Макбет - Ю. Несбе

І я не забула про той вечір, коли ти протистояв Ернесту Коллуму. Дункан — як Коллум, мій дорогенький. Він націлив пістолета в голову нашій мрії. Тримає її в заручниках. Тому тобі доведеться знайти в собі мужність, яку ти продемонстрував того вечора. Ти мусиш стати таким, яким був тієї ночі, Макбете. Заради мене. Заради нас. — Вона поклала руку йому на щоку й додала лагідніше: — Життя нечасто балує хорошими нагодами таких, як ми, любий. Тому мусимо хапатися за ті нечисленні, що з’являються.

Він лежав, не рухаючись, і мовчав. Леді чекала. Прислухалась, але тепер жодні слова вже не могли заглушити калатання її серця. Макбет мав амбіції, мрії та силу волі — вона це знала, бо саме ці властивості витягли його з того болота, в якому він опинився; саме вони перетворили юного наркомана на курсанта поліцейського коледжу, а згодом — на командира спецназу. У чомусь вони були подібними: обоє вибилися в люди, заплативши за це чималу ціну. Хіба ж може він зупинитися тепер, на півдорозі, і не насолодитися винагородою? Макбет був хороброю та безжальною людиною дії, але мав і слабини, які могли спричинити поразку. Йому бракувало злості. Тієї злості, яка може знадобитися лише один раз у житті. У вирішальний момент. У той момент, коли доведеться скинути з себе пута моралі, коли треба тримати в полі зору загальну картину і не терзатися сумнівами щодо своїх вчинків у картині нинішній, менш масштабній. Макбет був прихильником того, що називав справедливістю, і його вірність правилам, вигаданим іншими, була тією слабкістю, яку вона могла в ньому любити. Але тільки в мирні часи. За цю слабкість вона могла зневажати його зараз, коли дзвони війни вдарили на сполох. Леді провела рукою по його щоці та шиї, а потім, повільно, по грудях та животу. І назад. Прислухалась. Його дихання було розміреним і спокійним. Він спав.

Макбет глибоко дихав, вдаючи, що спить. Леді прибрала руку. Лягла, притулившись до його спини. Тепер вона також дихала розмірено і спокійно. Він спробував дихати з нею в унісон. «Убити Дункана? Це неможливо. Просто неможливо».

Але чому ж він не міг заснути? Чому її слова не йшли з голови, кружляючи там, немов кажани?

«Життя нечасто тішить хорошими нагодами таких, як ми, любий. Тому мусимо хапатися за ті нечисленні, які з’являються». Макбет замислився про ті можливості, які надавало йому життя. Про оту, в нічному сиротинці, якою він не скористався. І про ту, надану йому Банко, якою скористався. Про те, як перша мало не вбила його, а друга — врятувала. А чи не відмовляємося ми від деяких можливостей саме тому, що вони приречуть нас на нещастя, від можливостей, які змусять довіку шкодувати, незалежно від того, скористаємося ми ними чи ні? Чорти б забрали оце вічне невдоволення, що завжди отруює навіть безхмарне щастя! Але, все ж таки, чи не відчинила доля перед ним двері, які можуть швидко захлопнутися? Чи не зраджує його зараз хоробрість — так само, як зрадила тієї ночі в сиротинці? Макбет знову уявив собі чоловіка, який лежав у ліжку і спав, нічого не підозрюючи. Беззахисний. Чоловік, який стояв між ним і свободою, на яку заслуговує кожен. Між ним і гідністю, якої прагне кожна людина. Між Макбетом і владою, яку він міг би здобути. І повагою. І любов’ю.

Уже починало сіріти, коли він розбудив Леді.

— Якщо я це зроблю, то буду в боргу перед Гекатою, — сказав він.

Вона одразу розплющила очі — ніби й не спала.

— А чому ти про це подумав, мій любий? Геката лише напророкував те, що має статися, тому ти нічого йому не винен.

— А що він виграє від того, що я стану старшим комісаром?

— Краще сам його спитай, але я гадаю, що це просто, як двічі по два: напевне, він прочув, що Дункан поклявся не заспокоїтися, допоки не заарештує його. До того ж він, напевне, знає, що ти цілком можеш зробити своїм пріоритетом операції проти банд наркоманів, які вдаються до насильства і вбивають один одного на вулицях.

— Це ти про «вершників», яким уже зламали хребта?

— Або проти тих закладів, які видурюють у людей заощадження.

— «Обеліск»?

— Ну, наприклад, «Обеліск».

— Г-м-м. Ти говорила про великі звершення, які ми можемо здійснити. Ти мала на увазі можливість зробити щось добре для міста?

— Аякже. Не забувай, що саме начальник поліції вирішує, на яких політиків відкривати справи, а на яких — ні. А кожен, хто хоча б трохи знається на діяннях міськради, знає, що кожен можновладець протягом останніх десяти років розплачувався за послуги у такий спосіб, який не витримає жодного прискіпливого розслідування. І що самі ж можновладці вимагали платні за свої послуги. При Кеннеті вони не завдавали собі клопоту камуфлювати корупцію, і свідчення про неї були у всіх на виду. Ми це знаємо, вони це знають, тож ми зможемо контролювати їх так, як забажаємо, мій коханий.

Леді погладила пальцем його губи. Першої ночі, яку вони провели разом, вона сказала, що їй дуже подобаються його губи. Вони були такі ніжні й тонкошкірі, що вона, легенько куснувши їх, могла скуштувати його крові.

— І змусити їх нарешті запровадити обіцяні ініціативи, які врятують наше місто, — прошепотів він.

— Саме так.

— Знову запустити «Берту».

— Так. — Леді куснула його нижню губу, і чоловік відчув, як затремтіло її тіло, як їхні серця шалено закалатали.

Він притиснув її до себе.

— Я кохаю тебе, — прошепотів Макбет.

Макбет і Леді. Леді й Макбет. Тепер вони знову дихали в унісон.

7

Леді поглянула на Макбета. Він був такий гарний у вечірньому костюмі! Потім перевірила, чи надів швейцар білі рукавички, як вона наказала. І чи виставили на срібні таці вузькі келихи для шампанського. Радше для забави вона розпорядилася покласти на таці маленькі срібні вінички-мішалки, хоча мало хто з відвідувачів бачив їх раніше, а ще менше знали, для чого вони потрібні. Макбет, стоячи на товстелезному килимі казино «Інвернесс», погойдувався вперед-назад на підборах своїх черевиків, заклякло впершись очима в парадний вхід. Він цілий день нервував. І тільки після того, як вони продумали всі деталі плану, до нього повернулася зосередженість, він знову став професійним полісменом з підрозділу швидкого реагування, забувши, що об’єктом нападу є Дункан.

Охоронці, що стояли надворі, відчинили