Варіант №1. На альпійській верховині - Борис Крумов

— У яблучко! — вигукнув він.

Я сказав мало не байдуже, наче власник ярмаркового тиру:

— Навчися стріляти з будь-якого положення. Болгарії потрібні віртуозні стрільці.

Я вийняв кинджал і прицілився в мішень. Ніж устряв точно над пробоїною від кулі. Спокійно підійшов до мішені й узяв ніж. Відчував, що Анто невідривно стежить за мною і чекає, коли зустрінуться наші погляди.

— Ходімо вже, — сказав йому.

Чув його кроки за собою.

Увечері, напередодні від'їзду до Відня, я зважився на те, що зветься ходінням по лезу бритви. Ми з Антом були в спальні. Лежали й курили.

— Слухай мене уважно. Попросиш полковника Кларка, щоб послав тебе до Болгарії. Ми давно не посилали туди людей, зараз уже настав час. Після провалів Безрукого й Кирпатого необхідно підбадьорити наших друзів. Викладай і інші аргументи, які спадуть тобі на думку. За кілька хвилин до виходу — коли переконаєшся, що все вирішено й вороття немає, — попросиш кого-небудь, хто залишиться у віллі, найкраще Тумбу, піти в п'ятницю в Тексім-парк і сісти на другу лаву ліворуч од фонтана. Мовляв, ти обіцяв зустрітися з однією дівчиною, та оскільки тебе не буде, передаєш її Тумбі. Не намагайся зрозуміти, навіщо це потрібно. Це потрібно — й край! Тільки запам'ятай слово в слово все, що я тобі сказав. Треба повторити?

— Я запам'ятав.

— І ще. Якщо тобі не вдасться перейти до Болгарії, а ти вже все переказав Тумбі, постарайся відмовити його від зустрічі з тією жінкою. В жодному разі й тобі не можна йти, бо, коли підеш, тебе заарештують, а потім — куля. А коли вже все розповіси Тумбі, знайди спосіб вислизнути звідси за допомогою Кларка або й без його допомоги. Ані хвилини не залишайся тут більше. Про цю нашу розмову можеш розповісти лише одній людині в Болгарії — Наску Розвіднику.

Я описав Наска.

— Нагадаєш йому слова ополченця. Скажи тільки два перші слова. Якщо він продовжить фразу, знай — це він. Тоді ти довіришся йому й розкажеш про все, що бачив і чув тут. Ще скажи йому, що жінку випустили й примусили шукати «шефа». Його наполегливо шукають, а тим часом шлють до Болгарії радіограми за його підписом. Кларк не відпустить тебе до Болгарії самого. Певно, підете вдвох чи втрьох. З тими роби, як визнаєш за краще. Найкраще, щоб вони потрапили до міліції — якщо не живі, то мертві! І запам'ятай добре, юний друже. Ти мусиш дістатися до Софії живий! Наска Розвідника попросиш повідомити в Афіни або Відень, чи повернешся до Стамбула.

Театральний тон моєї промови сподобався мені самому, може, через те, що побачив, як заблищали від збудження очі юнака.

Та й з моїми, відчував, не все гаразд. Таке збудження завжди п'янило мене.

— А тепер, якщо тобі все ясно, лягай і спи.

Ранком ми обнялися. Помітив сльози в його очах. Та й мої не були сухі.

Поїздка до Відня й Афін стала моїм прилученням до політичного життя болгарських емігрантів. Кроком до керівництва ними. Це окрема й велика історія, тож хочу спеціально зупинитися на ній.

У Відні від імені фірми «Олджак і К°» я уклав одну угоду на радіоапарати. Йшлося про п'ять мініатюрних японських радіостанцій. Шостої не було вписано в документи — мені подарували її за вигідно укладену угоду.

Купив собі «форда» — модель 1953 року. Інженерові, навіть і не дипломованому, а також компаньйону фірми по торгівлі радіотоварами зовсім неважко вмонтувати радіостанцію в машину.

Дорогою до Греції я спробував встановити зв'язок із Софією, але не знав, на якій хвилі вона працює. Коли вперше залишив Болгарію, у мене був уточнений шифр, але без жодних подробиць щодо радіозв'язку. Вів нову машину без попереднього ентузіазму. Скільки не напружував думку, не знаходив способу встановити зв'язок із полковником.

Я приїхав до Афін із дуже широкими повноваженнями від закордонного уряду, як пишно висловлювався дехто. Водночас був кореспондентом паризької газети в балканських країнах і на Близькому Сході. А також організатором молодіжних і творчих осередків у цьому ж районі. Коли я сказав, що молодь зустрічав лише вряди-годи, а творчих працівників узагалі не бачив, один із керівників політичної еміграції пояснив:

— Ти донедавна був у комуністів. У таких випадках вони застосовують зручну вказівку: «А ти знайди». Адже саме завдяки тому, що ти син відомого землеробського мученика, і найбільше тому, що працював при комуністичній владі та можеш успішно відповісти ударом на удар, ми даємо тобі такі широкі повноваження й відпускаємо кошти.

І у Відні, і в Афінах я зустрічав незнайомих людей, але мені все здавалося, що хтось вибере момент, коли ми залишимось наодинці, й скаже: «Привіт од Наска Розвідника» або «Полковник доручив передати тобі…»

Ніхто не звертався до мене ні з цими звичайними словами, ані із спеціальним паролем для «Джаліля». А здавалося, що в одній з цих столиць мені обов'язково щось передадуть, а в іншій проконтролюють, чи встановлено зв'язок.

Що це означає? Що Антові не вдалося дістатися до Софії? Чи, може, він залишився, і всі наші розмови дійшли до Кларка? Анто заарештований, чекають тільки мого повернення, щоб арештувати й мене?

Я стояв на скелі неподалік од порту Пірей і вслухався в гуркіт прибою. Хотілось подивитися околиці, провітритись, а найбільше — спокійно обміркувати всі аргументи для якогось рішення.

Дивився на хвилі у двадцяти метрах під собою, але не розрізняв жодної. Замість плюскоту чув підземний гуркіт і не міг збагнути, йде це знизу чи відлунює в мені