Макбет - Ю. Несбе

Банко почув скреготіння стільця, а потім Флінс затупцював по кімнаті. Сердито, невдоволено. Не завжди було легко відразу ж зрозуміти те, що доводилося опановувати. Як і для того, щоб відмовитися від наркотиків, потрібен був час і сила волі. Бо нелегко відійти від того, до чого вже встиг пристраститися. Час був потрібен і для того, щоби змінити місто, подолати несправедливість, спекатися саботажників, продажних політиків та кримінальних авторитетів і забезпечити простим громадянам можливість вільно дихати на повні груди.

Кроки внизу затихли. Флінс повернувся за стіл.

Всього можна досягти, якщо наполегливо, день за днем, йти до мети і виконувати всю належну роботу. Тоді, можливо, одного дня до міста знову поїдуть потяги.

Банко прислухався. Але почув лише тишу. І дощ. Але, коли він заплющував очі, то хіба ж не Віра дихала біля нього в ліжку?

Захекане дихання Кетнесс поволі вгамувалось.

— Мені треба подзвонити додому, — сказав Дафф, поцілувавши її в мокре від поту чоло і звісивши ноги з ліжка.

— Як?! Просто зараз? — скрикнула Кетнесс. Побачивши, як вона прикусила нижню губу, Дафф збагнув, що вигук прозвучав сердитіше, ніж їй хотілося. Хто сказав, що він не розбирається в людях?

— В Юена вчора зуб розболівся. Треба дізнатися, як він почувається.

Вона не відповіла. Дафф пройшовся голяка по квартирі. Зазвичай він так і робив, бо квартира була на мансарді, і все одно ніхто нічого не міг побачити. До того ж йому було абсолютно байдуже, навіть якби хтось побачив його голяка. Він пишався власним тілом. Мабуть, тому, що в дитинстві та юності соромився шраму, який перерізав його обличчя. Квартира була великою, більшою, ніж зазвичай може дозволити собі молода жінка, яка працює в державному секторі. Він запропонував їй допомогу в сплаті оренди, бо проводив тут багато ночей, але Кетнесс відповіла, що про це подбав її батько.

Дафф увійшов до кабінету, зачинив за собою двері й набрав номер у Файфі. Прислухався, як торохтить у шибку дощ прямо у нього над головою. Дружина відповіла після третього дзвінка. Вона завжди відповідала після третього дзвінка. Незалежно від того, в якому місці будинку знаходилася на той момент.

— Це я, — сказав Дафф. — Як ви сходили до дантиста?

— Йому вже краще, — відповіла дружина. — Не впевнена, що то було через зуб.

— А що ж то могло бути?

— Боліти може не лише зуб. Він плакав, а коли я спитала, чому, спочатку не відповідав, а потім сказав перше, що спало на думку. Він зараз вже спить.

— Г-м-м. Завтра я буду вдома і з ним поговорю. Яка там у вас погода?

— Чисте небо. Світить місяць. А чому ти питаєш?

— Можемо всі разом з’їздити завтра на озеро. Поплавати.

— Ти де, Даффе?

Він аж закляк, бо було в її інтонації щось несподіване.

— Де? В «Гранді», де ж іще, — і додав перебільшено бадьорим голосом: — У ліжечку для стомлених чоловіків, ти ж знаєш.

— Я сьогодні ввечері телефонувала до «Гранду». Там сказали, що ти у них номера не замовляв.

Дафф випрямився, тримаючи телефон в одній руці, а слухавку — в іншій.

— Я телефонувала тому, що Емілі треба було допомогти з математикою. Ти ж знаєш, що з мене математик — як із собачого хвоста сито. Тож де ти зараз?

— У своєму кабінеті, — відповів Дафф, тамуючи подих. — Сплю в кабінеті на дивані. Роботи — по вуха. Вибач, що сказав про «Гранд», але мені здалося, що буде краще, якщо ви з дітьми не знатимете, наскільки серйозною є ситуація на поточний момент.

— Серйозною, кажеш?

Дафф ковтнув слину.

— Весь у справах. А на посаду начальника ВБОЗу мене наразі не призначили. — Дафф поворушив пальцями на ногах. Він розумів, наскільки жалюгідно звучить його пояснення — наче благання пожаліти його й більше ні про що не розпитувати.

— Але ж ти все одно отримав відділ убивств? І новий кабінет, наскільки я можу чути.

— Що?!

— Новий кабінет на горішньому поверсі. Я чую, як у твоє вікно барабанить дощ. Усе, кінець зв’язку.

У слухавці клацнуло, і голос дружини зник.

Дафф здригнувся — в кімнаті було прохолодно. Треба щось вдягнути на себе. Не варто ходити голяка.

Леді прислухалася до дихання Макбета і здригнулась.

У кімнаті війнуло холодом. Наче привид промайнув. Привид дитини. Вона мусила вибратися з темряви, яка тяжіла над нею, вибратися на світло з тої духовної в’язниці, яка полонила і її матір, і її бабцю. Мусила битися за своє визволення, пожертвувати всім, чим могла, щоб стати сонцем. Стати зорею. Сяйною матір’ю, яка загинула б у вогні, але дала життя іншим. Мусила, палаючи, стати центром всесвіту. Так: палати і згоріти. Як палали зараз її дихання та шкіра, виганяючи з кімнати крижаний холод. Леді провела рукою по своєму тілу, відчуваючи поколювання у шкірі. Це була та сама думка, те саме рішення, що й тоді. Вона має це зробити, уникнути не вдасться. Єдиний вихід — рухатися вперед, на те, що заступало їй дорогу, вперед, подібно до кулі, випущеної з гвинтівки.

Леді поклала руку Макбету на плече. Він спав, як мала дитина. Це буде востаннє. Жінка посмикала його.

Макбет повернувся, щось сонно бурмочучи і простягаючи до неї руки. Завжди готовий догодити.

— Любий, — прошепотіла вона. — Тобі доведеться вбити його.

Макбет розплющив очі, і вони заіскрилися в темряві.

Вона відпустила його руки.

Погладила йому щоку. Таке саме рішення, що й тоді.

— Тобі треба вбити Дункана.

6

Леді та Макбет познайомилися пізнього літнього вечора чотири роки тому. То був один із тих рідкісних днів, коли з безхмарного неба світило сонце, а Леді навіть здалося, що вранці вона чула пташиний спів. Та коли сонце сіло й настала нічна зміна, над казино «Інвернесс» знову зійшов лиховісний місяць. Вона стояла біля парадного входу до казино у місячному сяйві, коли Макбет під’їхав на броньованому спецназівському автомобілі.

— Здрастуйте. Ви — Леді? — спитав він, дивлячись їй просто в очі. Що ж вона в ньому побачила? Силу й рішучість? Можливо. А може, те, що хотіла побачити саме в той момент.

Вона кивнула. І подумала, що він аж занадто молодий. Подумала, що чоловік, який сидів на задньому сидінні — сивочолий чоловік зі спокійними очима, — більше відповідає такій роботі.

— Я інспектор Макбет. Скажіть, пані, чи не змінилась якось ситуація?

Вона похитала головою.

— Гаразд, а чи є якесь місце, з