Макбет - Ю. Несбе

— Злочинність і досі зменшує кількість мешканців у місті.

— Але це лише початок. Дункан має план. І хоче все робити відповідно до закону і по справедливості.

— Ясна річ, я й не заперечую. Дункан — хороша людина, — з досадою простогнав Банко. — Але й вельми наївна. Тоді як з оцією штукою ми змогли би швидко очистити…

Їхню розмову перервав легкий стук по поверхні брезенту.

— Вони почали розвантаження, сер, — сказав хтось, злегка шепелявлячи.

То був молодий хлопець, новий снайпер спецназу на ім’я Олафсон. Разом з ним і ще одним молодим полісменом Ангусом їх було лише четверо, але Макбет знав, що всі двадцять п’ятеро спецназівців без вагань погодилися б сидіти з ним отут у засідці під холодним дощем.

Макбет вимкнув ліхтарика, віддав його Банко і засунув креслення до кишені своєї чорної спецназівської шкірянки. Потім відхилив край брезенту і підповз по-пластунськи до краю даху.

Банко теж підповз і завмер поруч.

Перед ними у світлі прожектора над палубою «Ленінграда» колихалася доісторичного вигляду вантажівка захисного зеленого кольору.

— Це — ЗІС-5, — прошепотів Банко.

— Іще з воєнних часів?

— Еге ж. «С» означає «Сталін». Що скажеш?

— Скажу, що «вершники» мають більше людей, ніж нарахував Дафф. Свено явно нервує.

— Гадаєш, він підозрює, що поліції дали наводку?

— Якби підозрював, то не приїхав би. Він боїться Гекати. Геката має більші вуха та очі, ніж ми.

— То що ж нам тепер робити?

— Сидіти і спостерігати. Може, Дафф спроможеться з усім впоратися сам. У такому разі ми не будемо втручатися.

— Невже хочеш сказати, що витяг оцих пацанів у мокру ніч, щоб вони лише сиділи і спостерігали?

Макбет пирснув:

— Це було добровільне завдання, до того ж я попередив, що воно може виявитися нудним.

Банко похитав головою.

— Ти маєш забагато вільного часу, Макбете. Тобі треба завести сім’ю.

Макбет застережливо підняв угору руки. На широкому й бородатому смаглявому обличчі блиснула усмішка.

— Ти та хлопці — оце і є моя сім’я, Банко. Чого мені ще треба?

Олафсон та Ангус весело захихикали позаду.

— І коли ти вже подорослішаєш, хлопче? — розпачливо пробурмотів Банко, витираючи воду з прицілу своєї гвинтівки «Ремінгтон-700».

Під ногами Бонуса лежало ціле місто. Перед ним була скляна панель від підлоги до стелі, і, якби не низька пелена хмар, він бачив би геть усе місто. Бонус простягнув свій келих, і один із двох хлопчиків у галіфе для верхової їзди та білих рукавичках хутко підбіг і знову наповнив його шампанським. Так, він знав, що йому не слід багато пити. Шампанське було дорогим, але не він за нього платив. Якось лікар сказав, що чоловіку його віку варто задуматися про свій спосіб життя. Але ж шампанське таке смачне! Так, все дуже просто: воно дуже припало до смаку. Не гірше за устриці та ракові шийки. І не гірше за молоденьких хлопчиків. Ні, доступу до них він не мав. Може, просто через те, що не питав?

Його забрали з прийому в «Обеліску» й відвезли до розкішних апартаментів на горішньому поверсі з видом на гавань з одного боку і на центральний вокзал, майдан Робітників та казино «Інвернесс» — з іншого. Бонуса прийняв поважний чоловік з пухкими щоками, приязною усмішкою, темними кучерями та холодним поглядом. Звали того чоловіка Геката. Або ж Невидима Рука. Невидима, бо бачити його могла лише жменька людей.

А Рука тому, що протягом останніх десяти років його діяльність так чи інакше впливала на більшість містян. Точніше, не діяльність, а продукція: синтетичний наркотик під назвою «вариво», який він самотужки виробляв. За приблизними підрахунками Бонуса, це «вариво» зробило Гекату одним із чотирьох найбагатших людей міста.

Геката відвернувся від телескопа, що стояв на підставці біля вікна.

— У такий дощ погано видно, — сказав він, смикаючи за помочі своє галіфе для верхової їзди, і видобув люльку з кишені твідового піджака, що висів на спинці крісла.

«Якби я знав, що він вбереться, як англійський джентльмен на полювання, то вибрав би щось цікавіше за нудний буденний костюм», — подумав Бонус.

— Але кран працює, і це означає, що вони розвантажуються. — Вони хоч добре тебе підгодовують, Бонусе?

— Харчі просто чудові, — відповів Бонус, сьорбаючи шампанське. — Однак, мушу визнати, я не зовсім розумію, що саме ми з вами святкуємо. І чому мене сюди запросили.

Геката розсміявся і, піднявши стек, вказав на вікно.

— Ми з тобою святкуємо чудовий краєвид, що відкривається з цього вікна, мій нетямущий друже. Ти схожий на камбалу: ця донна риба бачить лише черево світу.

Бонус усміхнувся. Йому навіть на думку не спало заперечити проти прізвиська, яке щойно дістав від Гекати. Бо цей впливовий чоловік мав велику владу і міг зробити йому багато доброго. І не дуже доброго.

— Звідси світ здається значно гарнішим, — продовжив Геката. — Не реальнішим, а просто гарнішим. І саме це ми з тобою зараз святкуємо.

Він тицьнув стеком убік гавані.

— А що там? — поцікавився Бонус.

— А там — найбільша партія дурману в історії контрабанди, мій любий Бонусе. Чотири з половиною тонни чистого амфетаміну. Свено вклав у неї все, що мав у своєму розпорядженні клуб, та ще й з гаком. Тож внизу ти бачиш чоловіка, який вклав усі свої яйця в один кошик.

— А навіщо ж йому це?

— Бо він впав у відчай, ясна річ. Розуміє, що поганенький турецький продукт, який впарюють клієнтам «вершники», і близько не лежав біля мого варива. Але завдяки тому, що якісної наркоти, отриманої від радянців так багато, оптова знижка і зменшення транспортних витрат зроблять її конкурентною як за ціною, так і за якістю в перерахунку на кілограм. — Геката встромив свого стека в товстелезний та широкий, від стіни до стіни, килим і ніжно погладив золочене руків’я. — Свено добре розрахував. Якщо у нього все складеться як слід, то цієї операції буде достатньо, щоб зрушити владний баланс у нашому місті. Тож вип’ємо за нашого гідного конкурента.

Він підняв келих, і Бонус слухняно зробив те саме. Та Геката, вже притуливши келиха до губ, раптом підняв брову й зазирнув у нього одним оком. Щось там начебто вгледівши, віддав келих одному з хлопців, і той негайно протер скло своєю білою рукавичкою.

— Але, на Свенову біду, — вів далі Геката, — вельми важко отримати таку велику партію від абсолютно нового постачальника без того, щоби про це не рознюхав дехто з тієї ж галузі бізнесу. На превеликий жаль для Свено, скидається на те,