Зрада - Євгенія Анатоліївна Кононенко
Сіли до столу.
- Ви, як я бачу, вже почали без нас, - каже Ярослав.
Лариса смикає сина:
- Батько з донькою мають право випити самі, без будь кого… Гаразд, хай земля буде пухом нашій незабутній Вероніці, мир її пам’яті!
Випили. Вікторія знову пепехилила повну. Ярослав також.
- Куди тобі пити, малятко, - каже кузенові Вікторія, - ти ж іще секондарі скул (середня школа (англ.)) не подужав.
- У мене все попереду, - жує рибні делікатеси Ярослав, - моє майбутнє - прозоре, як сльоза.
- Від Володі немає вістей? - питає Дмитро.
- Ще тієї осені передав гроші. Більше ніяких знаків уваги не надходило, - байдуже відповідає Лариса і відразу переводить розмову ближче до предмету:
- Мені на роботу дзвонила Катерина Рачко. Розповідала про вашу недавню зустріч.
- Це та сама? - цікавиться Вікторія.
Дмитро сердито кладе на стіл ніж і виделку. Він ледь стримується.
- Віко, ти вдаєш, ніби така доросла пані. Але першою ознакою дорослості є відчуття того, що і де можна говорити.
- А бити жінку по обличчю можна? - зі сльозами в голосі відповідає Вікторія. Слово бере Лариса.
- Увага! Ми зібралися по перше, щоб згадати Вероніку.
А по друге, щоб поміркувати, що нам відомо про її загадкову загибель. Ми зараз не обговорюємо питання вірності й зради.
Залишимо всебічне осмислення цих питань філософу Мур чику. Я тебе не розумію, Віко! Ми, здається з тобою про все домовились! Я згадала Катерину не для того, щоб думати про майбутнє, а не про минуле! Ніби ти не знаєш, що в чоловіків подружня зрада часто йде не через сереце. Все відбувається просто тому, що в деяких чоловіків…
- Сперми забагато… - підказує Ярослав і відразу ховається під стіл, бо Лариса люто замахується на нього, а потім звертається до Дмитра:
- Дмитре! Оскільки його батько зник у невідомому напрямку, я прошу тебе як найближчого родича застосувати силу і вивести цього мерзотника з за столу!
- Це не мерзота, - виправдовується Ярослав, - це пост модерн!
- За поминальним столом не може бути ні постмодерну, ні ненормативної лексики!
- А я не вживав ненормативки, тільки медико біологіч ну…
Ярослав почав дратувати навіть Вікторію.
- Ходімо, я тебе посаджу на телевізор, - каже вона.
Двоюрідні братик і сестричка виходять у хол, Лариса з Дмит ром лишаються наодинці.
- Отакі в нас діти, Дмитре. Твоя значно краща. Вона добре вчиться, а цей ще й двійочник. Крім того, погодься, в неї є певні підстави мати зуб на тебе. Але ми з тобою вже говорили: або ти сидиш удома і ми тебе не чіпаємо, або розпочинаємо нелегкий шлях зближення…
- Я вже з усіх сил намагаюся згладжувати гострі кути… І потім, Ларисо, я був у лікарні і дещо довідався.
До кухні заходить Вікторія. Вона бере для Ярослава тарілку рибних делікатесів, чарку і півпляшки горілки, й зі словами «щоб він нам не заважав» виходить у передпокій і знову вертається.
- Ти його не дуже напувай, Віко, мені його вести назад.
- А він скоро засне, - відповідає Вікторія, - а потім проспиться і буде, як огірочок. - І далі до батька:
- Тату! Давай так: я не нагадую тобі про твої паскудства, а ти не втручаєшся у мій спосіб життя. І тоді все буде гаразд!
Домовились? Ну то наливай! Я думаю, мама не була б проти.
Вона завжди натякала мені, щоб я подзвонила батькові, під’ї хала до нього, випила з ним чарочку на кухні…
- Ти б не дуже пила, Віко, - каже Лариса, - бо я дуже б хотіла, щоб ми усі втрьох поговорили про все, що знаємо про останні мамині години. Дмитро останній з нас бачив її живою.
- Отже, засідання веду я, - твердо оголосила Лариса.
Запитання номер один: чому ми вважаємо, що Вероніка померла не своєю смертю? Прошу висловлюватися з цього питання.
- По перше, мама не могла вмерти просто так. У неї були такі досягнення! Все було попереду!
- На жаль, доню, це несерйозне пояснення…
- Серйозне! Цілеспрямованість та повнота індивідуаль ного буття дає організму сили опиратися будь яким хворобам! Віра у своє призначення лікyє навіть від раку! А що вже казати про грип!
- Тетяна Віталіївна казала, що грип буває непередбачу ваніший за рак.
- А хто така Тетяна Віталіївна, можна запитати?
Вікторія і Лариса обмінялися виразними поглядами.
- Це мама Мурчика, - відповіла Лариса.
- А чи можна запитати, хто такий Мурчик?
- Це… як би це краще сказати.. це… автор п’єси «Дорога Зради», яку Вероніка ставила в своєму театрі «Трясоспис».
- Між іншим, на сорок днів буде знову цей спектакль. Ти, тату, маєш його неодмінно побачити!
- Гаразд, Віко, я знаю про цей спектакль… Але, якщо вже ми тут сидимо, то давай відповідати на поставлене питання.
А ти відповіла тільки «по перше».
- Добре. По друге, мамі стало краще. Вона не померла тоді, коли в неї була температура сорок! Але чомусь це ста лося, коли їй стало значно краще. А по третє, це те, що казали ви, тьотю Ларисо. Набряк гортані - це алергійна реакція, а не симптом грипу.
- Дмитре, яка твоя думка з цього питання?
Дмитро зітхнув. У нього защеміло в очах. Він ковтнув повітря, змушуючи себе говорити спокійно:
- Вероніці не було погано, коли я бачив її напередодні. Їй не сподобалось, що я прийшов,
