— А куди ми подінемо кулемет?
— Викинемо.
— Ні, якщо можна, я краще покладу його собі на коліна. Він дуже потрібний на цьому острові, навіть більше за мою швацьку машину.
Дюран розізлився на свою розпещену помічницю, а тому знову почав вистукувати своїми золотими зубами донесення, але Париж мовчав, ніби там усі вимерли. В той час із високої трави висунулася голова Макта Роя. Маскуючи мету своєї подорожі, хитрий ковбой вигукнув:
— Мосьє Мажо, ви заблукали! Я вже півдня в сідлі, але ніде в цьому напрямку не бачив крамниці, яка продає молоко таким гарненьким новонародженим!
Мажо здригнувся, але швидко опанував себе. Закутуючи у візку Фіфі, він мов ненароком, узяв з її колін кулемет.
— Слухай, Мажо, на якого біса ти витяг ту швацьку машину? — знову, ніби нічого не підозрюючи, сказав Рой. — Чи не краще було б шити в ручний спосіб?
Він підкинув обидва кольти вгору, піймав і, не маючи, куди стріляти, знову запхнув у кобуру. Трохи звівся в сідлі, огледів савану й побачив, що навколо місця, де отаборився німець, подекуди колихається трава.
— Оля-а-а-а! — заспівав він своєї пісні. — На цьому полюванні найкраще прискакати останньому. — Повернув коня і, зробивши коло, знову повернувся.
На другий день мандрівки Пуціс знайшов на узліссі схований ролс-ройс. Це була велика перемога цієї нерозлучної пари. Ганс сфотографував знахідку разом зі штучними дуже отруйними гадюками, залишеними на шкіряному сидінні, з іграшковою бомбою та дерев’яним револьвером, кинутим на землю.
— Берто, якої системи ця зброя? — дуже дотепно пожартував Ганс і чекав півгодини, доки його підлегла зарегоче, але Берта добре натренованим голосом солдата відповіла:
— Циркової, мій шефе!
На третю добу всі носії Герінга застрайкували, бо їхній табір відвідали Пріслі та Джеймс Бонд, удаючи із себе турецьких мисливців. Вони пригостили всіх негрів отруйними сигарами й тільки тоді звернулися до їхнього хазяїна.
— Чи не могли б ви кілька носіїв позичити нам? — замітав сліди ввічливий Бонд. — Ми настріляли купу слонів, і нема кому нести їхні бивні.
— Вам треба було полювати на полівок, — відповідала за Ганса практична Берта. — В них зуби легші.
— Ми добре заплатимо, — щоб чули й носії, сказав Пріслі. — По два золотих кожному.
— Я їм плачу по три, — не поступалася Берта.
— Пуцісе, проведи цих джентльменів за межі табору, — нарешті урвався терпець і в Ганса.
— Щастя ваше, що я й тут, у цьому дикому краю, дотримуюсь своїх принципів, — сказав Бонд. — Інакше-бо ви ніколи не повернулися б в свою злиденну Німеччину.
— А які вони, ваші принципи? — поцікавився викритий німець і подумав, що одному з них доведеться плакати Тільки кому?
Ганс непомітно підморгнув Берті.
— Гвинтівку не беріть, вона однак без патронів, — попередив друкарку Бонд, — а тепер слухайте: європейці не повинні на очах у чорних сваритися між собою.
Бонд тільки провчив безмозглих німців і повернувся йти. Йому неважко було уколошкати шпигуна ворожої країни.
але він не поспішав, бо мав довідатись, що задумали німці в британській колонії. А щоб у Герінга не виникло бажання втекти, він підпалив за його спиною у кількох місцях пересохлу траву саван.
Та Ганс Сільке не розгубився. Він кожного носія примкнув до кованого ящика й тільки тоді розпочав переговори:
— Якщо мене слухатиметесь, то після повернення додам кожному ще по кілька золотих, а якщо ні — залишу оберігати запалений степ біля ящиків…
І всі тубільці погодилися мандрувати далі.
— Коли так, — зрадів Ганс, — нехай Пуціс нас веде у глиб острова. Вперед, хлопці, в джунглі, які не горять!
— Той довготелесий телепень не такий уже й дурень, — дивлячись у бінокль, похвалив німця Бонд і вирішив повернутися додому машиною, схованою втікачами. Але як він здивувався, побачивши, що в ній хазяйнує мосьє Мажо. Той тип уже сидів за кермом, а гарненька касирка прив’язувала до машини ясно-синій дитячий візок. Бонд оглянув швидкострільну гвинтівку, ще раз перевірив свої принципи і ввімкнув внутрішній голос.
— їх треба буде відтиснути, — сказав голос губами Пріслі, але Джеймс його не послухав, а підпалив траву ще в одному місті.
Побачивши вогонь, що наближався до них, Мажо заметався, мов підстрелений. Він бігав від мотора до керма, але машина його не слухалася. Тоді він заходився її гамселити кулаками й копати ногами, але й від нього вона не зрушила з місця.
— Бонде, я вас не розумію, — сказав Пріслі, одним оком спостерігаючи за вогнем, який з гоготінням наближався до них. — Мені так жарко, наче я у ливарні під час виплавки чавуну.
Та великий розвідник був незворушний. Він спокійно спостерігав, склавши руки на грудях, і уважно дослухався до свого внутрішнього голосу.
Нарешті Мажо відчепив свого візка й припустився степом, немов був підсмалений. Від нього ні на крок не відставала його гарненька касирка. Коли вони зникли, Бонд підійшов до машини, витяг з кишені якусь маленьку річ, відгвинчену вночі, подлубався в моторі й миттю його завів.
— Ви геній! — вигукнув здивований Пріслі.
— Я це вже чув, — скривився розвідник.
— Але найважливіше — без крові.
— Це вже щось нове, — Джеймс збільшив швидкість, і незабаром вони побачили Мажо-Дюрана, який швидко накульгував попереду. На нього було соромно дивитися. Гарненька касирка його перегнала на кілька кілометрів. — Яка школа, яка підготовка! — захоплено говорив Бонд і ще швидше помчав уперед.
— А може, візьмемо? — запитав Пріслі. — Все одно той старий тепер наш спільник.
— У розвідці є тільки один спільник — випадок, — відповів йому суперрозвідник і надовго вимкнув внутрішній голос.
— Хоч дівку
