Макбет - Ю. Несбе

То прийшли перші гості. Леді увімкнула свою найрадіснішу усмішку й поклала руку Макбету на передпліччя. Відчула, як він інстинктивно напружився.

— Банко, старий друже! — вигукнула вона. — О, ти і Флінса із собою взяв! Він виріс таким гарним хлопцем — шкода, що я не маю доньок!

Обійми та дзенькіт бокалів.

— Ленноксе! Мені хотілося б із вами про дещо поговорити, але спершу пропоную випити шампанського. О, і Кетнесс тут! Маєш шикарний вигляд! Де б і мені роздобути таку гарну сукню? Доброго вечора, заступнику старшого комісара Малкольме! Втім, у вас надто довгий титул. Можна, я зватиму вас просто «шеф»? Нікому не кажіть, але іноді я прошу Макбета, аби він називав мене генеральною директоркою, аби просто почути, наскільки поважно це звучить.

Раніше Леді не доводилося навіть словом перемовитися з більшістю гостей, але вона примудрялася викликати в них таке відчуття, наче вони знайомі вже багато років. Бо бачила їх наскрізь, завдяки своїй надчутливості, яка частіше бувала не благословенням, а прокляттям, бачила, як їм хочеться, аби їх помічали. Мабуть, саме прості, без претензій, манери Леді викликали у гостей довіру до неї. Вона розбила кригу, повідавши їм нібито сокровенні подробиці свого життя, від чого їм додалося впевненості, а коли гості побачили, що їхні маленькі таємниці винагороджуються розумінням і захопленими вигуками «о!» та сміхом зі змовницькими нотками, то наважилися повідати ще більш таємні особисті секрети. Навряд чи хтось інший знав про мешканців міста більше, ніж господиня сьогоднішньої вечірки.

— Доброго вечора, старший комісаре Дункан!

— Добривечір, Леді. Перепрошую, що запізнився.

— Не варто. Це ваш привілей. Нам не потрібен старший комісар, який приходить першим. Я навмисне завжди приходжу останньою, аби ні в кого не було сумнівів щодо того, хто тут королева.

Дункан тихо розсміявся, і вона поклала йому на плече свою руку.

— Ви смієтеся, тому вважаю, що наш вечір уже вдався на славу, але раджу скуштувати нашого вишуканого шампанського, любий старший комісаре. Гадаю, що ваші охоронці не будуть проти, якщо…

— Та ні, вони, швидше за все, працюватимуть цілу ніч.

— Цілу ніч?

— Коли ти публічно погрожуєш Гекаті, то маєш спати принаймні з одним розплющеним оком. Я сплю з розплющеними обома.

— До речі, щодо сну. Ваші охоронці можуть розміститися в кімнаті, прилеглій до вашого люксу і сполученій з ним дверима — як вони і просили. Ключі — в реєстратурі. Але я наполягаю, щоб ваші охоронці скуштували хоча б мого домашнього лимонаду, який, присягаюся, виготовлений без застосування води з міського водогону.

І вона подала знак офіціанту, який тримав тацю з двома склянками.

— Але ж нам… — почав був один охоронець, прокашлявшись.

— Відмова буде сприйматися як особиста образа, — перервала його Леді.

Охоронці обмінялися поглядами з Дунканом, а потім узяли по склянці, осушили їх і поставили назад на тацю.

— Це дуже великодушно з вашого боку — організувати такий вечір, пані, — мовив Дункан.

— Це найменше, що я можу зробити після того, як ви призначили мого чоловіка головою відділу боротьби з організованою злочинністю.

— Чоловіка? А я й не знав, що ви одружені.

Леді схилила голову набік.

— Ви з тих, хто завжди наполягає на дотриманні формальностей, старший комісаре?

— Якщо йдеться про правила, то, мабуть, що так. Адже це суть моєї роботи. І вашої також, насмілюся припустити.

— Казино тримається на тому, що всі його відвідувачі, без винятку, мусять дотримуватися правил.

— Мушу визнати, що мені ще ніколи не доводилося бувати в казино, пані. Розумію, ви маєте виконувати обов’язки господині, але чи не могли б ви влаштувати мені невеличку екскурсію, коли ваша ласка?

— Із задоволенням. — Леді усміхнулась і взяла його під руку. — Ходімо.

Вона повела Дункана до сходів. Якщо його погляди та потаємні думки і були прикуті до глибокого вирізу її сукні, коли вона піднімалася попереду нього до мезоніну, то йому вдавалося добре їх приховувати. Вони стали біля балюстради. Вечір був тихим. За рулеткою сиділи четверо відвідувачів; за столами для блекджеку було безлюдно, а просто під ними ще четверо грали у покер. Ті, хто прийшов на вечірку, зібралися біля бару, зайнявши майже всі місця. Леді спостерігала, як Макбет знервовано крутив у руках склянку з водою, стоячи з Малкольмом і Ленноксом та намагаючись вдавати, що уважно їх слухає.

— Дванадцять років тому це була розграбована руїна, звідки виїхала залізнична адміністрація. Як вам відомо, наш округ — єдиний у країні, в якому дозволені казино.

— Завдяки старшому комісару Кеннету.

— Так, упокой, Господи, його чорну душу. Наш стіл для рулетки виготовлено за принципом Монте-Карло. Ставки можна робити на однакових слотах з обох боків колеса рулетки, виготовленого переважно з червоного дерева та невеликої кількості палісандра і слонової кості.

— Відверто кажучи, те, що ви тут створили, Леді, просто вражає.

— Дякую, старший комісаре. Але це вартувало мені чималих коштів.

— Розумію. Інколи замислюєшся: а що ж насправді рухає нами, людськими істотами?

— Розкажіть мені, що рухає вами.

— Мною? — Він на секунду замислився. — Надія на те, що наше місто одного дня стане місцем, де добре жити.

— А крім цього? Крім прекраснодушних принципів, які ми так легко озвучуємо? Якими є ваші егоїстичні, емоційні мотиви? Ті темні мотиви, чий шепіт не дає спати вночі й переслідує після того, як були виголошені всі красиві офіційні промови?

— Це глибинне запитання, Леді.

— Це, можна сказати, єдине справжнє запитання, мій любий старший комісаре.

— Можливо. — Він знизав плечима. — Можливо також, що я не потребую такої сильної мотивації. Мені випала фартова карта, бо я народився у відносно заможній сім’ї, де освіта, амбітність та кар’єра були невід’ємними атрибутами. Мій батько мав прості й однозначні погляди на корупцію у громадському секторі. Саме тому, напевне, він і не просунувся далеко по службі. Гадаю, що я просто продовжив з того місця, до якого він дійшов, і зробив висновки з тих стратегічних помилок, яких він припустився. Політика — це мистецтво можливого, тому іноді доводиться залучати зло для боротьби зі злом. І я роблю все те, що маю робити. Я не святий, яким мене часто зображають у пресі, пані.

— Святі мало чого досягають, хіба що своєї канонізації. Мені більше до вподоби ваша тактична школа, старший комісаре. І завжди була.

— Розумію вас. І хоча мені не відомі подробиці вашого життя, я знаю, що вам довелося долати довший та крутіший шлях, аніж мені.

Леді розсміялась.

— Ви можете знайти мене в пожовклих теках ваших архівів. Кілька років я заробляла на життя найстарішою