Анна хитає головою.
Анна та Марко дуже знервовані. Та воно й не дивно, оскільки Ресбак щойно натякнув на те, що відсутність ознак чужої людини — особливо на подвір’ї чи в гаражі — вказує на те, що дитину виніс хтось із них.
— Вибачте, але я вимушений запитати вас про ліки в шафці у ванній, — каже Ресбак, повертаючись до Анни. — Про «Сертралін».
— Що ви хочете знати? — намагається уточнити Анна.
— Ви могли б розповісти мені, нащо вони вам? — делікатно запитує Ресбак.
— У мене легка депресія, — відповідає Анна, ніби захищаючись. — Пігулки прописав лікар.
— Ваш сімейний лікар?
Вона вагається. Дивиться на Марко, шукаючи допомоги, але потім відповідає:
— Мій психіатр, — зізнається вона.
— Зрозуміло, — каже Ресбак. — Можете назвати прізвище вашого психіатра?
Анна знову дивиться на Марко й каже:
— Доктор Леслі Лумсден.
— Дякую, — бурмоче Ресбак, занотовуючи прізвище у своєму невеличкому записнику.
— У багатьох матерів буває післяпологова депресія, детективе, — виправдовується Анна. — Це досить розповсюджена проблема.
Детектив якось двозначно киває.
— А що із дзеркалом у ванній? Можете розповісти, що сталося?
Анна червоніє та зніяковіло дивиться на детектива.
— Це я розбила, — зізнається вона. — Коли ми прийшли додому й побачили, що Кори немає, я грюкнула по дзеркалу кулаком, — вона показує свою забинтовану руку. Це мама промила, продезінфікувала та перев’язала її. — Я була засмучена.
Ресбак киває, знову щось занотовує.
За словами батьків, востаннє дитину бачили живою інші люди, окрім них, о другій пополудні, у день викрадення, коли Анна забігла за кавою в «Старбакс» на розі. Анна сказала, що дитина не спала, а, сидячи у візочку, посміхалася й смоктала пальчики, і бариста помахав їй.
Ресбак заходив у «Старбакс» раніше того ранку й поговорив із тим самим баристою, в якого вже, на щастя, почався робочий день. Він пам’ятав Анну й дитину у візочку. Та скидалося на те, що більше ніхто не міг підтвердити, що в п’ятницю після другої дитина була жива.
І тепер Ресбак запитує:
— Що ви робили після того, як узяли каву в «Старбаксі»?
— Я повернулася додому. Кора була неспокійна — з нею це часто буває після обіду — тож я гуляла з нею довкола будинку, багато тримала її на руках, — каже Анна. — Я намагалася вкласти її поспати, але вона ніяк не засинала. Тож я знову взяла її на руки й гуляла з нею туди-сюди подвір’ям.
— А що було потім?
— Я займалася цим, поки не прийшов Марко.
— Це до котрої? — питає Ресбак.
Марко відповідає:
— Я прийшов додому близько п’ятої. Звільнився трохи раніше, тому що була п’ятниця і ми збиралися на вечірку.
— А далі?
— Я забрав Кору в Анни і відправив Анну поспати нагорі.
Марко то відхиляється на канапі, то ковзає вгору-вниз долонями по ногах. Часом починає сіпати ногою. Він не знаходить собі місця.
— У вас є діти, детективе? — запитує Анна.
— Ні.
— Тоді ви не розумієте, наскільки це може виснажувати.
— Ні. — Детектив змінює своє положення у кріслі. Вони усі вже стомилися. — О котрій ви пішли на вечірку до сусідів? — далі запитує Ресбак.
— Приблизно о сьомій, — відповідає Марко.
— І що ви робили між п’ятою та сьомою?
— Нащо ви це питаєте? — обурюється Анна. — Хіба це не марнування часу? Я думала, ви тут, щоб допомагати!
— Я маю знати, як усе було. Будь ласка, відповідайте якомога точніше, — спокійно каже Ресбак.
Марко простягає руку й кладе своїй дружині на стегно, ніби намагаючись заспокоїти. Він каже:
— Я бавився з Корою, поки Анна спала. Нагодував її кашкою. Анна встала десь о шостій.
Анна глибоко вдихнула:
— А потім ми почали сваритися щодо вечірки.
Марко помітно напружився.
— Чому ви сварилися? — запитує Ресбак, дивлячись Анні просто у вічі.
— Няня не змогла прийти, — відповідає Анна. — Якби не це, нічого б не було, — каже вона, ніби щойно це усвідомила.
Це щось новеньке. Ресбак не знав, що була ще й няня. Чому вони кажуть про це лише зараз?
— Чому ви раніше не згадували про няню?
— Хіба? — каже Анна, здивована.
— Хто ця няня? — запитує Ресбак.
Марко відповідає:
— Дівчина на ім’я Катерина. Це наша постійна няня. Навчається в останньому класі. Вона живе за квартал звідси.
— З нею ви говорили?
— Що? — перепитує Марко.
Здається, він уже не здатен слідкувати за перебігом бесіди. Можливо, через утому. Ресбак замислюється.
— Коли вона попередила, що не прийде? — запитує Ресбак.
— Вона зателефонувала близько шостої. Тоді було вже пізно шукати нову няню, — каже Марко.
— Хто говорив із нею по телефону? — Ресбак щось занотовує в записнику.
— Я, — каже Марко.
— Ми могли принаймні спробувати знайти іншу няню, — каже Анна докірливо.
— Тоді мені це не видавалося необхідним. Тепер, звісно… — Марко замовкає, опускає очі в підлогу.
— Можна мені її адресу? — запитує Ресбак.
