Зрада - Євгенія Анатоліївна Кононенко
- Так! І вона тобі щось переповідала про мене?.. - Кате рині стало трішки незручно. Дмитро відчув це, і змінив тему:
- Я хочу сказати тобі, що санітаркою в лікарні, де померла Вероніка, також була жінка з компанії мого… цього самого… тестя. А Вероніка і Вікторія, як виявилось…
- Вікторія - твоя дочка?
- Так. Вони, коли пішли від мене, то примудрились налагодити стосунки з дідом.
- Себто з Раєвським?
- Так, з ним. Потім продали оті його апартаменти чи то фірмі, чи то власникові кафе, який купив їм трикімнатну квартиру неподалік від Львівської площі.
- Молодці! Розібралися в ситуації! А діда кинули?
- Як це - кинули?
- Ну… залишили на вулиці?
- Ні, діда вони забрали з собою, але невдовзі він помер.
- Відірваний від рідного Подолу, від милого серцю середовища. Це й призвело до передчасної кончини…
Вже вдруге він чує сьогодні цей протокольно мелодра матичний штамп. І взагалі, він саме думав про дім Раєвського на Подолі, коли прийшла Катерина і розповіла про загадко вих мешканців, які мали там свій жалюгідний притулок. До з’яви двох нахабних паній, котрим мало було «бетонки» на околиці. Котрим захотілося в центр міста - за чийсь рахунок.
- Тобто, Дмитре, твоя дружина стала власницею нерухо мості в Києві?
- Саме так. - І потім загинула, як тобі здається, не своєю смертю?
- Так.
- Ну то ти можеш бути певним! Це тобі НЕ здається, а так воно і є! За нерухомість люди підуть на будь який гріх! І на зраду, і на вбивство!
- Тобто ти вважаєш, Вероніка знайшла передчасну смерть - він мало не сказав «кончину» - через те, що заволо діла квартирою, на яку мали право ще й інші люди…
- Може, вони й не мали ніякого права, але, як то кажуть, претендували. Вони собі там пили гуляли і горя не знали…
- Горе вони, мабуть, знали…
- Але було де випити, а тоді вже й горе не біда… І тут з’явилася якась зрадниця…
- Зрадниця?
- Так. Адже Вероніка в якомусь розумінні зрадила свою рідню, своє походження, батька й матір… - Її мати давно померла.
- А ти ж, мабуть, її й на похорон не пустив!
- А що їй було там робити?!
- Ну от! Кримінальних злочинців влада відпускає під чесне слово на похорон матері - це святе. А що таке зрада?
Зрада - це недотримання сакруму, чинного в певному соціу мі. З погляду свого походження Вероніка вчинила зраду.
Дмитро згадав свою вчорашню розмову про зраду з Наталею Никонівною, і йому чомусь стало легше. Але все одно повернув розмову до апартаментів Івана Раєвського.
- Тобто, ти вважаєш, квартира могла стати причиною ненависті до Вероніки з боку її підозрілих родичів?
- От послухай, що зробив мій рідний аж ніяк не підозрі лий брат Сергій. Коли я їздила за кордон, залишила йому ключі від своєї хати. Він там жив, йому там було значно кра ще, ніж із дружиною й дітьми, біля яких тільки те й тримало, що нема куди піти. А тут з’явився, так би мовити, рeзeрв. Я наївно лишила в шухляді без нагляду і паспорт, і свідоцтво про власність на квартиру. Він додумався. Взяв схожу на мене жінку, взяв папір на квартиру і пішов до нотаріуса робити купівлю продаж. Добре, що нотаріус трапилася уважна і попросила в тої жінки ще якесь посвідчення особи, крім паспорта, а вона не змогла показати. І тоді нотаріус написала лист на райвідділ міліції, щоб я була уважнішою до громадянина Сергія Рачка.
- Так, історія в тебе весела, - поспівчував Катерині Дмитро.
- Він би й убив мене, знайшов би як, - спокійно вела далі Катерина, - і його зупинила не мораль, не якась там заповідь, а те, що я й досі одружена з одним типом, і у випадку моєї передчасної кончини мою нерухомість успадкував би він, а не брат.
- Ти одружена? Я й не знав.
- Так, колись розписалася з одним авантюристом. Я майже й забула про те. А брат того не знав. Тільки довідався, то дав мені спокій. - І ти так спокійно говориш про це…
- А що дадуть істерики, я тебе питаю, що вони дадуть?
Але я не про те. Бачиш - навколо нещасної «бетонки» сімнадцять метрів такі пристрасті. От що означає нерухо мість у Києві! А ти ще маєш якісь сумніви щодо цього?
- Так, за житло в Києві люди кладуть життя. Якщо навіть і нікого не вбивають і нікого не зраджують за це. Але в зраді або в убивстві має бути якийсь сенс. Мені братова Лариса, між іншим, твоя давня подруга, - зробив наголос на останнє слово Дмитро - сказала, що дід Іван помер більше ніж півроку тому. Тобто вже ніхто з інших спадкоємців не може претендувати на його майно. Отож, нібито й не було сенсу прибирати з дороги Вероніку.
- Так, але то могла бути просто помста! Як не мені, то хай і нікому! Це як бити вікна у кафе… Але постривай! Веро ніка помирає, хату успадковує донька. А якщо прибрати й доньку, то тут уже і якийсь деґенерат від попереднього або подальшого шлюбу може претендувати на нерухомість! Тобі треба бути дуже уважним щодо доньки! Подумай про це!
Дмитрові стало моторошно. Невже й доньку може при труїти якась жахлива баба Зося? І як це Катерина може так спокійно говорити про такі речі? А вона собі вела далі, зважуючи всі «за» і «проти» гіпотетичних убивць його родини.
- А з іншого боку, ти залишався одруженим з Веронікою?
Не розлучився з нею?
- Яке розлучення? Щоб укласти розлучення, треба було як мінімум побачитись. А ми побачились тільки напередодні її… кончини… - воїстину, протокольно мелодраматична
