Макбет - Ю. Несбе

— Тому я вважаю важливим проявити певну енергію й напористість, — продовжив Дункан.

— Що ж, розумне рішення, — погодився Дафф, і відразу ж пожалкував. Зауваження прозвучало так, наче його запросили до кабінету дати оцінку рішенню вищого начальства. — Себто я вважаю, що ви, безперечно, маєте рацію.

За столом на мить запала тиша. Може, він занадто хитнувся в інший бік і переборщив — дав присутнім підставу сумніватися в наявності у нього власної думки?

— Ми маємо бути на сто відсотків упевненими, що ця особа не є корумпованою, — вів далі Дункан.

— Авжеж, — підтвердив Дафф.

— І не лише тому, що більше не можемо дозволити собі таких скандалів, як оцей, з Коудором, а ще й тому, що нам потрібна людина, яка допоможе ловити дійсно велику рибу. Я кажу не про Свено, а про Гекату.

Геката. Після того як було вимовлене це ім’я, в кімнаті запала промовиста тиша.

Дафф випрямився у своєму кріслі. Це дійсно важливе завдання. Але ж цілком очевидно, що мета нового відділу — саме вбити дракона. І це чудово. Все тільки-но починається. Життя повернуло на краще.

— Ви очолювали нещодавню успішну облаву на «вершників», — продовжував говорити Дункан.

— Я робив це не самотужки, сер, — сказав Дафф. Треба продемонструвати трохи смиренності, бо це піде на користь, особливо тоді, коли в цьому немає нагальної потреби, саме в таких ситуаціях і можна дозволити собі бути скромним і смиренним.

— Ясна річ, — погодився Дункан. — Вам допоміг Макбет. І допоміг, наскільки я розумію, досить суттєво. Яке ваше загальне враження про нього?

— Враження, сер?

— Так. Ви ж навчалися з ним у поліцейському коледжі на одному курсі. Він, поза сумнівами, добре справлявся зі своєю роботою у спецназі, і там усі в захваті від його лідерських якостей. Але ж спецназ — це дуже специфічний підрозділ. Ви добре знаєте Макбета, саме тому ми й хотіли почути, чи вважаєте ви його придатним для цієї роботи.

Даффу довелося двічі проковтнути слину, перш ніж його голосові зв’язки спромоглися вичавити із себе хоч якийсь звук.

— Тобто чи вважаю я Макбета відповідною кандидатурою на посаду керівника відділу боротьби з організованою злочинністю, сер?

— Так.

Даффу знадобилося кілька секунд, щоб зібратися з думками. Затуливши рота рукою, він нахмурив брови й чоло, сподіваючись, що має вигляд людини замисленої, а не розчарованої.

— Тож що скажете, Даффе?

— Скажу, що вести людей на облаву в будинку, стріляти у злочинців та рятувати заручників — це одне, — розважливо відповів Дафф. — Поза сумнівами, Макбет уміє робити це надзвичайно добре. Але для того, щоб керувати підрозділом боротьби з організованою злочинністю, потрібно мати трохи інші якості.

— Ми погоджуємося з вами, — мовив Дункан. — Для цього потрібні трохи інші якості, але ж не цілковито інші. Що ви скажете про вдачу цього чоловіка? Йому можна довіряти?

Дафф затиснув свою верхню губу великим і вказівним пальцями. Макбет. Чортів Макбет! Що ж сказати? Ця висока посада має належати йому, а не чоловікові, який запросто міг би стати жонглером чи метальником ножів у пересувному цирку! Він втупився в картину, що висіла на стіні за столом: стройова підготовка, лояльність, лідерство та солідарність. Знову подумки уявив їх на отій сільській дорозі: Макбет, він та двоє убитих. Дощ, що змиває з дороги кров.

— Так, — підтвердив Дафф. — Макбету можна довіряти. Але насамперед він — добрий фахівець. Сподіваюся, це було добре видно сьогодні з його виступу на нараді.

— Згоден, — сказав Дункан. — Саме тому я й викликав його до трибуни: щоб побачити, як він впорається з несподіваним завданням. За цим столом ми всі одностайно зійшлися на тім, що сьогодні Макбет продемонстрував повагу полісмена-практика до встановленої процедури звітності. А ще він виявив істинно лідерську якість — здатність сповнювати ентузіазмом і надихати. «Коудор і досі там висить, бо він був продажним поліцейським».

Присутні приглушено засміялися з того, як Дункан зімітував Макбетів грубий простонародний діалект.

— Якщо він справді має ці якості, — продовжив Дафф, хоча внутрішній голос підказував йому не казати цього, — то виникає запитання: чому після закінчення поліцейського коледжу він ані на крок не просунувся по службі?

— I то правда, — відказав Леннокс. — Але річ у тім, що це найсильніший аргумент на користь Макбета, — він розсміявся недоречним верескливим сміхом. — Жоден із тих, хто сидить за цим столом, не обіймав високих посад за часів попереднього старшого комісара. Бо ми, як і Макбет, не брали участі у грі, не брали хабарів. Мої добре поінформовані джерела запевняють на всі сто відсотків, що кар’єра Макбета не відбулася саме через те, що він відмовлявся від хабарів.

— Тоді ви самі відповіли на своє запитання, — видавив із себе Дафф. — І ви, звичайно ж, взяли до уваги його стосунки з власницею казино.

Малкольм поглянув на Дункана. Отримав від нього схвальний кивок і заговорив.

— Зараз відділ боротьби з економічними злочинами перевіряє підприємства, які процвітали за попередньої адміністрації, і в цьому плані виконав ретельну перевірку казино «Інвернесс». Висновок однозначний: робота казино «Інвернесс» є взірцевою щодо ведення бухгалтерії, сплати податків та умов роботи найманих працівників. Що зазвичай є нетиповим для гральних закладів. Зараз фахівці відділу пильно придивляються до картярства в «Обеліску», — додав Малкольм, криво посміхнувшись. — І смію вам відверто сказати, що там зовсім інший коленкор. Далі буде, як то кажуть. Отже, якщо коротко, ми не маємо претензій до Леді та її закладу.

— Макбет походить зі східної частини міста, де живе робочий люд, і тому він в певному сенсі чужинець, тоді як усі ми тут присутні належимо до еліти, — зауважив Дункан. — Відомо, що ми протистояли Кеннету і уособлюємо культурні зміни у правоохоронних органах, але не секрет, що ми навчалися у приватних закладах і походимо з привілейованих родин. Тож, як на мене, це хороший сигнал, що в поліції, в поліції нашого міста обійняти найвищу посаду може кожен, попри своє походження та зв’язки, якщо він є працьовитим та чесним, наголошую — саме чесним.

— Слушна думка, сер, — погодився Леннокс.

— Гаразд, — резюмував Дункан, стиснувши долоні. — Даффе, ви хочете щось додати?

А чи бачили ви шрами на його руках?

— Даффе?

А чи бачили ви шрами на його руках?

— Щось не так, Даффе?

— Та ні, сер. Я не маю, що додати. Впевнений, що Макбет — це правильний вибір.

— От і добре. Тоді дозвольте мені подякувати всім за участь у нараді.

Макбет вдивлявся у червоний сигнал світлофора крізь двірники, що рухалися туди-сюди по лобовому склу «Вольво PV544»,