Порожня труна - П'єр Сувестр
Жюв не всміхнувся на Фандорову заяву. Його обличчя й далі було поважне й заклопотане, отож щирий, як звикле, журналіст зауважив:
— Не хочу вас образити, Жюве, але, зажурені, ви схожі на президента республіки, що відкриває бенкет. Ви такі сумні, ніби міркуєте, як дати лад бюджетові, — одне слово, невеселі… Що сталося? Про що ви думали, перш ніж я ввійшов?
Жюв втомлено махнув рукою.
— Про що я думав? Та ні про що… Або, радше, про все…
Відповідь була непевна, і Жером Фандор спитав знову:
— Як гласить філософія, все й нічого — те саме, проте я не філософ. Отож, любий Жюве, для ясності запаліть хоч свічку. Що вас так коїть?
Цього разу, перш ніж відповісти, Жюв швидко перемінив позу. Він підвівся й заговорив, дивлячись Фандору у вічі:
— Друже, я тобі розповім, що робив учора. Але спершу про сьогоднішній ранок… У Палаці правосуддя я продивився судові справи, які розглядатиме наступна сесія суду. І там я побачив… Чи ви хоч знаєте, Фандоре, що через кілька днів розглядатимуть справу Фантомаса? Знаєте, що наприкінці тижня судитимуть Владіміра?
Жюв говорив поважно, тож і Фандор споважнів.
— Так, Жюве, — відповів він, — я це знаю і навіть хотів дечим поділитися, і Адже ми з вами знаємо одного з суддів, що судитимуть того розбишаку.
— Одного з суддів? — перепитав Жюв. — Хто ж це? Фандоре, це, певно, хтось із наших приятелів?
Фандор ніби завагався. Видимо, своєї думки він Жюву не висловив, бо заявив:
— Хтось із наших приятелів? Ні… Словом «приятель» я не звик розкидатися. Я не такий щедрий, а ви, Жюве, тим більше. Це лише наш знайомий. Не гадайте хто, бо не вгадаєте… Краще я вам зразу скажу. Це — Міньяс.
Жюв зацікавлено стрепенувся, а Фандор повів далі:
— Атож, Міньяс, приятель Поля Дропа. Сьогодні вранці він отримав з міністерства юстиції наказ узяти участь у роботі наступної судової сесії. Тож, якщо його затвердять, Міньяс судитиме Владіміра.
Кажучи це, Фандор пильно дивився на Жюва. А що той мовчав, то журналіст спитав:
— Міньяс — і член суду? Чи не сміхота? Жюве, що ви на це скажете?
Жюв і собі уважно глянув на журналіста:
— Отакої! Що на тебе найшло, Фандоре? Чого тобі кортить знати мою думку? Я про це й думати не хочу. Міньяс чи хтось інший, однаково…
— Ні, не однаково, — всміхнувся Фандор. І з притиском докинув: — Зазирніть собі в душу, Жюве, й побачите, що Міньяс чи хтось інший…
Фандор не докінчив, бо Жюв урвав його.
— Дива, Фандоре, — визнав інспектор, — у тебе такі ж передчуття, як і в мене. Нам, зрештою, нічого закинути Міньясу. Та після твоїх слів я бачу, що ти його недолюблюєш, як і я. Я не помиляюсь?
— Авжеж. — Фандор відклав цигарку, як перед тим Жюв люльку. Витягши руки, випроставши ноги, він щиро признався: — Воно так, Жюве, мені і нічим дорікнути цьому Міньясу. Здавалося б, навпаки, я мусив би його поважати, адже він такий люб'язний, щедрий, ним не нахвалиться Поль Дроп. Проте, як ви кажете, прихильності до нього я не відчуваю.
— І я так само, — потвердив Жюв. Але таке визнання викликало в бідолахи інспектора докори сумління. — Зрештою, — зауважив він. — Ми, Фандоре, несправедливі. Коли нічого закинути людині, то не слід керуватися безпідставними симпатіями чи антипатіями… Міньяс нам не подобається — тим: гірше, от і все. — І досадливо додав: — Крім того, Фандоре, коли щиро, то люди, які нам подобаються, схоже, не дуже варті уваги. — Інспектор усміхнувся. — Справді, якщо Міньяс несимпатичний, то про Поля Дропа ти скажеш, що в ньому нічого такого немає, швидше, здавалося б, навпаки. Ти такої думки, еге?
Фандор став уважніше слухати Жюва. Інспектор, звісно, вже розповів своєму другові про темні інтриги, в які вплуталися Себастян Перрон і хірург Поль Дроп. Тож Фандор знав про зникнення малого Убера і признання судді, що першого разу дитину вкрав він сам. Зате Фандор не знав про хід Жювових пошуків, не знав про його розмови в Лізьє в квартирі Дропа на авеню Мадрід, навіть не здогадувався про Венсенський ліс. Тому Жюв докладно розповів усе другові. А скінчивши, знову натоптав люльку.
— Ось чому я палю, — підсумував Жюв. — У тій багнюці я страшенно перемерз. Цікаво, застудився я вчора чи ні…
— Перепрошую, — урвав його Фандор, — але я не бачу…
— Скоро побачиш, — флегматично запевнив Жюв. — Оскільки я не знаю, застудився чи ні, то намагаюся чимбільше палити. Бо ж куриво проганяє застуду! Отож, якщо я застудився, то від курива швидше минає нежить. Та якщо на тютюн не буде реакції — значить, я щасливо виборсався.
Пояснення видавалося логічним, і Фандор потвердив це гучним сміхом.
— Жюве! — згукнув він. — Який же ви дивак! Ніколи не вгадаєш, жартуєте ви чи ні.
Посміявшись, обидва приятелі знову повернулися до своїх справ. Ясним, точним розумом Фандор напрочуд швидко збагнув гнітючі Жювові вагання щодо ймовірної, але не доведеної вини Себастяна Перрона чи Поля Дропа.
— На цьому етапі розслідування, — виснував журналіст, — очевидно, що, з одного боку, Поль Дроп тримає в себе дитину, голос якої ви чули. А з іншого, Себастян Перрон не шантажист, отже, Поль Дроп — добрячий негідник! — і Фандор скривився. — Так чи інакше, а все на гірше. Якщо ваше розслідування закінчиться швидко, якщо ви невдовзі отримаєте докази ошуканства Поля Дропа, то ваш обов'язок, любий Жюве, заарештувати його й одібрати дитину.: А це не дасть йому опікуватись Елен, якщо Елен, звісно, доти не одужає.
Журналіст, зрештою, висловив те, що гризло й інспектора. Двоє чоловіків, що здавна боролися проти спільного й страшного ворога — Фантомаса, знали тільки одну небезпеку, яка сповнювала їх жахом, — небезпеку, що загрожувала Елен, нареченій Фандора, тій Елен, яку Жюв іноді леліяв, ніби власну дитину.
Над
