«Блискавка. Центр. Женився, маю трьох дітей і козу. Чекаю подальших вказівок».
Центр відповісти не забарився:
«Здоров я царя добре. Ура!»
«Вас зрозумів, — телеграфував царський порадник. — Прошу дослідити й докладно повідомити: по-перше, в якому кінці світу лежить Аляска? По-друге, як правильно писати: Бухарест чи Будапешт? По-третє, чи можна в шпигуни його імператорській величності вербувати вчених ворон?»
Рідня— Де море — там і чоловіки, — говорить давнє прислів’я. Що правда, то правда: на старих приморських кладовищах самі тільки жінки та діти поховані, а чоловіків там немає. Вони в морі закінчили своє життя і назавжди залишилися там.
З такої давньої, в морі поріділої рибацької рідні й походила Юле Цесорюте, дочка Прічкуса. її село Королівка, тепер уже зовсім занесене піском, колись стояло на краю невеличкої Куршської Нерії.
На англійську землю Юле Цесорюте потрапила, шукаючи кращої долі й шматка хліба. Серед простих людей вона прославилася тим, що знала склад дивовижного трунку, але ні за які гроші не продала таємниці ділкам, зате друзів залюбки пригощала. Виїжджаючи з Литви, взяла із собою батькову спадщину — набір настоїв у плетеному кошику. Там були меди, «Три девінерьос», «Йонжолінє». «Чеснакінє», «Стумбрінє», «Кадагінє», наливка з рути-м’яти — всього тринадцять пляшок і тридцять три рецепти. Та під час бурі те неоціненне багатство розбилося й витекло. Вичерпала Юле залишки в дерев’яну баклажку, злила по одній крапельці —й, сама того не знаючи, винайшла новий чудовий трунок.
Була вона жінкою розумною і розважливою. Одного разу, коли вся численна сім’я Накасів сиділа за врочистим обідом, в їхню кімнату, роблячи досить крутий поворот, в’їхав новий дослідний вантажний автомобіль. Побачивши перед собою тупий передок машини, старий Накас позбувся мови, діти під стіл полізли, а Юле — ні з місця!.. Як пила узвар, так і залишилася на своєму стільці. І навіть тоді, коли голова до смерті переляканого водія з’явилася в розбитому вікні, вона сказала голосно й з гідністю:
— Хіба ти не міг спокійно в своїй будці посидіти, доки ми пообідаємо?
Та виявилося, що й водій не в тім’я битий.
— Леді, — відповів він, — годі галасувати, бо я не чую, як працює мотор моєї машини.
І, коли Юле допила узвар, механізований зломщик вибачився й ввічливо спитав:
— Пробачте, чи я правильно їду в Лондон?
Вона усміхнулася йому й люб’язно сказала:
— Ні, сер, ви не заблудилися Тепер із вітальні поверніть у ванну, з ванної — на кухню, а потім прямо й прямо до самого Лондона. — Тільки після цих слів вона знепритомніла, але швидко прийшла до тями і, коли її витягли з руїн, почала бідкатися й кинулася шукати того водія: — Ой лишенько! Я того хлопця ввела в оману. Йому треба було з ванної повернути не на кухню, а в коридор!..
Натовп утішав Юле:
— Заспокойся, люба, однак уже нічого немає: ні кухні, ні ванни… Хоч, правду кажучи, той негідник не коридором поїхав, а провулком, що його проламав наново.
Три години сперечалися між собою потерпілі, доки дійшли спільного висновку і те звалище хиж назвали завулком Юле, а по-англійському: стріт Джюлі.
І на англійські острови Юле потрапила незвично, бо корабель, на якому вона спочатку пливла в Америку, під час бурі розбився коло берегів Англії, як і було заплановано. Опинившись у відкритому морі, вона вхопилася за дошку, притиснула до себе баклажку, а другою рукою спокійнісінько почала гребти до берега. її помітили кухар і власник корабля, які пливли в рятувальному човні. Коли її витягли з води, вона незворушно запитала їх:
— Пробачте, шановні добродії, чи не могли б ви сказати, Що передбачалося сьогодні на обід?
— А яке тепер це має значення? — здивувався хазяїн.
— А таке: з красивою мрією легше помирати, мій милий мільйонере.
За таку сміливість вона дуже сподобалася кухареві, а мільйонерові — ще більше, і він ураз закохався в неї. З третього погляду. Але коли повернувся до Лондона, передумав і прийняв Юле в свою майстерню шити вітрила, бо був страшенний забувака.
Коли Юле застрайкувала, її підтримали всі одурені робітниці і мільйонер збанкрутував, тобто його фірма вилетіла в комин, а підприємство приграбастав мультимільйонер. Коротко кажучи, ту велику акулу проковтнула ще більша, і жінки змушені були припинити страйк. Тільки тоді, коли Юле втратила будь-яку надію розбагатіти, вона вийшла заміж за Напаліса Накаса, сина Нікодемаса.
Власне коритоКоли Кріступас Накас, син Напаліса, заплативши всі по датки і світячи новими гудзиками на старій уніформі, записав у морському міністерстві «Дельфіна» на своє ім’я, високий урядовець привів його до присяги перед портретом і біблією, а після цього порадив не шкодуючи сил вірно служити імперії, якою править їх величність.
— Гіп, гіп, ура! — відповів Накас.
— Мені дуже приємно, що ви, містере Нокс, такий винахідливий і порівняно за короткий час устигли розбагатіти. Це дуже похвально. Гадаю, ваша тямучість не завадить вам відповідно шанувати закони нашої імперії.
— Звісно, — весело відповів Крапас, — ми закони або поважаємо, або обходимо, — і поставив на стіл пляшку до рогого шампанського, яку він ще зранку хотів розбити об борт «Дельфіна».
— Так, — усе зрозумів урядовець, сховав пляшку в шухляду стола, — але закони можна обійти і тим, що бурчиш невдоволено, і тим, що весело викрикуєш: гіп, гіп, ура! — Він непомітно погортав принесені папери й крадькома подивився, скільки між ними Накас «забув» грошей. — Королю другий варіант більше до вподоби. Бажаю успіху.
