Порожня труна - П'єр Сувестр

Жюв сидів у їдальні, химерно вмостившись у фотелі: голову закинув на спину, плечима ліг на сидіння, а ноги задер на камін; руки звисали обабіч фотеля до підлоги. В зубах інспектор тримав величезну люльку і час від часу пихкав густим ядучим димом, що огортав його справжнісінькою хмарою.

Двері їдальні відчинились, і хтось радісно загукав:

— Жюве, це таки правда? Точно? Елен уже краще? Я прийшов почути від вас слово розради й, клянуся, мене аж пориває до танцю.

Жюв квапливо відповів:

— Ще б пак! Щира правда! І не сумнівайся! Вона заспокоїлась, відпочила, ще трохи — й зовсім одужає.

Певно ж, отак завітав до Жюва Фандор, і інспектор розповів молодому другові про Елен, що лежала в клініці.

— Нехай начувається! — додав інспектор. — От одужає, я її добряче висварю за те, що ми натерпілися через неї! Зайчик наш любий, — знала б вона, як ми переживаємо за її здоров'я цілих два тижні.

Тим часом Фандор, вислуховуючи Жюва, підступав усе ближче, вдаючи, ніби закликає до щонайбільшої уваги.

— Може, варто гукнути пожежників? — поспитав він. — Тут, мабуть, десь горить. Скажіть мені, Жюве, тут усе гаразд? Праворуч і ліворуч?.. Ви певні, що в мене під ногами не розверзеться безодня?

— Клятий глузливцю! — докинув Жюв. — Коли я приходжу до тебе, то завжди бачу, як усе повиває тютюновий дим. А ти мені дорікаєш, що вряди-годи дозволяю собі запалити нещасну маленьку люлечку.

Та Фандор не здавався.

— Нещасну маленьку люлечку! — передражнив він Жюва. — Та ті ваші люльки такі міцні й добротні, що кращих годі шукати… Бий мене сила Божа, яке ж одоробло треба встромити в пащу, аби ви призналися, що то справжнє люльчище?.. Жюве, ви осуджуєте, що я палю, а я ж при вас ніколи й цигарки не торкався… Цього годі витерпіти, тут немає вже чим дихати!

Не перестаючи докоряти, Фандор незворушно дістав із кишені цигарку, запалив вогонь і пожадливо затягнувся через білий тонкий циліндрик.

— Вважатимемо, що ми вдалися до гомеопатії, — мовив він. — На отруту треба діяти отрутою, і ми її здолаємо. — Фандор кинув плаща на фотель і вмостився поряд із Жювом, прибравши такої ж пози. — Послухайте, Жюве, — знову почав той шибеник, — у нас зараз ніби й роботи нема і через те в голові зринають різні химерні ідеї. Життя видається мені безхмарним, Елен одужує, про Фантомаса мовчать, і я, слово честі, вже подумую, чи не настала наша щаслива година!

Фандор і справді розмовляв незвично весело. Атож, хлопець був неплаксивої вдачі, але іноді, як і кожен поважний розум, він ставав більше скептиком, ніж оптимістом, і проймався не надіями, а страхом.

Жюв, щоб відповісти йому, на хвильку витягнув люльку, яку звичайно докурював. Хитнувши головою, повагом проказав:

— Фандоре, хоча це й не потішить Господа, але мушу тебе трохи засмутити. Знай, що наймудріше — ніколи не покладати особливих надій і не вибудовувати химери — так легше уникнеш розчарувань.

На таке напучення Фандор скривився.

— Та бачу, — згукнув він, — що ви все більше скочуєтесь до старого буркотуна… Чого це ви нарікаєте на життя, любий Жюве? Адже я кажу про цілком певне; насамперед Елен покращало, її вже не лихоманить, температура нормальна. Дроп запевнив, ніби ніяких ускладнень не буде… Хай йому біс! Невже я не маю права хоча б на дрібку надії!

Жюв знову похитав головою.

— Елен таки краще, але ж є Фантомас.

— То й що? До чого тут Фантомас?

— Власне, ні до чого, але, Фандоре, схоже, ти недооцінюєш нашого страшного ворога. Фантомас несподівано зник, тебе це тішить, а мене дуже непокоїть… Справа, яку люди називають справою жокея в масці, завершилася нищівною поразкою Фантомаса. Любий хлопчику, я не можу повірити, що Володар страху, Господар переляку, Геній злочину зник, присоромлений поразкою; його мовчанка, зізнаюсь, мене лякає. Ти кажеш, про нього нічого не чути… Воно так, але я не з тих, котрі вважають: нема новин, то й добре. Якщо Фантомас зачаївся, якщо він не прагне реваншу, значить, він замишля зло в пітьмі, готується до нової витівки. А тоді, страшний, як і завжди, зненацька постане перед нами, сіючи жах.

Жюв проказав це, навіть не перевівши духу, немов ті слова були добре виважені. Фандор споважнів, віддаючи належне Жювовій логіці. Атож, у справі жокея в масці Фантомас і справді зазнав нищівної поразки. Його не обрали президентом клубу, він мусив оплатити мільйонний програш із Максоном, і той одразу виїхав до Америки. Фантомас, якщо він і досі живий, — а гадати, ніби він загинув, не було жодних підстав, — зараз у тяжкому розпачі й ладен на все. «Мабуть, я рано радію», — подумав Фандор.

— Маєте рацію, Жюве, — погодився він. — Поки Фантомас живий, заспокоюватися годі. І я помилився, вважаючи перемогою нетривке затишшя. — Фандор помовчав, а тоді додав: — Жюве, крім усього, є ще й те, про що ми не подумали. Адже навряд, щоб Фантомас не знав про вибух Максонового фальшивого сейфа. Фантомас достеменно знає, що ви прагнули його смерті; знає і те, поза всяким сумнівом, що Елен поранено і її завезли до Дропа. Ладен присягтися, що коли все це зібрати докупи, то від Генія злочину нам слід сподіватися найстрашнішої помсти. — Фандор, доти серйозний, раптом перемінив тон: — Та годі! Зрештою, чхав я на те. Фантомаса я не боюся. Більше він нас не злякає, ми боротимемося з ним до кінця. А оскільки Елен нічого вже не загрожує і я спокійний за неї, то ладен на все.

Фандорова рішучість не здивувала Жюва. Інспектор надто добре знав свого товариша і не сумнівався в щирості його почувань. Він був певен, що у Фандорових словах нема й крихти вихваляння. Та і як не відчувати певності, коли й Жюв відчував те саме.

Боротися проти Фантомаса означає змагатися з ворогом чесних людей, з порушником закону, жорстоким злочинцем, катом, який прагнув, щоб на світі запанував страх; це означає виконувати свій обов'язок, а Жюв був із тих, хто завжди відчуває гостру