Арахнофобія - Юрій Володимирович Сорока

вбивства Ярослава. Але, судячи з настрою лисого і характеру самого Стоцького, який Ярослав знав надто добре, таке зволікання буде зовсім нелегким.

– Я говорив із ним про мартіні.

– Про що? – від несподіванки Стоцький випрямився.

– Про мартіні. Це такий напій. Лише білий вермут і джин.

– Білий вермут і джин… Попрацюй із ним трохи, він глузує з нас, – поглянув Стоцький на лисого.

І почалося справжнє пекло. Лисий бив зі знанням своєї справи – коротко й дуже боляче, так, що захоплювало дихання і ковток свіжого повітря здавався справжнім щастям, коли його вдавалося вхопити в розпечені від болю легені. Кров із розбитого носа, брів і губ заливала очі, обличчя та груди, а вивернуті кінцівки пульсували навіть не болем, а гарячим свинцем. І крізь усі ці тортури Ярослав чув насмішкуватий, лінивий голос Стоцького:

– Май на увазі, Оверку, ні твій поліцейський, ні Іван тебе вже не врятують. Тебе взагалі вже ніхто не знайде, повір, я знаю, як приховувати кінці. Тож подумай, якщо ти справді розумна людина: навіщо тобі проходити крізь усе оце? Хіба не легше відповісти на мої запитання? Я розумію, там, у Грозному, ти чомусь убив собі в голову, що я твій ворог, бо розповів москалям про плани їси. І ти свято повірив, що маєш помститися мені. Але скажи, за кого чи за що помститися? Чеченці тобі не були родичами, вони не були й твоїми друзями. Вони просто гарматне м'ясо чужої тобі війни. Та й ти не горець, щоб провадити кровну помсту. Ти солдат удачі, котрий приїхав зняти свої вершки з чужої безголовості. І повір, краще було б, якби ти не робив тоді того, що ти зробив. Тому що я не вибачаю людей, котрі позбавляють мене зароблених грошей. І, якби не трапилась ця нагода, я б знайшов іншу. Але рано чи пізно ти б відповів за втрачені мною сто тисяч вічнозелених американських карбованців. Тож хоч після всього вищесказаного зрозумій – я не буду з тобою панькатися. Я переламаю твої кістки по одній, але доможуся свого. Тож краще розповідай: про що ти говорив з Іваном і що йому відомо про мій зв'язок з убивством?

– Ми говорили про мартіні, – прохрипів Ярослав, коли злива ударів, яка падала на нього, на мить ущухла. – Ми говорили про те, що голландський джин не надто вдалий компонент для мартіні. Краще використовувати справжній, лондонський джин.

Стоцький вилаявся.

– Продовжуй, але не вбий його передчасно, – прошипів він до лисого. Та довго тому працювати не довелося. Після кількох ударів під ребра Ярослав захрипів і сповз на долівку. Втрачаючи свідомість, він бачив на обличчі Стоцького лють.

Розділ З

Коли свідомість повернулася, викидаючи Ярослава з чорного провалля в тіло, що конало від болю, він зрозумів, що у приміщенні нікого немає. Якщо не рахувати двох трупів, за якими, власне, він і приїхав до Польщі. Він спробував поворухнути однією рукою, потім другою. Хоча руки все ще були прикуті до радіатора і кожен рух завдавав болю, схоже було на те, що всі кістки поки що цілі. Ярослав, намагаючись створювати менше шуму, звівся на коліна й відшукав розбитими губами комір сорочки, у якому була зашита відмичка. Цього разу йому ніхто не заважав – очевидно, Стоцький зі своїм помічником вважали, що Ярослав «вирубився» надовго, і забажали відпочити від праці. Три хвилини пішло в Ярослава на те, щоб видобути відмичку і відкрити нею замок кайданків. Ще хвилина знадобилася на те, аби підтягнути до місця, на якому щойно сидів, труп Сердюка, а самому завмерти проміж заваленим мотлохом стелажем і дверима, тримаючи в руках стілець. Ярослав почав очікувати на візит своїх мучителів, прислухаючись до болю, який ніяк не хотів затихати.

Нарешті в коридорі за металевими дверима почулися кроки. Без емоцій, немов про сторонню людину, Ярослав подумав, що в разі, коли зі Стоцьким і лисим зайдуть двоє інших бандитів, у нього не буде шансів залишитися серед живих. У замку клацнув ключ. Ярослав відступив на крок і підняв над головою стілець.

Першим до кімнати ступив лисий. Він зробив не менше двох кроків, поки зрозумів, що не все гаразд, а на місці його нового клієнта сидить попередній. Усвідомити ситуацію далі Ярослав йому не дав – щосили розмахнувшись, він опустив стілець на виголений до блиску череп. Із тріском стілець розсипався, а лисий почав важко осідати на підлогу. Далі спостерігати за ним Ярослав не мав часу – з ревінням, схожим на звіряче, на нього кинувся Стоцький, на ходу дістаючи пістолет. Ярослав швидко пірнув під його руку, заламуючи її назад. Обоє шкереберть полетіли на долівку, і Ярослав отримав такий удар у щелепу, від якого мало вдруге не втратив свідомість. Але руку Стоцького з пістолетом не випустив, натомість із хрускотом вивернув зап'ястя того і ліктем лівої руки заїхав йому у скроню. За мить уже тримав у руках пістолет. І вчасно, бо лисий, який уже встиг оговтатися від першого нищівного удару, мчав до Ярослава, бажаючи покінчити з ним раз і назавжди. Ярослав відчув, що продовження бійки йому не пережити. Він швидко звів пістолет і двічі вистрілив у груди нападнику. Лисий, немов налетівши на невидиму стіну, впав на підлогу і більше вже не рухався. Ярослав повернувся до Стоцького і взяв на мушку його. Той криво посміхнувся.

– Недооцінив… Чорт забирай тебе, Оверку! Чого дивишся?! Стріляй!

Замість відповіді Ярослав наблизився до нього і, не давши оговтатись, щосили зацідив у голову руків'ям пістолета. Стоцький без зойку повалився поряд із лисим, з-під якого вже почала розпливатися кривава калюжа, доповнюючи вигляд комірчини у стилі голлівудського фільму жахів.

– Я не чеченець, Гуліватий. Але помсту ти заслужив, – віддихуючись, мовив Ярослав. – І ти її отримаєш, рано чи пізно! Але не тут і не зараз. Ти ще маєш проспівати свою арію в поліції.

За десять хвилин по тому, трохи відмивши обличчя й одяг від слідів крові та відшукавши в кишені