Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська

Коли служниця почала збирати свої лахи, Беата й бровою не повела, зате сполошилися її компаньйонки, від чого камениця наповнилася пташиним цвіріньканням; панни метушилися, як на пожежі, втямивши, що віднині не буде вранці кави зі сметанкою, а подбати про себе у незнайомому місті вони були не готові. Та служниця з похмурим обличчям зачинила за собою двері, щоб осісти у Маґди.

А другого дня до них зайшов добре вбраний молодий чоловік і поцікавився, чи може обговорити з господарями спільне використання зарослого ставка в кінці саду, де й зараз кумкали жаби, які вивелися вже після омолоджувальних суспензій Оскара Гробовецького.

Панни лопотіли французькою до Міська, а він хапав їхні руки і ґречно виціловував, і це єдине, на що він був спроможний в такій оказії. Потерпілі відвели його до кухні і почали показувати порожні баняки, що виблискували боками, як стародавні лицарі об ладунками.

— Ви, бідачки, зголодніли? — співчутливо промовив Місько і рухами показав, ніби набирає ложкою зупу з миски.

Панни замахали головами. Їхній рятівник витяг з кишені банкноту зеленого кольору і покрутив у пальцях. «Уі, уі!» — відповіли панни, і одна з них побігла в покій, повернулася із тугим чоловічим гаманцем крокодилячої шкіри.

Місько ввічливо узяв три дрібні купюри і показав паннам, щоб вони збиралися: зняв свого плаща і знову одяг. Ті заверещали з радости і кинулися до шафи.

Уже у фіякрі він добре їх роздивився: вузьколиці, довгоносі, з чорними кучерями, вони були схожі на львівських жидівок, яким пощастило вродитися в багатих батьків. Ось тільки пазухи були майже порожні, і Місько не уявляв, як можна з такими кохатися. Зате вони обидві його вподобали: тулилися з обох боків і зазирали йому в очі, як сороки в кістку.

Наш місцевий ловелас завів дівок у французьку ресторацію на Ринку, де вони нахлебтались цибулячих помиїв з грінками та закусили слимаками, а потім зажадали свіжих еклерів. Усе це тривало під їхні короткі погуки-зітхання і Міськове «так-так», з якого стало цілком зрозуміло, що мовний бар'єр найближчим часом буде подолано у звичний спосіб: цілунками в уста.

Беата не зреаґувала, коли її доглядальниці повернулися із свіжим кавалером, який заввиграшки вніс обох до передпокою під пахвами. Вона сиділа при вікні і перебирала руками пригорщі перлин у дерев'яному пуделку.

— Се хто? — спитався наш мантій і показав у бік Беати рукою. — Мати?

Дівки однаково знизували плечима і вимахували руками, ніби переконували Міська, що на таку дрібницю, як пристаркувата дивачка при вікні, не варт звертати уваги.

...Другого дня він прокинувся пізно, мало не ополудні, і ледве виплутався із простирадел та тонких тіл двох мадмуазелей. Він не поспішав одягатися, бо ось-ось мала загримати у двері Маґда, щоб вдати із себе ошукану й зневажену дружину, але штани натяг і позбирав докупи свою розкидану в поспіху одіж. Примітив, що гаманець з крокодилячої шкіри пишно возліг на бюркові, прилаштованому біля шафи з товстими книжками. «От безголові дівки!» — подумав радісно в передчутті здобичі і вийшов до другого покою. У кріслі при вікні Беата спала навсидьки і посміхалася; пуделко на підвіконні відсвічувало сніговими іскрами проти сонця.

Гнівна Маґда не гримала у двері — вона їх штовхнула своїм могутнім плечем і явилась перед Міськом, що почав фальшиво виправдовуватися, відступаючи до місця свого гріхопадіння та ховаючи в кишені штанів жмені перлів з пуделка. Воно спорожніло і покотилося просто під ліжко з мадемуазелями — ті оніміли з несподіванки, засвітивши голизною худеньких курячих плечей і цицями сільських кізок.

«Праведна» удова по адвокатові висипала на них стільки міжнародної лайки, несамохіть вивченої ще в часи мандрівок зі Збишеком Циганєвичем, що вони не сміли нічого сказати навзаєм.

Беата, прокинувшись, дивилася вдалечінь, примруживши очі, і ніяк не могла намацати на підвіконні пуделка.

— Де поділися мої перли? — зненацька промовила вголос і встала з крісла.

Її компаньйонки, що схвильовано обмірковували пригоду, бігаючи по камениці в коротеньких сорочках у пошуках гаманця, були вдруге поспіль подивовані несподіваними перетвореннями, які трапилися в цьому дивовижному місті.

 асливий батько двох хлопчиків-близнюків Петра і Павла, Юрась Маґдебурко таки почав мислити реальними категоріями майбутнього емеритства. Він погодився обійняти посаду слідчого в головній управі: державна служба хоч і видавалася йому дещо піснуватою проти вільного нишпорства, та забезпечувала асекурацію[38] на випадок навісної кулі чи шаленого леза, чого неможливо уникнути, коли обертаєшся в кримінальному світі як слуга закону. Юлько з Феліксом радісно перейняли у свої руки нишпорське бюро — уже без нагляду Рідлєра, що зовсім відійшов від справ.

— Ти тепер статечний, як панотець на Великдень, — жартувала Марта.— Лиш не забувай, що невживання алкоголю витворює з тебе чужака, і це роздратовуватиме твоїх колег, які полюбляють посидіти в кнайпах.

— Я їх переконаю, що здоровий спосіб життя продовжить їхнє чоловіче здоров'я...

— ...яке вони вкорочують з танцівницями «Аполло»! Ти ще туди не вчащаєш?

— Мартусю, ти ревнуєш