Убивства за абеткою - Агата Крісті

Франклін Кларк мав трішки зніяковілий вигляд.

– Що ж, – сказав він, зазираючи у свій записник. – Починаємо діяти.

A – міс Барнард і Міллі Гіґлі.

B – містер Фрейзер і міс Гіґлі.

C – діти в Андовері.

D – оголошення.

– Не думаю, що це чимсь допоможе, проте буде чим зайнятися, доки чекаємо.

Він підвівся, і за кілька хвилин усі розійшлись.

Розділ дев’ятнадцятий

«…Шведське янголятко»

Пуаро повернувся на своє місце й почав мугикати мелодію.

– Шкода, що вона така розумна, – пробурмотів він.

– Хто?

– Меґан Барнард. Мадемуазель Меґан. «Слова» – випалила мені. Одразу ж зрозуміла, що те, що я кажу, нічого не означає. Всі інші повірили.

– Я гадав, це було дуже правдоподібно.

– Так, правдоподібно. Та лише вона це помітила.

– То ви не мали на увазі те, що сказали?

– Все, що я сказав, можна було стиснути в єдине коротке речення. Замість цього я безупинно повторював одне й те ж, але лише мадемуазель Меґан це зрозуміла.

– Але чому?

– Eh bien, щоб підштовхнути справу. Щоб у всіх склалося враження, що багато чого треба зробити! Щоб зав’язалися розмови, так би мовити!

– Гадаєте, це до чогось приведе?

– О, така можливість завжди існує. – Він захихотів. – Посеред трагедії ми починаємо комедію. Чи не так?

– Про що ви?

– Про людську драму, Гастінґсе! Подумайте трохи. Перед нами – люди з трьох різних прошарків, пов’язані спільною трагедією… І відразу починається друга драма, tout à fait à part54. Пам’ятаєте мою першу справу в Англії? Стільки років минуло! Я тоді поєднав двох людей, які кохали одне одного, простим способом, заарештувавши одного з них за вбивство. Ніщо інше не допомогло б. Життя і смерть йдуть рука об руку, Гастінґсе… Я часто помічав, що вбивство – чудова сваха.

– Невже, Пуаро?! – обурено крикнув я. – Безсумнівно, ніхто з тих людей навіть не думав про таке, але…

– О, мій любий друже! А як же ви?

– Я?

– Mais oui, коли вони пішли, хіба ви не повернулися в кімнату, наспівуючи якийсь мотив?

– Але це ще не робить мене байдужим.

– Звісно, але мелодія підказала мені ваші думки.

– Справді?

– Так, наспівувати мелодію надзвичайно небезпечно. Це привідкриває підсвідомість. Мелодія, яку ви мугикали, якщо не помиляюся, з часів війни. Comme ça55.

Пуаро заспівав неприємним фальцетом:

Іноді люблю брюнетку, іноді білявку,

Та найбільше до душі шведське янголятко.

– Що тут незрозумілого? Mais je crois que la blonde l’emporte sur la brunette56.

– Дурниці, Пуаро, – вигукнув я, почервонівши.

– C’est tout naturel57. Ви помітили, як Франклін Кларк раптом поспівчував мадемуазель Меґан? Як він нахилився й дивився на неї? А ще помітили, як через це роздратувалася мадемуазель Тора Ґрей? А містер Дональд Фрейзер, він…

– Пуаро, ви невиправно сентиментальні, – сказав я.

– Це останнє, про що я думав. То ви сентиментальні, Гастінґсе.

Я хотів було гаряче заперечити, та в ту мить відчинилися двері.

На моє превелике здивування, в кімнату ввійшла Тора Ґрей.

– Перепрошую, що повернулася, – сказала вона стримано, – але, мсьє Пуаро, я хочу вам дещо розповісти.

– Звісно, мадемуазель. Сідайте, будь ласка.

Вона сіла і якусь мить вагалася, наче підбираючи слова.

– Тут така справа, мсьє Пуаро. Містер Кларк щойно досить люб’язно дав вам зрозуміти, що я виїхала з Комсайду за власним бажанням. Він дуже хороший і відданий чоловік. Але насправді все не зовсім так. Я була готова залишитися, ще стільки роботи пов’язано з колекцією. Але леді Кларк хотіла, щоб я поїхала! Я можу вибачити її. Вона дуже хвора жінка, їй трохи помутилося в голові від препаратів, які приймає. Це робить її підозрілою та примхливою. Вона зненавиділа мене з незрозумілої причини й наполягла, щоб я виїхала.

Я не міг не захоплюватися сміливістю дівчини. Вона не намагалася прикрасити факти, як учинив би багато хто на її місці, а перейшла просто до суті з дивовижною щирістю. Моє серце наповнилося добротою та співчуттям до дівчини.

– Це прекрасно, що ви прийшли та розповіли це нам, – сказав я.

– Завжди краще сказати правду. – Вона ледь усміхнулась. – Я не хочу ховатися за благородством містера Кларка. Він справжній лицар.

Від її слів віяло теплом. Вона, вочевидь, захоплювалася Франкліном Кларком.

– Ви дуже відверті, мадемуазель, – сказав Пуаро.

– Для мене це був великий удар, – сумно сказала Тора. – Я й не думала, що леді Кларк так мене не любить. Завжди гадала, що я їй подобаюсь. – Вона скривила кислу міну. – Вік живи, вік учись.

Дівчина підвелась.

– Це все, що я хотіла сказати. До побачення.

Я провів її сходами вниз.

– На мій погляд, вона вчинила шляхетно, – сказав я, повернувшись до кімнати. – Сміливості їй не бракує.

– І розрахунку.

– Що ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі, що вона вміє заглянути в майбутнє. Я подивився на нього з недовірою.

– Вона справді чудова дівчина, – сказав я.

– І чудово одягається. Креп-марокен та комір зі сріблястого лиса – dernier cri58.

– Ви мали б народитися кравцем, Пуаро. Я ніколи не помічаю, як одягаються люди.

– Тоді вам слід приєднатися до табору нудистів.

Я саме збирався обуритися, та Пуаро раптом змінив тему:

– Знаєте, Гастінґсе, я не можу позбутися враження, що під час нашої розмови пополудні хтось сказав щось значиме. Дивно, я не можу зрозуміти, що саме… Просто неясне враження… Це нагадало мені щось, що я вже бачив чи чув…

– У Чарстоні?

– Ні, не в Чарстоні… Раніше… Нічого, я ще згадаю. Пуаро глянув на мене (мабуть, я не дуже уважно слухав), розсміявся і знову почав мугикати:

– Вона янгол, хіба ж ні? Та найбільше до душі шведське янголятко…

– Пуаро! Ідіть до біса!

Розділ двадцятий

Леді Кларк

Коли ми знову побачили Комсайд, там була атмосфера глибокої та стійкої меланхолії. Почасти, можливо, через погоду – був вологий вересневий день, у повітрі витав запах осені; та почасти це було, без сумніву, через напівпорожній дім. Кімнати внизу, на першому поверсі, були замкнені, віконниці зачинені,