Одержимий злом - Йорн Лієр Хорст
Легкий вітерець доносив запах моря. Вістінґ глибоко втягнув ніздрями насичене сіллю повітря, обвів поглядом сіру морську гладінь з темними плямами там, де хмари заступали небо. Прибій заляпував шумовинням прибережні скелі.
То була розкішна заміська вілла з джакузі на одній з терас, окремою кухнею просто неба з піччю-грилем та столом на велику компанію. У саду стояв батут, а між гіллям старого дерева висів гамак. Кілька гілок трохи заступали будинок від сторонніх очей, але вхідні двері й частину стіни з бічними дверима, через які проникнув досередини Том Керр, було добре видно.
Броньований автомобіль під’їхав до садиби. Троє полісменів з важким озброєнням рухалися під його прикриттям. Троє інших з протилежного боку йшли, прикриваючись куленепробивними щитами, й зайняли позицію біля бічних дверей.
Адріан Стіллер вийняв відеокамеру, таку маленьку, що вільно поміщалася в кишені його куртки, — такими часто користуються представники екстремальних видів спорту. Він її увімкнув і встановив на пласкому постаменті флаґштока.
З зовнішніх динаміків мобільного центру почувся слабкий характерний писк. Владний голос назвав ім’я Тома Керра, оголосив, що садибу оточено озброєною поліцією, і наказав вийти з будинку. Голос з гучномовця громом відлунював від навколишніх скелястих пагорбів, але жодної реакції на нього не було.
Минуло півхвилини.
— Томе Керр! — удруге прогримів гучномовець.
Знову прозвучало попередження: якщо він не послухається наказу, поліція застосує сльозогінний газ.
Щось заскреготіло в рації. Стенберґ поцікавився, чи не видно активності за вікнами будинку. Різні спостережні пости дали негативну відповідь.
— Чи помічені електронні сигнали руху? — запитав він.
— Незначне пересування маркера всередині, — повідомив Уве Гідле.
До Керра звернулися утретє, попередивши, що за дві хвилини пустять газ.
Сіро-плямиста чайка підлетіла, широко розпростерши крила, двічі тріпнула ними й опустилася на гребінь даху.
Попередження про запуск сльозогінного газу повторили ще за хвилину, а потім ще раз, востаннє, за тридцять секунд до початку операції.
Чайка спурхнула з даху й полетіла далі.
У рації пролунав короткий наказ:
— Вогонь!
Почулися три приглушені постріли, за ними — дзвін розбитого скла. З трьох різних точок у вікна полетіли газові гранати.
Минуло п’ятнадцять секунд. Стіллер глянув на відеокамеру — вона працювала.
— Ніякого руху, — повідомив Гідле.
Стіллер неспокійно завовтузився. Минуло ще п’ятнадцять секунд. І ще три гранати влетіли у розбиті шибки. Полісмени за куленепробивними щитами вдягли протигази. За якусь коротку мить Вістінґ відчув, як вітер нагнав запаху хімікатів, від якого защипало в носі й запекли очі.
— Хтось не реагує на сльозогінний газ? — здивувався Гаммер.
Минуло майже п’ять хвилин. Нічого не відбувалося. З-перед будинку почулися вигуки, накази на штурм. Команда з шести осіб, скрадаючись, підійшла до дверей. Полісмени у важких куленепробивних жилетах мали автоматичну зброю, протигази на обличчях і шоломи з візирами. Один з них тримав у руках лом. Він загнав його в щілину між одвірком і замком, підважив і виламав двері. З порога метнули шокову гранату, а тоді в помешкання зайшли добре вишколені поліцейські.
Команди лунали вже зсередини. Поліцейські, які лежали у прикритті, підтягнулися до будинку, зайняли позиції під стіною, по боках вікон.
— Щось воно дивно, — буркнув Гаммер. — Щось пішло не так.
Газ досі не розвіявся. Очі Вістінґа сльозилися. Він зморгнув з вій кілька сльозин, але не відривав погляду від садиби.
— Чисто, — почулося у рації.
Двоє полісменів вийшли з будинку, стягнули з облич протигази.
— Контроль об’єкта? — запитав Стенберґ.
— Негативний, — була відповідь. — Його там немає. Будинок порожній.
Вістінґ підвівся на ноги, обтрусив коліна та так і завмер. Стіллер навіть не вставав з гладкої каменюки, ніби потребував часу на усвідомлення того, що відбувалося. Його план луснув.
Розділ 25
У повітрі вчувалися виразні зміни. Воно стало гостріше й важче. Температура опустилася, з моря наповзла сіра імла. Липка й холодна.
Вістінґ збіг з горбика з флаґштоком до літнього будинку. Стіллер і Гаммер — за ним. Ще не цілком розвіяний вітром сльозогінний газ пощипував очі.
Уве Гідле під’їхав автомобілем з апаратурою стеження.
— Щось тут не стикується, — сказав він. — З будинку досі йдуть сигнали.
Стенберг дав наказ підлеглим, які займали позиції навколо вілли, не покидати своїх постів, натомість послав у дім нову групу, яка мала ще раз обшукати всі кімнати.
— Зазирніть у кожну шафу, під кожне ліжко, — звелів він.
Усі вікна й двері стояли розчинені, щоб швидше вивітрився газ. З’явився кінолог з вівчуром, але його попросили зачекати, доки закінчиться мануальний обшук. Пес нетерпляче метляв хвостом.
Гаммер сплюнув і вилаявся.
— Тебе обдурили! — глянув він на Стіллера. — Ще на самому початку, коли ти чіпляв йому маячки і думав, що він нічого не помітить. Його тут немає. Увесь час, доки ми чекали на початок штурму, він тікав щораз далі звідси.
Стіллер мовчав. Мовчки рушив до будинку, ввійшов досередини.
— План Керра виявився ліпшим за твій, — крикнув Гаммер йому навздогін, перш ніж обернутися до Гідле. — Ви проґавили смертельно небезпечного злочинця. Знову випустили його між людей.
Вістінґ підійшов ще кілька кроків до будинку й тераси перед входом.
— Здається, тут є льох, — озвався він, схиливши набік голову. — Щось типу технічного погреба.
Вістінґ обернувся до Стенберґа.
— Ви його оглядали?
Стенберґ перепитав підлеглих. Двоє кинулися навперебій відповідати, але Вістінґ одразу зрозумів, що в льох ніхто не спускався.
— Будинок стоїть на мурованому фундаменті, але погріб не має ні входу, ні ляди. Хтозна, чи внизу взагалі щось є, — пояснив Стенберґ.
Гаммер рушив навколо будинку.
— Люк мусить десь бути, так не буває, щоб не було, — бубонів він сам до себе. — Такі підвали закладали з люфтами для провітрювання. До того ж, треба мати доступ до труб водопостачання і каналізації.
Люк, частково схований під кущем троянди, яка вилася по стіні, знайшли зі східного боку. Кришка була помальована в такий самий сірий колір, як фундамент. Вогкий ґрунт у квітнику перед входом до погреба поріс бур’янами. Все вказувало на те, що погребом давно ніхто не користувався.
Гаммер, не чекаючи на підмогу, відкинув кришку носаком черевика. В обличчя вдарило сперте повітря, запах плісняви або гнилі. Підійшов
