— Коли щось станеться, ви знаєте, що робити?
— Знаємо, — відповіли брати і підморгнули капітанові сім’ї, мов змовники.
Вулиці Бімбамбули були заповнені людом.
В цьому місті найбільше переховувалося всяких шпигунів та гангстерів, тож чесній людині було тут що побачити, а побачивши — ще й здригнутися.
Їхав Крапас дорогою, яку охороняли солдати, і весь час уважно спостерігав, що діялося довкола. Нарешті він побачив палац губернатора, який світився вогнями. Звідусіль лунали постріли, в небо злітав кольоровий бенгальський вогонь, грало навіть кілька духових оркестрів.
До Крапаса підскочило кілька військових, показали, доставити карету, де прив’язати коня, а потім, уклоняючись до землі, прийняли подарунки, призначені губернаторові, і сказали, що гостя чекає холодна ванна.
— Чому холодна? — здивувався капітан далекої плавби.
— Тому, що це Африка, а на острові Лімпопо температура ніколи не падає нижче плюс тридцять градусів у тіні.
— Може бути, — не заперечував капітан, — але хто вас примушує сидіти весь час у тіні?
— Ми до цього звикли.
— Звикну і я, — відрубав загартований капітан і ввійшов у призначену для нього кімнату.
Залишившися сам, Крапас швидко заглянув у ванну, відкрутив усі крани, а сам навшпиньки підійшов до вікна і вистрибнув надвір, щоб усе роздивитися.
Він добувся в розкішний сад з пахучими деревами та квітками і за густими кущами почув лайку наглядача І цвьохкання батога. Наблизившись, моряк побачив кілька десятків туземців, які крутили величезне колесо. Те колеся надавало рух меншому, а менше не давало можливості стояти на місці малюсіньким, які в свою чергу примушували шалено гудіти електромашину, яка давала світло всьоме палацу губернатора.
Трохи далі він побачив дві черги негрів. Одна черга брала з джерела воду в глечики, ставила їх на голови, вилазила драбиною на дах, виливала у величезний бак, а інша — з порожніми глечиками спускалася до джерела! І так безперервно…
— То ось в якій дорогій воді я маю купатися! — розгнівався Накас і пішов до річки. Коло неї побачив старого! рибалку і спитав його: — Пробачте, тут купатися можна?
— Ні, — похитав головою тубілець, — у воді повно кроко-і дилів.
— А де їх немає?
— В гирлі, там, де річка впадає в океан.
— Ви точно знаєте?
— Аякже!… Крокодили бояться акул і в гирло намагаються не входити.
Отож Крапас був змушений купатися в тій дорогій, политій потом воді.
— Довго ніжитеся, — почувся за дверима голос посланця губернатора.
— Я до цього звик, бо приїхав з країни дощів і туманів, — пояснив йому капітан далекої плавби…
Подарунками губернатор був не дуже задоволений, бо найкращі покрали слуги, отож гостя він почастував самою кавою і для годиться спитав:
— Як ваша подорож?
— Дякую, добре. Ваші підлеглі — дуже приємні люди.
— А що гарного в Лондоні?
— Дощить, — відповів йому Крапас.
Після довгої гнітючої мовчанки губернатор раптом спитав:
— Чи не могли б ви й для мене привезти найновішої зброї?
— Міг би, — відповів Крапас, — але король категорично заборонив нею торгувати. Я йому заприсягнувся і порушувати свого слова не можу. А коли хтось із моїх матросів пробує це зробити, я одразу ж топлю її в морі.
— А коло нашого берега ви багато тих предметів утопили?
— Цього разу не довелося. Пробачте, невже ви не маєте достатньо зброї?
— Мати маємо, але якось негуманно стріляти в людей застарілою зброєю.
— Я спробую, але така угода вам дуже дорого коштуватиме. І потім, чому обов’язково треба стріляти в людей? Хіба на острові немає звірів?
— Бачите, повстання й людей робить звірами, — пояснив губернатор. — Я за таку послугу запросив би вас на полювання, але тепер у джунглях розплодилося стільки негідників, що ми просто не наважуємось…
— Дарма! — відповів Крапас. — Ми вміємо полювати й на негідників.
— Але їх дуже багато.
— Отже, їх більше й загине.
— Що ви!.. Від стріл та списів інколи й сонця не видно, — втрутився переляканий міністр.
— Отже, нам треба битися з ними вночі, — не піддався на залякування Крапас, син Напаліса, внук Нікодемаса.
Губернаторові така сміливість гостя дуже сподобалася.
— Добре, що ви прибули. Як підданий Британії, ви допоможете нам у боротьбі з повстанцями, а ми в боргу не залишимося.
— Але чому ви самі не можете з ними впоратися? — невдоволено запитав Крапас.
— Бачте, я втратив упевненість у собі, — соромливо відповів губернатор.
— Ця хвороба виліковна, — махнув рукою Крапас. — Від такої хвороби я знаю чудові ліки: накажіть своєму міністрові поповзати перед вами на колінах — і ви віднови те рівновагу…
Задоволений губернатор засміявся, а міністр попрохав Крапаса ще погостити, а біля його апартаментів, які перетворилися на загратовану камеру, поставив вартового.
— До особливого розпорядження, — пояснив він.
Та Накас не дуже засмутився. Він виламав з грат найдовшу дротину, зробив з неї вішалку, роздягнувся і випростався на нарах Сон переніс його на батьківщину.
А з далекої Англії в той час прилетіла термінова зашифрована телеграма:
«Блискавка. Начальнику жандармерії. Кинув жінку, продав козу, тільки ніяк не можу відкараскатися від дітей. Чекаю дальших розпоряджень».
А з центру прийшла така сама таємна відповідь:
«У царя нежить. Напівголосно —
