Макбет - Ю. Несбе

3

— Я озирнувся довкола і в напівтемряві побачив, що всі «вершники» лежать на підлозі обличчям додолу, — розповідав Макбет. — Навколо лише кров, розтрощене скло і порожні стріляні гільзи.

Жвава розмова точилась у «Каменярах» — улюбленій забігайлівці спецназу, що була розташована біля центрального вокзалу.

— Господи Ісусе! — вигукнув Ангус тремтячим голосом. Широко розкритими блакитними очима дивився він на Макбета зі щирим захопленням. — Господи милосердний, та ви ж просто стерли їх з лиця землі! Ну, будьмо!

— Та годі тобі, за п’ять хвилин священику! Обережніше з виразами! — дружньо застеріг його Макбет. Але коли майже всі з присутніх вісімнадцяти полісменів-спецназівців підняли на його честь свої келихи, не стримався й посміхнувся, похитав головою і теж підняв свій бокал. Зробивши добрячий ковток, глянув на Олафсона, який лівою рукою тримав фірмовий півлітровий келих.

— Болить, Олафсоне?

— Біль вщухає, коли згадую, що в одного з «вершників» теж болить плече, — прошепелявив Олафсон і сором’язливо поправив перев’яз, а всі решта вибухнули сміхом.

— Насправді все сталося завдяки Банко та Олафсону, — зауважив Макбет. — А я просто тримав лампу для цих митців, мов якийсь чортів асистент фотографа.

— Продовжуй. Ви з Даффом поклали всіх «вершників» на підлогу. А що було далі? — спитав Ангус, заправляючи свої біляві пасма за вуха.

Перш ніж продовжити, Макбет обвів поглядом присутніх за столом і зустрівся очима з Банко.

— Дехто верещав, що здається. Пилюка вляглася, музичний центр був розтрощений кулями, і в кімнаті нарешті стало тихо й темно, але ситуація залишалася непевною. Ми з Даффом почали перевіряти бандюків з нашого кінця кімнати. Вбитих не було, але дехто явно потребував медичної допомоги. Дафф гукнув, що не може знайти Свено, — Макбет провів пальцем по запітнілій склянці. — Я помітив двері за дальнім кінцем столу, де той сидів. І тієї миті ми почули, як заводяться мотоцикли. Тому кинули решту та вискочили у двір. І побачили, як три мотоцикли виїжджають за ворота, і одним з них був червоний мотоцикл Свено. Охоронець, лисий хлоп із вусами, стрибнув на його мотик і зник разом із втікачами. Дафф розлютився, хотів був погнатися за ними, але я сказав, що в кімнаті є кілька важкопоранених…

— І ти гадав, що це зупинить Даффа? — прошепотів чийсь голос. — Йому випала нагода спіймати Свено, а тут якісь поранені скривавлені вилупки…

Макбет обернувся. Власник голосу сидів сам-один у сусідній кабінці, сховавши голову в тіні, яку кидав солідний сервант дарт-клубу.

— Невже ти гадав, що Дафф зважатиме на життя простих людей, коли йому випала нагода здійснити героїчний подвиг? — чоловік у затінку підняв свого кухля. — Зрештою, треба ж і про кар’єру подбати.

За столом Макбета стало тихо.

Банко прокашлявся.

— До біса кар’єру! Ми, спецназівці, не допускаємо, щоб беззахисні люди вмирали просто так, ні за цапову душу. А чим ви там займаєтесь у своєму наркотичному відділі, ми не знаємо, Сейтоне.

Сейтон подався вперед, і на його обличчя впало світло.

— Жоден із нас у нарковідділі не знає достеменно, чим ми займаємося, — саме така проблема завжди виникає через начальників на кшталт Даффа. Втім, вибач, що перебив твою розповідь, Макбете. Ви повернулися й надали допомогу пораненим, правда?

— Свено — головоріз, який убиватиме знову, якщо матиме змогу, — промовив Макбет, не зводячи очей із Сейтона. — А Дафф непокоївся, що Свено з поплічниками встигнуть втекти за місток.

— Я боявся, що вони втечуть за місток — так само, як намагалася втекти вантажівка, — розповідав Дафф. — Тому ми знову осідлали мотоцикли й погнали щодуху. І навіть швидше. Один хибний поворот на слизькому асфальті — і гаплик…

Дафф відсунув наполовину з’їдений золотистий крем-брюле по скатертині з дамаської тканини, дістав з охолоджувача пляшку шампанського і знову наповнив бокали присутніх за столом. — Після першого крутого повороту на дні долини я побачив задні ліхтарі чотирьох мотоциклів — і додав газу. У дзеркалі мені було видно, що Макбет не відстає.

Дафф потай зиркнув на старшого комісара Дункана, аби дізнатися, як той сприймає його розповідь. Але м’яку доброзичливу усмішку начальника витлумачити було важко. Дункан і досі ніяк не прокоментував нічну засаду й погоню, та чи не був факт його приходу на це маленьке святкування уже сам по собі своєрідним визнанням? Можливо, але мовчання старшого комісара дещо нервувало Даффа. Значно комфортніше він почувався з блідо-шкірим рудим начальником антикорупційного відділу, інспектором Ленноксом, який, зі своїм звичним ентузіазмом, аж перехилився через стіл, ловлячи на льоту кожне його слово. І з керівником експертно-криміналістичного відділу Кетнесс, чиї великі зелені очі свідчили, що вона беззастережно вірить усьому, що він розповідав.

Дафф поставив пляшку на місце.

— На відрізку перед тунелем ми йшли пліч-о-пліч, поволі наздоганяючи втікачів. А ті неначе трохи пригальмували. Мені вже було добре видно роги на шоломі Свено. А потім сталося дещо несподіване.

Дункан підсунув бокал із шампанським до свого келишка з червоним вином, і Дафф на мить розгубився, не знаючи, як це витлумачити — чи то як внутрішню напруженість в очікуванні подальшої розповіді, чи то як звичайне роздратування.

— Два мотоцикли звернули прямо за автобусною зупинкою на сільську дорогу до Форреса, а решта два помчали в бік тунелю. До перехрестя лишалися лічені секунди, і мені належало якнайшвидше ухвалити рішення…

Дафф наголосив на слові «рішення». Ясна річ, він міг би сказати «зробити вибір». Але під тиском обставин «зробити вибір» може кожен ідіот, тоді як «ухвалити рішення» — це прояв активної позиції, який потребує розумового процесу та сильного характеру, тому ухвалювати рішення здатен лише справжній лідер. Такий, наприклад, який потрібен начальнику поліції на посаді новоствореного відділу боротьби з організованою злочинністю. ВВОЗ став результатом грандіозного злиття антинаркотичного відділу з відділом боротьби з бандитизмом, і це злиття було логічним кроком, бо нині всю наркоторгівлю в місті поділили між собою Геката й «вершники-вікінги», які проковтнули інші, дрібніші банди. Питання було лише в тім, хто очолить новостворений підрозділ — Дафф чи Коудор, досвідчений керівник відділу боротьби з бандитизмом, який придбав підозріло розкішний будинок у західній частині міста і вже встиг за нього підозріло швидко розплатитися. Проблема полягала в тім, що Коудор мав групу підтримки в міськраді і серед старих подільників Кеннета в управлінні поліції. І хоча всі знали, що Дункан був готовий проявити рішучість і спекатися Коудора та йому подібних, було ясно, що він має виявити і певну політичну гнучкість та кмітливість, щоб не втратити контроль над управлінням поліції. Ясно було також, що переможець отримає все,