Нарешті вони вкладають Кору в ліжечко. Вони роздягли її та викупали, оглянувши так ретельно, як коли вона була новонародженою, аби переконатися, що з нею все добре. Втім, це і схоже на її друге народження, на воскресіння з мертвих. Можливо, для них це новий початок.
Анна каже собі, що діти сильні. Що Кора впорається.
Вони стоять поряд із ліжечком, дивлячись на своє немовля, що посміхається й агукає до них. Яке полегшення — бачити її посмішку: в перші години повернення вона лише постійно плакала й смоктала. Але тепер Кора знову посміхається. Вона лежить на спинці у своєму ліжечку, де над нею схиляються намальовані баранці та батьки, грайливо дриґає ніжками.
— Я не вірила, що цей момент колись настане, — шепоче Анна.
— Я теж, — каже Марко й дзеленчить Корі брязкальцем. Вона вищить, хапає його й міцно тримає.
Якийсь час вони мовчать, спостерігаючи за тим, як засинає їхня доня.
— Як думаєш, ти зможеш пробачити мені? — нарешті питає Марко.
Анна думає: «Ну як я можу пробачити тобі таку тупість, слабкість та егоїстичність?» Але вголос вона каже:
— Не знаю, Марко. Поживемо — побачимо.
Він киває, відповідь дошкулила йому. За мить він каже:
— Іншої жінки ніколи не було, Анно. Клянуся.
— Я знаю.
Розділ 37Анна кладе Кору назад до ліжечка, сподіваючись, що це вже останнє годування цієї ночі й дитина спатиме до ранку. Вже пізно — дуже пізно — але Синтія за стіною ніяк не вгамується. То був день «дивовижних» відкриттів. Після того, як батька забрали з будинку в наручниках, мати відкликала Анну поговорити, поки Марко у вітальні тримав на руках сплячу Кору.
— Думаю, тобі варто знати, — сказала вона, — з ким зустрічався твій батько.
— А яке це має значення? — запитала Анна. Яка різниця, з ким зраджував її батько? Вона молодша й привабливіша. Безумовно. Анні було байдуже, хто вона. Важливо було те, що це її батько, власне, — вона пам’ятає — вітчим, украв її дитину, щоб здобути мамині мільйони. Тепер він сяде у в’язницю за викрадення та убивство. Вона досі не може повірити, що все це дійсно сталося.
— Він зустрічався із твоєю сусідкою, — сказала мати. — Синтією Стілвел.
Анна поглянула на матір, не вірячи почутому, досі не втративши здатність дивуватися попри все, що сталося.
— Він познайомився з нею у тебе вдома, на новорічній вечірці, — продовжила Еліс. — Пам’ятаю, як вона з ним фліртувала. Тоді я дивилася на це крізь пальці. Але приватний детектив усе з’ясував. У мене є фотографії. — На обличчі її матері проступила огида. — Копії чеків з готелів.
Анна запитала:
— Чому ти мені не сказала?
— Я лише нещодавно дізналася, — пояснила Еліс. — Потім викрали Кору і я не хотіла засмучувати тебе ще й цим. — Далі з гіркотою додала: — Цей детектив, мабуть, одна з моїх найкращих інвестицій.
Тепер Анна розмірковує про те, що коїться в голові у Синтії. Грем поїхав. Вона сама, там, за стіною. Напевне, їй відомо, що Річарда заарештовано. Про це повідомляли в новинах. Чи має це для Синтії бодай якесь значення?
Дитина міцно спить у своєму ліжку. Марко засопів у їхньому. Це вперше він глибоко заснув більше ніж за тиждень. Але Анну сон зовсім не бере. Як і Синтію по сусідству.
Анна взувається в перші-ліпші сандалі й виходить через двері на кухні. Вона тихо долає коротку відстань до заднього двору Синтії, притримуючи хвіртку, щоб та не бахнула. Вона перетинає дворик і стоїть у темряві, за кілька дюймів від скляних дверей, зазираючи крізь них усередину. На кухні горить світло. Вона бачить, як Синтія рухається довкола стійки та поряд із мийкою, усвідомлюючи раптом, що Синтії, мабуть, її не видно. Деякий час Анна спостерігає за нею з темряви. Синтія заварює собі чай. На ній сексуальна нічна сорочка, блідо-зелена, занадто провокативна, як для самотньої ночі вдома.
Синтія, очевидно, не помічає, що Анна спостерігає за нею.
Анна стиха стукає у скло. Бачить, як Синтія від несподіванки підстрибує та обертається на звук. Анна притискає обличчя до вікна. Вона бачить, як Синтія вагається, що робити. Але от вона підходить до дверей і прочиняє їх на декілька дюймів.
— Що тобі треба? — холодно питає Синтія.
— Можна зайти? — питає Анна. Голос у неї нейтральний, навіть дружній.
Синтія ніби нашорошилась, але нічого не каже й відступає, пропускаючи Анну. Анна відсуває двері сильніше й заходить досередини, обережно засуваючи двері за собою.
Синтія повертається до стійки й питає через плече:
— Я саме заварювала чай. З ромашкою. Хочеш? Здається, в нас обох цієї ночі безсоння.
— Звісно, чому б і ні? — приязно відповідає Анна. Вона спостерігає, як Синтія готує ще одну чашку чаю: здається, вона нервує.
— Отже, чому ти тут? — прямо питає Синтія, передаючи Анні чай.
— Дякую, — каже Анна, всідаючись на своєму колишньому місці на кухні, ніби вони й досі подруги, що зустрілися випити чаю та потеревенити. Вона ігнорує питання Синтії, дмухаючи на гарячий напій, щоб остудити його, ніби не має на думці нічого особливого.
Синтія лишається
