Коли вони виходять на маленький ґанок, незадовго до випуску шестигодинних вечірніх новин, камери зблискують так само, як і першого разу. Цікавість до справи зросла за день. Марко чекає, коли гамір нарешті стихне, а потім звертається до репортерів.
— Ми хочемо зробити ще одну заяву, — голосно каже він, але його перебивають перш, ніж він устигає почати.
— Як ви можете пояснити плутанину з одягом дитини? — питає хтось із тротуару.
— Як можна було так помилитися? — питають інші голоси.
Марко зиркає на Ресбака, а потім відповідає, не приховуючи свого роздратування.
— Я думаю, що поліція вже пояснила це непорозуміння, але я повторюся.
Він глибоко вдихнув.
— Ми вклали Кору спати в рожевому комбінезоні. Коли моя дружина годувала її об одинадцятій, дитина відригнула на костюмчик. Дружина перевдягла її в інший, м’ятний комбінезон, у темряві, але потім, від хвилювання через її зникнення, ми просто про це забули.
Слова Марко холодні.
Натовп репортерів перетравлює й мовчить. Підозріло.
Марко вигадує момент тиші й починає читати заготований текст.
— Ми з Анною любимо Кору. Ми зробимо все, щоб її повернути. Ми благаємо того, хто забрав її, повернути її нам. Ми готові запропонувати викуп у розмірі трьох мільйонів доларів.
Натовпом прокотилася хвиля здивування, і Марко продовжив після її спадання.
— Ми пропонуємо викуп у три мільйони доларів за нашу дитину. Я закликаю тих, хто викрав нашу Кору, — зателефонуйте нам, і ми поговоримо. Я знаю, що ви, напевне, бачите нас. Будь ласка, зв’яжіться з нами, і ми знайдемо спосіб передати вам гроші в обмін на безпечне повернення нашої дитини.
Потім Марко відірвав очі від аркуша й подивився просто в камери:
— Я звертаюся до тих, хто забрав її, я обіцяю, вас ні в чому не звинувачуватимуть. Ми просто хочемо, щоб нам повернули дитину.
В цій останній фразі він відійшов від написаного тексту, і детектив Ресбак звів угору праву брову.
— Це все.
Спалахи продовжують зблискувати, коли Марко опускає руку зі зверненням. Репортери засипають його питаннями, але він розвертається до них спиною й допомагає Анні зайти всередину. Детективи Дженнінґз та Ресбак ідуть за ними.
Ресбак знає, що, попри обіцянки Марко, злочинцю, ким би він не був, не уникнути покарання. Батьки не здатні вплинути на це. Якщо це й справді викрадення заради викупу, фокус у тому, щоб віддати гроші викрадачеві в обмін на неушкоджену дитину, поки ніхто не запанікував і не наробив дурниць. Але викрадення дитини — серйозний злочин, і якщо щось іде не так, злочинець постає перед великою спокусою вбити жертву й позбутися тіла, щоб уникнути покарання.
Коли вони повертаються всередину, Ресбак каже:
— Тепер мусимо чекати.
Марко вдається нарешті вмовити Анну піти нагору й спробувати відпочити. Вона з’їла супу з крекерами — ото й уся її їжа за день. Їй доводилося час від часу зціджувати молоко, ховаючись у ванній, де вона могла лишитися на самоті. Але руками не зцідиш стільки молока, скільки з’їдає дитина, тож тепер її груди переповнені, гарячі й болять.
Перед тим як вона спробує відпочити, треба зцідитися знов. Вона сидить у кріслі для годування, і сльози переповнюють її. Як таке взагалі може бути: вона сидить у цьому кріслі й, замість дивитися на свою малесеньку дівчинку біля грудей, замість спостерігати за тим, як вона стискає і розкриває свої маленькі долоньки й дивиться на маму своїми великими круглими оченятами з довгими віями, вона вичавлює молоко руками у пластиковий контейнер лише для того, щоб вилити його в рукомийник? Це забирає багато часу. Спершу ліва, потім права. Як вона могла забути про те, що зняла з дитини рожевий комбінезон? Що ще вона не пам’ятає про той вечір? Вона певна — це все шок. Ось і все.
Нарешті вона закінчила. Анна поправляє одяг, встає з крісла для годування й підіймається сходами у ванну кімнату. Виливши молоко в рукомийник, вона дивиться на себе у розбите дзеркало.
Ресбак проходить пішки декілька кварталів від будинку подружжя Конті до вулиці з модними бутіками, галереями та ресторанами. Стоїть ще один спекотний вологий літній вечір. Він заходить перехопити й підсумувати те, що йому відомо. Няня раптом скасувала свій прихід о 18:00 — треба вважати, що в той час дитина була жива. О сьомій вечора Конті прийшли в гості до сусідів, а отже, навряд чи в них було достатньо часу, щоб убити дитину й заховати тіло між дзвінком няні й часом, коли вони пішли. Також ніхто начебто не бачив, щоб хтось із них виходив із будинку між шостою та сьомою годинами вечора з дитиною чи без неї.
І Марко, й Анна кажуть, що Марко ходив перевірити дитину о пів на першу й користувався при цьому задніми дверима. Марко стверджує, що датчик руху на той момент працював. Криміналісти знайшли в гаражі сліди шин, які не збігаються із шинами автомобіля Конті. Пола Демпсі бачила, як машина з вимкненими фарами повільно їхала проїздом з боку будинку Конті о 00:35 ночі. Лампочку в датчику руху було, вочевидь, викручено.
Тож одне з двох: або злочинець вдерся в будинок після 00:30, десь між останнью перевіркою Марко й поверненням подружжя додому, — і тоді машина, яку бачила Пола Демпсі, не стосується справи, — або Марко бреше, і це він викрутив лампочку й виніс дитину в машину, яка вже чекала на нього. Дитина самостійно в гараж не прилетіла. Хтось її приніс, а єдині сліди на подвір’ї належать Анні та Марко. Водій або ж спільник, якщо він існує, з машини, скоріше за все, не виходив. Потім Марко повернувся на вечірку й невимушено палив собі цигарку, фліртуючи із сусідською дружиною.
Але є одна проблема: няня. Марко не міг заздалегідь знати, що няня не зможе прийти. Той факт, що вдома
