Порожня труна - П'єр Сувестр

Відчуваючи, що дедалі слабне, професор трохи підвівся і знекровленими губами торкнувся вуст Дельфіни; по цьому він знесилено відкинувся на операційний стіл.

— Я помираю, — шепотів він, — спокутуючи свої гріхи й злочини, щоб урятувати тебе, Дельфіно. Щоб життя і кров, які полишають мене, повернули тобі колишнє здоров'я, відродили тебе до життя. Прощавай, Дельфіно… Я кохаю тебе! Кохаю! — Кволим, ледь чутним голосом він ще спромігся вимовити: — Всі, кому я заподіяв зло… і ти, Амеліє… простіть… простіть…

Довелося висадити двері. Мадемуазель Данієль з розпачливим криком вбігла в операційну. Заледве через п'ять хвилин минуло по тому, як Поль Дроп засудив себе на смерть, а вирок було виконано. Данієль, досвідчена операційна сестра, зняла пристрій, який дозволяв його крові перетікати в тіло Дельфіни Фаржо. Прибіг лікар, — не той, кого чекали, а що консультував одну зі своїх пацієнток, — і швидко оглянув два тіла, розпростерті на операційних столах.

Діагноз його був точний. Дельфіна, на яку вже перестав діяти хлороформ, почала ворушитись. Її бліді щоки поволі рожевіли, повіки затремтіли. Ще за мить вони розплющились.

— Цю врятовано, — мовив лікар. Потім повернувся до хірурга, що нерухомо лежав на столі. — А Поль Дроп помер, став жертвою власного фанатизму. Помер як мученик.

Данієль мовчала. Вона знала, що сталося насправді, тільки вона й Фелісіте були втаємничені в досвід професора Поля Дропа. А втім, і Фандор, якщо опритомніє!

Куди ж подівся Фантомас? Як йому вдалося втекти з судової зали? Що він збирався робити?

Жюв прикро помилився, гадаючи, ніби заарештує того, хто видавав себе за Міньяса, іменем закону, хоч суд присяжних повністю виправдав Бріджа.

Фантомас був Міньясом уже тоді, коли норовив видурити грубі гроші в Максона й перемогти на перегонах при підтримці сина, що обернувся на тренера Бріджа. Фантомас почав створювати на біржі образ Міньяса, людини, яку він вмисне робив симпатичною, під личиною якої уникав будь-яких сумнівних дій; це, звісно, відвертало від нього найменші підозри.

Фантомас нетямився з люті, що провалилися всі його затії, і спричинився до того Жюв! Проте він був не таким дурним, щоб, як гадав інспектор, того ж дня грабувати Максонів сейф. Схибила сама Елен: отримавши тяжку рану, коли вибухнув фальшивий сейф, дівчина стала жертвою власної сміливості, надмірної поквапності!

Фантомас, як слушно вважав інспектор, і справді одним із перших дізнався про лихо, що спіткало його доньку. Після нищівного краху його планів на перегонах, поранення Елен стало для її батька вкрай дошкульним ударом. Слід було розвідати, де вона. Фантомасові спільники, що тинялися Парижем і становили своєрідну поліцію безпеки для злочинця, з'ясували, що Елен повезли в клініку доктора Дропа.

Фантомас і помислити не міг, щоб постати перед тією, яку вперто вважав своєю донькою, у власній подобі. Був лише один спосіб побути біля доньки — скористатися іншою своєю роллю, образом Міньяса, який створював без певних намірів.

Отже, як Міньяс, Фантомас купив клініку Поля Дропа. Розорившись через спекуляції на біржі, він не міг негайно оплатити свій набуток, і тому його злочинний розум почав плести підступні тенета, в які потрапили зниклий малий Убер, замордована Амелі Дроп та суддя Себастян Перрон, не кажучи за бідолашного Педро Коралеса, якого вбив з винятковою спритністю.

Фантомас, проте, не плекав ілюзій щодо того, скільки часу зберігатиме Міньясову подобу. Якщо Жюв знав ціну Фантомасові, то й Фантомас не забував, як майстерно інспектор розгадував найхимерніші злочинні задуми, розслідував найскладніші випадки.

— У Міньяровій подобі, — казав собі Фантомас, — мене викриють за два тижні. Отже, через два тижні я вже, мабуть, не матиму змоги бути біля Елен.

І тоді він задумав інше! Адже справді, хіба йому стане гірше, навіть коли його змусять позбутися подоби Міньяса, якщо він зможе ще трохи побути біля рідної дитини в якійсь іншій подобі? Винятково сміливий, украй спритний, він удався до ще однієї вигадки, до ніби невигадливих хитрощів, які, проте, ні в кого не викликали підозри. Але чимшвидше розпрощатися з образом Міньяса, який ще міг знадобитися, Фантомас не прагнув. У нього скрізь були спільники, будь-хто, як він сам обмовився, міг стати його жертвою, скрізь виявлявся його безмежний вплив.

Вправним шахраюванням, легко здійсненим у канцелярії міністерства юстиції, йому вдалося, дарма що сам нібито був грек, втрапити до списків присяжних, які, втім, вважалися найзанедбанішими серед усіх офіційних паперів. Ставши членом суду присяжних, Фантомас не менш спритно став його головою, а тоді й скористався своїм незвичайним становищем, щоб порятувати сина.

Фантомас, щойно повернувшися з присяжними до залу засідань, відшукав очима інспектора. Напрочуд спостережливий і прозірливий, він одразу помітив Жювове збудження й нетерпіння, навіть завважив, що права рука інспектора в кишені, стискаючи, певно, револьвер. Фантомас уже не сумнівався, що Жюв викрив його, що він здогадався, хто насправді той Міньяс. Отже, Жюв збирається напасти!

Але як він гадає це зробити? Що інспектор чинитиме? Бандит на хвилину аж злякався. «Якщо Жюв заговорить, перш ніж я оголошу присуд присяжних, — думав він, — то зчиниться веремія. А що присуду не буде оголошено, Владімір опиниться в смертельній небезпеці: адже розгляд його справи можуть перенести на інший день, і де певність, що тоді я зможу врятувати його».

«Жюв хоче мене схопити, — міркував Фантомас, — отже, слід пильнуватися». Він підвівся й зачитав виправдальний вирок, до якого так зухвало змусив суддів, своїх колег.

Усе відбулося точнісінько так, як і передбачив Фантомас. Уведений в оману спокоєм злочинця, Жюв, що збирався заарештувати Фантомаса, почекав, поки оголосять вирок. Він гадав, ніби те нічого не важить, бо Фантомаса заарештують і присуд скасують. Саме тоді, коли Фантомас і сподівався, і Жюв кинувся на нього, гадаючи заскочити зненацька. Геній злочину незворушно витяг револьвер, добре зваживши, що інспектора вбити не важко. Стріляючи, Фантомас побачив, як Жюв упав. «Поцілив я чи ні?» — змайнула думка. Але присяжні, що