Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва

— Дуже цікаво. Напевно, на той час тіло дівчини вже лежало в ліфті, — Микола Дементій подивився на свої записи. — Дівчину задушили шнуром від портьєри. Вони є у кожному номері?

Іван Рудько знизав плечима. Весь його вигляд засвідчував, що достеменно не знає, але не проти уточнити.

— От і добре. У такому разі, будь ласка, з’ясуйте це для мене. Якщо шнури на різних поверхах різні, принесіть мені зразки всіх.

Рудько запевнив, що зробить усе, як його просить слідчий.

Дементій розслабився у шкіряному кріслі. Запалив сигарету, затягнувся і довго дивився на протилежну стіну.

Зайшов міліцейський фотограф, розклав перед майором знімки.

— Ось, — сказав він. — Це найкраще, що я міг зробити тут, у бюро обслуговування, а не у своїй лабораторії.

Майор заходився вивчати фотографії: витяг збільшувальне скло з кишені й нахилився над столом. Потому випростався й відклав лупу вбік:

— Непогано. Плетиво шнура видно чітко.

Незабаром повернувся Рудько й приніс із собою кілька тонких шовкових шнурів, усі вони були різного кольору. Виявилося, що на кожному поверсі готелю номери оздоблені в іншій кольоровій гамі.

Дементій покрутив мотузочки в руках, посміхнувся:

— Ось ця з якого поверху?

Рудько замислився:

— Бежева? Зараз, — він поліз до свого записника. — От, прошу дуже, це сьомий і восьмий.

— Чудово! Отже, ми тепер знаємо, що дівчину задушили на сьомому чи восьмому поверсі. Тож мені треба список усіх, хто проживає на цих двох поверхах.

Цієї миті задзеленькав мобільник у кишені Дементія.

Він послухав хвильку. Телефонував Дейкало.

— Слухай, Миколо, я довідався, де проживала ця дівчина. В «Україні». А також прізвище її друга-агента. Його звуть Євген Гиренко. Він зараз буде у тебе. І ще. Бачили, як ця дівчина, Жанна, розмовляла о пів на п’яту у барі цього готелю з чоловіком. Двоє моїх знайомих його знають. Це Віталій Гаранджа, режисер.

Дементій довго мовчав.

Авенір чекав, чекав, а тоді загукав у трубку:

— Алло! Миколо, ти мене чуєш?

— Та чую-чую. Я просто замислився. Мені терміново потрібен Геннадій Калач. Це надзвичайно важливо, — Дементій повернувся до Рудька. — Спробуйте розшукати його. Знайдіть усіх, кого можна.

Майор знову звернувся до журналіста, який терпляче чекав біля слухавки:

— Ти де? У готелі? Приходь сюди якомога швидше. Треба побалакати, — і відключився.

За кілька хвилин Авенір зайшов до кабінету. Микола Дементій усе ще розмірковував над фотографіями. Побачивши приятеля, він відсунув їх убік.

— Розкажи мені про Гаранджу.

Дейкало знизав плечима.

— Талановитий режисер, але зарозумілий і пихатий. Зробив два фільми, які мали успіх і касу, тому вважає себе генієм. Багатенький Буратіно. Йому під сорок. Живе зараз з Маргаритою, яку ти добре знаєш через її минуле. До всіх ставиться зверхньо, особливо до жінок. Кажуть, день чи два тому в нього з Жанною Задорожною виникла суперечка. Очевидно, вона його відшила. Це було в барі, багато хто бачив. Але особливо не дослухалися, тому причин суперечки до пуття ніхто не второпав.

Дементій повернувся до Рудька, який ствердно кивав головою:

— А ви можете довідатися, де він був, коли дівчина загинула?

— Я розпитаю, — коротко відповів Іван і вийшов.

Дементій узяв олівець і почав щось креслити у блокноті. Він ще малював, коли Рудько повернувся.

— Гаранджа піднявся у номер близько четвертої години, — повідомив Іван Рудько. — Маргарита з’явилася невдовзі після нього.

— Маргарита?

— Так. Адміністратор пам’ятає, як вона попрохала ключ, і він їй відповів, що пан Гаранджа щойно пішов до себе.

— Виходить, Маргарита перебувала в номері разом із Гаранджою в момент убивства дівчини?

Іван Рудько насторожено зиркнув на нього:

— Ви так кажете, начебто думаєте, що тут є якийсь зв’язок.

Дементій похитав головою:

— Необхідно опрацювати всі варіанти. Ми повинні послухати, що скаже Калач-алкоголік. Більш за все мене цікавить, чому дівчину вбили?

Він витяг телефон і подзвонив судмедексперту Гімпелю.

— Слухай, — перепитав, — ти не сказав головного. Дівчину зґвалтували чи ні? — хвильку послухав. — Це виключається. То чому ж її все-таки вбили?

Майор знову заходився щось креслити у своєму блокноті.

* * *

Десь близько восьмої Віталій Гаранджа прокинувся, спав він цілком спокійно. Підвів голову, подивився на годинник, умостився зручніше й заплющив очі. Полежав так кілька хвилин, мріючи про Ніну, і тільки потім згадав про Жанну Задорожну. На мить йому стало зле. Та дуже швидко Гаранджа заспокоївся: адже він позбувся тіла, і міліція навряд чи запідозрить його. Надзвичайно складно зв’язати убивство без мотиву з убивцею. Цікаво, чи її вже знайшли? Гаранджа різко підняв телефонну слухавку, викликав обслуговування й попросив, щоб йому в номер принесли каву. Потім підвівся з ліжка, прийняв холодний душ, а вже коли зачісувався, у двері постукав офіціант, котрий виконував його замовлення.

Віталій уважно поглянув на чоловіка в костюмі служби сервісу, але з його одутлого гладкого обличчя годі було що-небудь зрозуміти.

— Що там трапилося? — запитав Віталій, надягаючи халат.

— Даруйте, пане?

— Мені здалося, що я чув якийсь шум, щось там відбувалося в коридорі. Комусь зле?

— Перепрошую, пане, я не знаю.

Коли офіціант вийшов, Гаранджа визирнув у вікно. Хоча було ще досить рано, особливо як на гостей фестивалю (перегляди ж бо закінчувалися дуже пізно, тож мешканці готелю спали мало не до обіду), він побачив, що багато хто вже прогулюється під вікнами. Біля самого входу він побачив дві припарковані міліцейські машини. Сумнівів не залишилося жодних — вони її знайшли».

Відчуття збудження змушувало його руки легенько тремтіти весь час, поки він наливав каву і жадібно пив її. «Може, зійти вниз і подивитися, що там робиться? — подумав він. — Прикро пропустити розвиток дії у виставі, після того як я все так добре організував. І сцену, й акторів».

Випивши другу чашку кави й одягнувшись, Гаранджа попрямував був до дверей, але вчасно зупинився, згадавши, що в нього сильно подряпана рука. Три червоні смуги відверто дисонували з засмаглою шкірою й одразу кидалися у вічі. «Треба натягнути яку-небудь сорочку чи куртку з довгими рукавами», — вирішив він і витяг з шафи джинсову курточку.

Перше, на що Віталій звернув увагу, коли вийшов у коридор, була табличка на ліфті: «На ремонті». Отже, розслідування розпочалося. Зрештою, напевне, не так уже все й погано. Принаймні адреналін у крові грає. Зараз міліція заметушилася, і, можливо, пригода виявиться більш захопливою, аніж він собі уявляв.

Віталій спустився до холу іншим ліфтом. Готель жив звичним життям: адміністратор переглядав пошту за своєю стійкою, Фельцман, директор, стояв біля скляних дверей. Гаранджа зробив кілька кроків і підійшов до телефонних будок, звідки чудово проглядався весь хол. Ніякої міліції він не побачив і