– Як би ви змінили цю класифікацію?
– Я б не став її міняти.
– З приводу публікацій: я читала ваші статті про хірургічну залежність та правобічні й лівобічні вирази обличчя.
– Так, вони першокласні, – сказав доктор Лектер.
– Я теж так подумала, як і Джек Кроуфорд. Він звернув на них мою увагу. Це одна з причин, чому він так непокоїться, щоб ви…
– Кроуфорд-Стоїк непокоїться? Мабуть, він дуже зайнятий, якщо набирає собі помічників з лав студентів.
– Так, зайнятий, і він хоче…
– Зайнятий Баффало Біллом.
– Припускаю, що так.
– Ні, не «припускаю, що так». Офіцере Старлінг, ви знаєте напевне, що справа в Баффало Біллі. Я гадав, Джек Кроуфорд послав вас розпитати мене про нього.
– Ні.
– То ви не намагаєтеся манівцями підійти до цієї теми.
– Ні, я прийшла, бо нам потрібні ваші…
– Що вам відомо про Баффало Білла?
– Про нього взагалі небагато відомо.
– Газети щось випустили?
– Не думаю. Докторе Лектер, я не бачила жодних конфіденційних матеріалів у цій справі, моя робота полягає в тому…
– Скількома жінками послугувався Баффало Білл?
– Поліція знайшла п’ятьох.
– З усіх було знято шкіру?
– Частково так.
– У газетах ніколи не пояснювалось, звідки пішло його ім’я. Ви знаєте, чому його називають Баффало Біллом?
– Так.
– Розкажіть мені.
– Розкажу, якщо ви проглянете анкету.
– Прогляну, нехай. А тепер: чому?
– Усе почалося з невдалого жарту в «убивчому» відділі Канзас-Сіті.
– Так?
– Його назвали Баффало Біллом, бо він оббіловує жінок, наче бізонів[24].
Старлінг збагнула, що проміняла почуття страху на усвідомлення власного запроданства. З цих двох станів вона б радше обрала страх.
– Передайте мені анкету.
Старлінг проштовхнула в отвір синю секцію. Вона нерухомо сиділа, поки Лектер гортав сторінки. Тоді він опустив папери назад у тацю.
– Ох, офіцере Старлінг, невже ви гадаєте, що зможете препарувати мене за допомогою такого тупого знаряддя?
– Ні, я гадаю, що ви можете поділитися своєю точкою зору й допомогти нам у цьому дослідженні.
– І який у мене може бути для цього мотив?
– Цікавість.
– До чого?
– До причин, з яких ви тут опинилися. До того, що з вами сталося.
– Нічого зі мною не сталося, офіцере Старлінг. Я сам стався. Вам не вдасться звести мене до самої низки факторів впливу. Ви поступилися добром і злом перед поведінковою психологією, офіцере Старлінг. Ви всіх одягли в моральні «почесні штанці» – ніхто, ніколи й ні в чому не винен. Подивіться на мене, офіцере Старлінг. Чи не наважитесь ви визнати, що я – зло? Я – зло, офіцере Старлінг?
– Я гадаю, що ви деструктивний. Як на мене, це те саме.
– Отже, зло – деструктивне? Тоді бурі – теж зло, якщо все так просто. Ще є пожежі, а також гради. У сфері страхування це називається «Боже Провидіння».
– Умисне…
– Я колекціоную обвали церков, для забави. Ви бачили той нещодавній випадок у Сицилії? Дивовижно! Фасад упав під час святкової меси, розчавивши шістдесят п’ять бабусь. Це було зло? Якщо так, то хто його спричинив? Якщо Він існує там, угорі, то Він просто обожнює такі забави, офіцере Старлінг. Тиф і лебеді – всі вони пішли з одного джерела.
– Я не можу знайти вам пояснення, докторе, проте знаю того, хто може.
Піднявши руку, він зупинив її. Кларіс відзначила, що рука пропорційно складена, хоча на ній два однакові середні пальці. Найрідкісніша форма полідактилії.
Коли він знову заговорив, голос був м’яким і приємним:
– Вам би хотілося вирахувати мене, офіцере Старлінг. Ви така амбітна, правда? А знаєте, якою ви постаєте в моїх очах, із вашою гарною сумочкою та дешевим взуттям? Ви скидаєтесь на селючку. Причесану, честолюбну селючку, якій бракує смаку. Ваші очі схожі на дешеві камені, що їх добирають за знаком зодіаку, – так само зблискують на поверхні, коли ви здобуваєте чергову незначну перемогу. Але за тими очима ховається кмітливий розум, так? Ви відчайдушно намагаєтесь бути несхожою на власну матір. Добре харчування забезпечило вам гарну фізичну форму, але від землекопів вас відділяє не більш ніж одне покоління, офіцере Старлінг. Ви Старлінг-Західна-Вірджинія чи Старлінг-Окі[25], офіцере? Ви вагалися між коледжем і жіночим батальйоном армії США, так? Хочете, я розповім дещо особисте про вас, курсанте Старлінг? У вашій кімнаті зберігається ланцюжок із золотими намистинами[26], і тепер щоразу, як ви помічаєте цей несмак, вам стає трохи гидко, правда? Усі ті нудні подяки, що відкривали шлях до пестощів, коли доводилося марудитися за кожну намистину. Нудно. Нудно. Неціка-а-а-аво-о. Розум може багато чого зіпсувати, так? І смак стає безжальним. Ви будете обмірковувати нашу розмову, і вам пригадається тупий, звірячий біль у його обличчі, коли ви поривали з ним стосунки… Якщо ланцюжок із намистинами стає несмаком, то що буде далі? Ви ж думаєте про це – ночами?
Доктор Лектер питав її напрочуд лагідним голосом. Старлінг підвела голову, щоб поглянути йому у вічі.
– А ви багато бачите, докторе Лектер. Не заперечуватиму жодного вашого слова. Але, бажаєте ви того чи ні, ось на яке запитання ви мені зараз відповісте – чи стане вам сили застосувати це всеосяжне сприйняття до себе? Подібні речі важко вислуховувати. Я це дізналася протягом останніх кількох хвилин. А як щодо вас? Погляньте на себе й напишіть правду. Вам не знайти більш вдалого і складного об’єкта для дослідження. А може, ви просто боїтеся самого себе.
– А ви вперті, правда, офіцере Старлінг?
– Очевидно, що так.
– І вам противна сама думка про те, що ви можете виявитися посередністю. Чи не боліло б вам? О! Проте ви далекі від посередності, офіцере Старлінг. Вам лишається тільки страх поразки. Які у вас намистини, по сім міліметрів?
– По сім.
– З вашого дозволу, я дам вам пораду. Знайдіть просвердлені камінці тигрового ока та понанизуйте їх по черзі з золотими намистинами. Можете зробити два через три або один через два, як вам більше до вподоби. Тигрове око пасуватиме до ваших очей і підкреслить колір волосся. Вам колись дарували валентинки?
– Так.
– Уже розпочався Великий піст. День святого Валентина всього за тиждень, гм-м-м, сподіваєтесь отримати вітання?
– Хто
