Увесь час за цим стояв Марко, а вона й не здогадувалася про це.
Марко викрав їхню дитину з цим іншим чоловіком, який тепер уже мертвий. Де тепер її маля? Хто забрав її з хатини того чоловіка? Що, в біса, сталося? Як він міг?
Анна сидить на кухонній підлозі, намагаючись збагнути, що до чого. Вона думає про те, що треба би повернутися до відділка й розповісти детективу Ресбаку про те, що побачила. Він зможе дістати відео в Синтії. Вона здогадується, чому та одразу не пішла з ним у поліцію: мабуть, вона шантажує ним Марко. Хоче мати над ним владу. Така вже вона жінка.
Але навіщо Марко викрадати Кору? Якщо все це було не заради того, щоб захистити Анну, то він зробив це з власних егоїстичних мотивів. Єдина можлива причина — це гроші. Він хотів отримати викуп. Гроші її батьків. Страшно таке усвідомлювати. Тепер вона знає, що в бізнесі в нього не все гаразд. Вона пам’ятає, як Марко змусив її підписати документи на заставу кілька місяців тому — щоб отримати ліквідні засоби для розширення бізнесу. Вона думала, що бізнес зростав швидше, ніж планувалося, що все добре. Та, можливо, тоді він теж збрехав. Усе сходиться: негаразди в бізнесі, застава і, зрештою, організація викрадення — його власної дитини — заради грошей її батьків.
Ну чому Марко просто не розповів їй про проблеми на роботі? Вони могли б звернутися до її батьків і попросити ще грошей. Чому він вчинив настільки тупо? Навіщо було забирати їхню дорогоцінну дитину й віддавати тому чоловікові, якого потім вбили лопатою?
Невже Марко поїхав до хатини після того, як викуп викрали, напав на чоловіка й убив його з люті? То він ще й убивця? Чи вистачило б йому часу з’їздити в хатину й назад так, щоб вона не помітила? Вона намагається пригадати, який сьогодні день, намагається прокрутити в голові всі дні з моменту викрадення, але вони безнадійно перемішалися в її пам’яті.
А мобільний — частина цієї оборудки? Вона раптом розуміє, що помилялася від самого початку. Телефон не був доказом зради із Синтією чи ще з кимось. Він був потрібен для викрадення. Марко — викрадач їхньої доньки.
Чоловік, з яким вона одружилася.
А він же ще сидів отут на кухні й казав їй, що у вбитого знайоме обличчя.
Раптом вона починає боятися свого чоловіка. Вона не знає, хто він і чого від нього чекати. Вона починає усвідомлювати, на що він здатен.
Він узагалі кохав її чи одружився тільки заради грошей?
Що їй тепер робити? Чи варто їй піти в поліцію з тим, що вона дізналася? Що буде з Корою, якщо вона піде?
Минає ще багато часу, доки Анні вдається підняти себе з підлоги. Вона змушує себе швидко піднятися й піти до спальні. Тремтячи, вона дістає невелику валізу й починає збирати речі.
Анна виходить із таксі й ступає на край засипаного жорствою кільцевого в’їзду біля будинку своїх батьків. Це будинок, у якому вона виросла. Він дуже величний. Величезний кам’яний будинок із розкішною доглянутою рослинністю на тлі лісистої ущелини. Вона платить водієві та, поставивши валізу на землю, на хвильку лишається там, аби подивитися на будинок. Оселі тут розташовані далеко одна від одної. Її ніхто не побачить, якщо тільки матері немає вдома й вона випадково не визирне у вікно. Вона чітко пам’ятає той день, коли вийшла з цього будинку, сіла на мотоцикл Марко й вирішила, що закохалася.
Стільки всього трапилося. Стільки змінилося.
Її верне від думки про повернення до батьків. Повернутися — означає визнати, що вони весь цей час мали рацію. Вона не хоче в це вірити, але докази бачила на власні очі. Вона пішла проти їхнього бажання, вийшовши заміж за Марко, — тоді вона дослухалася лише до власних розуму й серця.
Тепер вона вже нічого не знає.
Там, на краєчку заїзду до батьківського будинку, раптом — де вона й узялась — їй приходить згадка про те, звідки вона знає вбитого чоловіка. Вона тремтить, наче останній листок на вітрі, намагаючись увібрати цю нову інформацію. Потім дістає мобільний і викликає ще одне таксі.
Марко ще раз набирає Річарда, лишає ще одне стисле повідомлення на автовідповідачі. Це таке Річардове покарання — лишати Марко за бортом. Він хоче сам усе влаштувати і не допускати до цього Марко, доки усе не скінчиться, доки Кору не повернуть живою й здоровою. Якщо повернуть.
Марко навіть сам собі зізнається, що це, можливо, і на краще. Якщо хтось і здатен вирулити в цій ситуації, то це Річард. Річард із мішками грошей та сталевими нервами. Марко виснажений фізично та емоційно. Він хоче лишень лягти на канапу у своєму офісі, проспати кілька годин і прокинутися від телефонного дзвінка, яким йому повідомлять, що Кора вдома і з нею все гаразд. Але потім — що буде потім?
Він згадує, що у глибині однієї із шухляд його шафи для документів у нього є відкрита пляшка скотчу. Він припиняє ходити туди-сюди, підходить до шафи й відкриває шухляду. Пляшка напівпорожня. Він бере склянку, теж заховану в шухляді, й наливає собі до країв. Потім продовжує ходити.
Марко не може змиритися з тим, що, можливо, більше ніколи не побачить Кору. Також його лякає перспектива бути заарештованим і заґратованим. Він упевнений, що якщо його й затримають, то адвокат, який скоріше за все міг би домогтися виправдання, Обрі Вест, уже не захищатиме його. Оскільки батьки Анни більше не платитимуть за нього, а в нього самого немає коштів на адвоката такого класу.
Він підливає собі скотчу із пляшки, яка тепер стоїть відкрита на бюварі
