Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська

— Облиште! Ваша роля мені відома: ви задимлювали тяму жінкам і щось патякали про їхню будучину. Вони вам солено за це платили, особливо після споглядання кістяків. Штраф п'ять тисяч або у Сент-Квентін[53] на перевиховання. То як?

— Штраф! — не замислюючись, погодився Шиньйон. — Моя дружина...

— Ваша дружина виїхала з помешкання, якщо вона й справді дружина, а не жінка до спання. Хто за вас заплатить?

— Хто заплатить? — перепитав Франсуа.

Кого він знав у Парижі — при грошах і славі? Ошуканого Турбійона... Та чи він погодиться? Може, скаже: я вперше бачу сього чоловіка... Але треба ризикнути!

— Так маєте знайомців з грошима? — спитав насмішкувато комісар. — Чи вони всі вже виїхали в Індію?

— За мене заплатить Андре Турбійон!

Комісар видихнув щось подібне на сміх: хихих-хихих.

— То що — викликати сюди шанованого месьє Турбійона — власника часопису і театру?

— Викликайте...

Турбійон примчав під вечір.

— О-ла-ла! Франсуа? Комісаре, це й справді фільмовий артист — ніяких сумнівів! Ми, щоправда, розійшлися за... непевних обставин... проте лишилися приятелями. П'ять тисяч? Він того не вартий! Брехливий тип і нецікавий типаж! Та доведеться заплатити, якщо ви, комісаре, випхаєте його із Франції. Тобі куди хочеться поїхати?

Шиньйон не очікував такої підступности. Куди їхати? До Польщі, щоб викрили свої поліціянти? То вже краще подалі — до Америки чи що?

— Нехай мандрує в стейти, — порадив комісар, — на заміну іншому ошуканцеві — кабаретовому танцюристу Карпатьє. Уявіть собі, месьє Турбійон, упіймав матроса, напоїв у якомусь кабаці, забрав його одяг і заліз на корабель!

— А боцман теж був нетверезий, що не помітив новачка? — резонно поцікавився Андре.

— Я за боцмана не відповідаю, — образився комісар, — а фальшивого матроса розкусила команда, бо він мало що вмів. Тепер сидить і бреше, що він колишній знаменитий атлет.

«Збишек? — подумав Турбійон. — І його ще викуповувати у комісара? Ні, нехай трішки посидить, з мене досить і цього красунчика-магараджі!»

— І що з тим... як там його...

— Карпатьє? Перевіряємо, чи нічого не накоїв у Парижі, — сказав комісар.

— Месьє, як перевірите, повідомте, прошу вас: мені атлети в театрі потрібні — вони стоятимуть при вході в обладунках римських воїнів і вітатимуть глядачів.

— Тисяча франків, — легко погодився комісар, — і забирайте хоч вже. А мені контрамарочку на виставу...

Андре не був би правдивим Турбійоном, якби не вмів швидко вирішувати справи. Він трусонув гаманцем...

Франсуа не повернувся до камери. А шкода! Бо він би почув пророцтва, від якого волосся стало би сторч, і злетів би накручений на голові здоровецький крендель. Се-Не-Те провіщав:

— 2032 року Франція матиме двадцять мільйонів мешканців. Держава контролюватиме життя, подружжя братиме дозвіл на народження дітей. Ріжниці між загалом людей не буде: зоднаковіють і одяг, і обличчя. А хто перевищуватиме загал розумом чи красою, того цінуватимуть, як нині мільйонерів.

To-Ка висвистував сойкою.

  вас не здивую, коли скажу, що Гробовецькі з Ґеньом також мали охоту зразу ж рушити до Парижа, та їм довелося зупинитися у Відні, де сентиментальна Беата хотіла перейтися стежками своїх дівоцьких мрій. Колись вона мріяла зазнайомитися із знаменитим фехтувальником Каролем Фодором, що на тижню мав по кілька поєдинків, але він утік спочатку до Будапешта, а потім і до Парижа, де заснував фехтувальну школу й одружився з дівчиною сумнівної репутації.

Десь тут осів і наш давній знайомець Шимон Едельман — він уже настільки постарів, що перестав шукати скарби, зате вишуковував різних винахідників, аби за гроші привласнити їхні новітні штукенції і увійти в історію людиною неймовірних здібностей. Не повірите: він став власником винаходу... електричної вудки! Аматори риболовлі мали бути в захваті, бо вона злагоджена доволі просто і подібна до звичайної, а дію має таку: рибу, що торкнулася гачка з мушкою, паралізує електрична течія і дає знати рибалці електричним дзвінком. У тій хвилині підноситься шнурок вудки і витягає рибу з води. Вудка може ловити кілька риб нараз! Так нашому Шимону інкримінували жорстоке поводження із живою природою і мало не засадили за ґрати — знайшлися розумники, щоб їх качка копнула...

Нині Шимон перемовлявся із швайцарцем Іваном Ройтманом, що винайшов спосіб вічного руху годинника. В основу механізму він поставив скляну рурку форми латинської букви U, наповненої живим сріблом; при найменшім коливанні атмосферного тиснення рурка хилиться в один чи інший бік — і той маятниковий рух переноситься на зубате колесо. Едельман ніяк не міг з'ясувати, чи правильно той годинник показуватиме час, проте не сумнівався, що він ходитиме «вічно».