Острів Каміно - Джон Гришем

Мерсер дивилася на Брюсів келих. Елейн кілька разів згадувала, що Кейбл надто полюбляє випити, але Мерсер нічого такого за ним не помічала. Як на вечері в Майри й Лі, так і зараз він потихеньку потягував вино з келиха, підливав рідко й цілком себе контролював.

Коли закінчилось обговорення Енді, Майра коротко розповіла, що останнім часом відбувалося в житті інших їхніх друзів. Боб Кобб плавав на вітрильнику навколо Аруби в Карибському морі. Джей Арклруд був у Канаді, де на якийсь час оселився в будиночку на окраїні, який належав його другові. Емі Слейтер поралася зі своїми дітлахами, один із яких грав у дитячий бейсбол. Брюс помітно притих: він уважно слухав усі плітки, але сам не ділився жодною.

Ноель, схоже, була рада, що незабаром зможе на місяць утекти з флоридської спеки. За її словами, у Провансі було хоч і спекотно, але не так волого. Після вечері вона ще раз запропонувала Мерсер поїхати з нею — якщо не на місяць, то хоча б на тиждень. Мерсер подякувала, але сказала, що справді мусить узятися за свій роман. До того ж її теперішнє фінансове становище було не найкращим і вона хотіла заощадити кошти для покупки столу.

— Він нікуди не подінеться, люба,— запевнила її Ноель.— Я триматиму його для вас.

Майра і Лі пішли о дев’ятій і попрямували додому пішки. Мерсер допомогла Брюсові й Ноель на кухні й попрощалася ще до десятої. Коли вона йшла, Брюс потягував каву у вітальні, поринувши у книгу.

Другого дня по тому Мерсер вибралася в центр міста й пообідала в невеличкій перекусній із затіненим подвір’ям. Потім прогулялася Мейн-стрит і звернула увагу, що магазин Ноель зачинений. На дверях висіло рукописне оголошення про те, що власниця вирушила у Францію купувати антикваріат. Крізь вікно вітрини одразу впадав у вічі самотній стіл для письма, адже більше в залі нічого не було. Мерсер зайшла в сусідній магазин, привіталася з Брюсом і пішла нагору в перекуску, де замовила лате й улаштувалася на балконі, що виходив на Третю вулицю. Як вона й очікувала, Брюс незабаром до неї приєднався.

— Що привело вас у центр міста?— поцікавився він.

— Нудьга. Ще один безрезультатний день роботи.

— А я думав, Майра допомогла вам подолати творчу кризу.

— Якби ж то було так просто. Ви маєте кілька хвилин, щоб поговорити?

Брюс посміхнувся й сказав, що, звісно, має. Озирнувшись навколо, він зауважив, що якщо Мерсер хоче провадити якусь серйозну розмову, то пара за сусіднім столиком сидить надто близько до них.

— Ходімо вниз, — запропонував він.

Мерсер пройшла за ним у Залу перших видань, і Брюс зачинив двері.

— Напевно, питання досить серйозне?— запитав він, тепло всміхаючись.

— Радше делікатне,— відгукнулася вона й розповіла йому про старі Тессині книжки, «позичені» в публічній бібліотеці в Мемфісі в 1985 році. Розповідь, яку вона відрепетирувала з дюжину разів, звучала правдиво, і здавалося, що Мерсер дійсно мучать сумніви. Вона не здивувалася, що Брюса зацікавила її історія й книжки. Він уважав, що звертатися в бібліотеку в Мемфісі не варто. Звісно, там були б раді отримати назад свої книжки, але їх було списано як утрачені вже кілька десятиліть тому. До того ж у бібліотеці, напевно, і гадки не мають про те, наскільки вони цінні.

— Їх просто повернуть на полиці, звідки їх знову хто-небудь зможе вкрасти, — сказав він.— Повірте, нічого хорошого там на ці книги не чекає. Їх треба зберігати в надійному місці.

— Але ж вони не мені належать, щоб я могла їх продавати, хіба ні?

Брюс посміхнувся й знизав плечима, ніби йшлося про технічну дрібницю.

— Як там каже стара мудрість... що з воза впало, то пропало. У вас ці книжки вже понад десять років — як на мене, вони належать вам.

— Ну не знаю. Мені все ж здається, що в цьому є щось неправильне.

— А книжки в хорошому стані?

— Здається, так, проте я не фахівчиня. Я дбайливо з ними обходилася: рідко навіть їх чіпала.

— А можна мені їх побачити?

— Я не знаю. Це ж як перший крок: варто мені їх вам показати, і ми вже наблизимося до угоди.

— Ну дайте мені принаймні поглянути на них.

— Навіть не знаю. А у вашій колекції вже є якісь примірники цих книжок?

— Авжеж: я маю всі книги як Джеймса Лі Берка, так і Кормака.

Мерсер позирнула на стелажі, ніби хотіла в цьому переконатися.

— Вони не тут,— пояснив Брюс.— Я їх тримаю внизу, разом з іншими рідкісними виданнями. Солоне повітря й висока вологість швидко псують книги, тому все найцінніше