можуть задушитися. А яка капуста росте на цьому острові!.. Одного листка її цілком вистачає, щоб укрити хижу тубільця, а клаптем того листа ще можна три рази нагодувати козу й один раз зварити борщ. І все-таки на острові найгірше жити в середині літа, коли на нього падає злива. Тоді з неба ллється мов з відра — риба може плавати у повітрі. Отож на острові багато птахів, які літають, плавають і ходять по землі…
Під час засухи на баобабі виростають велетенські нарости. Коли вони лускаються від спеки, в них поселяються дикі бджоли завбільшки з хруща. З боліт і річок припливає багато крокодилів і бегемотів, а на дороги й галявини наповзає багато удавів та гадюк…
— Чудова країна, — зітхнула Юле. — Про неї я мріяла все життя.
— Глушина, — відповів капітан крейсера. — Каторга. Я за десять років на цьому триклятому острові полисів, як камінь на бруківці.
— Ви не дуже журіться, — Юле стало шкода цього суворого, але лагідного чоловіка. — Я вам дам таких ліків, від яких зразу виросте чуб.
— Леді, ви не глузуєте?..
— А навіщо мені глузувати? — Юле налила склянку свого чудового настою й звеліла потерти ним лисину.
За ваше здоров’я, — сумно усміхнувся офіцер, капаючи те чудове зілля на лисину.
А Накас, щоб розмова не перервалася, його обережно за питав:
— А з чого почалося повстання?
Бачте, місцеві жителі з давніх-давен малюють чортів білими, тому що самі чорні, але губернатор наказав їм малювати чортів чорними… Це й була остання крапля.
—_ За таку дрібницю люди не повстають, — зауважив Накас, син Нікодемаса. — Напевно, той губернатор добряче прибрав їх до рук і заборонив страйки?..
—_ Всі губернатори своїм підлеглим тільки добра бажають. Ну що ж, мені час, — сумно сказав офіцер і хотів гребінцем перекинути три волосини з правого боку ліворуч, але гребінець заплутався в густому пуху. Поглянувши в дзеркало, офіцер пробелькотів, — Леді, я все життя… Я ваш слуга… — Він ще раз оглянув папери і, зрозумівши, що більше хабара не отримає, підняв руку до кашкета й стрибнув у паровий човен.
Тільки опинившись на «своїй плаваючій території», він від імені губернатора запросив у гості капітана «Дельфіна», тобто попередив, що й титулованим особам треба віднести дарунки.
— До побачення! — кричав він у гучномовець.
— У Лондоні, — знизала плечима Юле, — від моїх ліків волосся відростало тільки через два тижні, а тут — через дві години… Просто в голові не вкладається.
— Видно, причина цьому — родюче повітря острова, — заспокоїв Накас жінку й приготувався стати на якір.
Крапас заплив у
