Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська

— Прийшов грабувати з Янком та Юзеком.

— А тих чому відпустили?

— Так то ж свої...

«От підлий тип, — думав Юрась про Міська, — ховається за Ґеня, який завіяв там, де дідько добраніч каже, а сам... Якби не сей Федько...»

Того ж дня він повернувся до Львова — до Мартусі і своїх двох хлопчиків, до своїх прямих обов'язків застосовувати закон дещо інакше, як чудотворець Мариняк.

 к Збишек був випадково викуплений Турбійоном, ви вже знаєте. І скажіть, хіба в цьому не було заслуги магараджі Алі-Бен-Алі, тобто Франсуа Шиньйона? Але що було далі діяти із Циганєвичем, утікачем із в'язниці та ще й з донькою директора, яку він загубив, вірніш, полишив Семенюкам, мандруючи стейтами? Турбійону не хотілося б зіпсути свою репутацію поважного підприємця зв'язками з непевними «овочами» гіллястого дерева світового ошуканства, тому він суворо, без сантиментів, наказав Збишеку:

— Іди до свого маляра — і хай він з тебе пише піратів, циркачів та магараджів, але до мого театру не потикайся! Пересидь на Монмартрі: там усі такі, як ти...

І що було робити Циганєвичу? Не слухатися свого благодійника? Він побрів до непримітного будиночка з горищем, шукаючи Макса Сазана. Та в тій майстерні жили інші люди і з іншими уподобаннями: вони малювали трикутники, куби та паралелепіпеди, сполучаючи їх між собою в якісь фантастичні фіґури. Збишек кинув оком і спитався:

— Це якийсь новий керунок у мистецтві? А як же максі-мінімалізм?

— Продався філістерам! — городовито сказав кучерявий чоловік з короткими, як у ліліпута, ногами.

— То він розбагатів?

У голосі Циганєвича було все: сподівання, здивування, недовіра і навіть глум.

— Розбагатів! Пише портрети прем'єрів, банкірів і мафіозо, вдягаючи їх у римські тоги! А ті паскуди тішаться. Бо ж тіла мають вутлі і незграбні, а Сазан домальовує їм м'язи й зріст. Кажуть, колись за натурника у нього був знаменитий атлет, от тепер і пригодилися ескізи.

Кучерявий був роздратований, бо, певно, давно наїдався, мало спав, та ще й нікому не міг втулити свої геометричні композиції доволі сміливої кольорової гами: рожеве, чорне й жовте, що подекути переходило в жовтогаряче.

Два інші мистці не втручалися в балачку: вони розвішували на мотузку тільки-но попрані в мидниці сорочки.

— Хлопці, а що вам заважає таким чином поліпшити своє життя? — вигукнув Циганєвич, скидаючи з себе маринарку і сорочку. — Ось вам натурник! Якщо на таке ведуться грошовиті месьє, то беріться за пензлі!

Кучерявий примружив очі, мовби розглядав не велета, а комаху.

— Ну, твоя мускулатура не така вже й бездоганна, та й черевце намічається. Одне слово — не Аполлон! Я б тебе зобразив чотирикутником і двома трикутниками, а замість голови — куб!

— Не ображай чоловіка — ти його вперше бачиш! — нарешті промовив слово один із тих, що займалися не мистецькою справою прання сорочок.

Він підійшов до Збишека і почав обмацувати його плечі й передпліччя, як би купував собі раба чи ґладіатора. Циганєвич стерпів, бо знав, що в головах мистців така завірюха думок, в якій можна згубитися.

— Сідай на...

Стільців у помешканню не було, на грубо збитій табуретці стояла мидниця, а в кутку — здоровенний баняк, у який би наші сільські ґаздині зливали помиї для свиней. Та баняк був порожній і стояв угору дном.

Збишеків співрозмовник підкотив його до єдиного віконця.

— Сідай! Замислюйся! Підіпри підборіддя! Та не стискай пальці в кулак! Подайся вперед! Отаким я тебе ліпитиму! Бачиш, — звернувся до кучерявого, — черевця не буде видно.

— Стійте, хлопці, ми ще не домовилися! Я, власне, шукаю Макса...

— А ти певний, що він тобі зрадіє? — в'їдливо поцікавився кучерявий. — Він тепер мешкає на віл і неподалік Єлисейських полів, має з десять служниць і мажордома, червоне авто з водієм. Навіщо ти йому?

— Буду теж водити авто... Я вмію.

— І возитимеш ремісника від мистецтва? А ми тобі пропонуємо світову славу!

— Хлопці, що я з тою славою робитиму? Мені не треба слави — я потребую заробітку.

— Я тобі віддам увесь гонорар після виставки, — пообіцяв скульптор.

— А коли виставка?

— За рік...

Збишек не знав, як розмовляти з цими дітьми, що вірять у неймовірні речі: успіх через рік, добрий заробок, славу на весь світ...

— А на що я житиму?