– Не знаю.
– Джек Кроуфорд вам симпатизує, так?
– Не знаю.
– Певно, це також неправда. А вам хотілося б йому подобатися? Скажіть, ви відчуваєте бажання догодити йому, вас це хвилює? Ви усвідомлюєте своє бажання догодити йому?
– Всі хочуть подобатися, докторе Лектер.
– Не всі. Гадаєте, Джек Кроуфорд хоче вас у сексуальному плані? Я певен, що йому зараз дуже важко. Гадаєте, він уявляє собі… ситуації, взаємодію… як він трахає вас?
– Ця тема мене не цікавить, докторе Лектер, такі запитання міг поставити хіба що Міґґс.
– Більше не поставить.
– Це ви підштовхнули Міґґса до ковтання власного язика?
– Ваші запитання часто містять подібні віддієслівні іменники. Вкупі з вашим акцентом відгонить канцелярщиною та нещирістю. Ви вочевидь подобаєтесь Кроуфорду, він вважає вас перспективною. Звісно, ви не залишили без уваги дивний збіг обставин, Кларіс, – вам допомагає Кроуфорд і я також. Кажете, що не знаєте, чому Кроуфорд вам допомагає, – а знаєте, чому так роблю я?
– Ні, розкажіть мені.
– А ви не думаєте, що мені просто подобається дивитися на вас і думати про те, щоб вас з’їсти, про те, якою ви будете на смак?
– Так ось у чому річ?
– Ні. Мені дещо потрібно від Кроуфорда, і я хочу домовитися з ним про обмін. Але він ніколи не прийде сюди, до мене. Він не стане просити моєї допомоги з Баффало Біллом, хоча розуміє, що молоді жінки помиратимуть і надалі.
– Не йму вам віри, докторе Лектер.
– Мені потрібна дуже проста річ, а він може її для мене дістати.
Лектер повільно ввімкнув реостат у камері. Малюнки та книжки зникли. Сидіння на туалеті – також. Чилтон обідрав камеру Лектера, щоб покарати його за Міґґса.
– Я провів у цій кімнаті вісім років, Кларіс. Я знаю, що живцем мене ніколи звідси не випустять. Мені потрібен краєвид. Мені потрібне вікно, в якому я бачитиму дерево чи навіть воду.
– А ваш адвокат не подавав петицій…
– Чилтон поставив у коридорі телевізор, налаштований на релігійний канал. Щойно ви підете, санітар увімкне звук, і мій адвокат нічого не може з цим зробити, при тому, як зараз до мене ставляться судді. Мені хотілося б перебувати у федеральній установі та мати доступ до книжок і краєвиду. Я щедро розплачуся за таку можливість. Кроуфорд міг би цього домогтися. Попитайте в нього.
– Я можу передати йому ваші слова.
– Він не зважатиме на них. А Баффало Білл убиватиме ще і ще. Почекайте, поки він почне знімати скальпи, то я подивлюся, якої ви тоді заспіваєте. Гм-м-м… Скажу вам одну річ про Баффало Білла, навіть не зазираючи до його справи, і спливе ще багато років, поки його впіймають, якщо впіймають узагалі, і тоді ви дізнаєтеся, що я був правий і міг вам допомогти. Я міг урятувати життя. Кларіс?
– Так?
– Баффало Білл мешкає у двоповерховому будинку, – промовив доктор Лектер і вимкнув світло.
Більше він ані словом не прохопився.
Розділ 10
Кларіс Старлінг притулилася до стола для гри в крепс, що стояв у казино ФБР, і намагалася приділяти увагу лекції з відмивання грошей у гральному бізнесі. Минуло півтори доби відтоді, як поліцейські округу Балтимор узяли в неї свідчення (з допомогою друкарки, яка курила одну сигарету за іншою, набираючи текст двома пальцями: «Спробуйте прочинити оту кватирку, якщо вам заважає дим») і усунули її від справи, нагадавши, що вбивство не вважається федеральним злочином.
У новинах недільного вечора показували сутичку Старлінг із репортерами, і вона була певна, що на неї чекає великий прочухан. І весь цей час – ані слова від Кроуфорда чи оперативників з Балтимора. У Кларіс складалося враження, що вона відправила рапорт у нікуди.
Казино, у якому перебувала Кларіс, було маленьким – воно працювало у вантажній фурі, поки його не накрили ФБРівці і не встановили в Академії як навчальний засіб. У вузенькій кімнаті скупчилися поліцейські з різних відомств; двоє техаських рейнджерів і детектив зі Скотленд-Ярду запропонували їй присісти, але вона подякувала й відмовилась.
Решта класу Старлінг також перебували в корпусі Академії, далі коридором, і вишукували волосини на автентичному килимі зі «спальні зі злочином сексуального характеру» та вимітали щіточками «пересічний банк», видивляючись відбитки пальців. Старлінг уже стільки годин провела на обшуках і дактилоскопічних експертизах як помічник криміналіста, що її натомість направили на іншу лекцію, яка проходила в рамках курсу для приїжджих правоохоронців.
Кларіс замислилась, чи не було якоїсь іншої причини на те, що її відокремили від класу, – може, вони всіх так ізолюють перед тим, як послати на забій.
Старлінг сперлася ліктями на «прохідну» лінію[49] грального стола та спробувала зосередитися на махінаціях в азартних іграх. Але натомість думала про те, як сильно не люблять у ФБР, коли їхні агенти з’являються на телебаченні, якщо це, звісно, не офіційна прес-конференція.
Доктор Лектер діяв на пресу, наче валеріана на кота, і хтось із балтиморських поліцейських радо повідомив репортерам ім’я Старлінг. Знову й знову вона бачила себе в недільних вечірніх новинах. То була «Старлінг із ФБР» у Балтиморі, яка грюкала важелем від домкрата по складських дверях, поки оператор намагався під них пролізти. То була «федеральний агент Старлінг», яка поверталася до помічника оператора, стискаючи в руці важіль.
На каналі-конкуренті WPIK за браком власного відеоматеріалу оголосили про подання позову за заподіяння фізичної шкоди проти «Старлінг із ФБР» і самого Бюро, оскільки в очі оператору потрапили пил та іржа, коли Старлінг стукала по дверях.
Джонетта Джонсон із WPIK ділилася від узбережжя до узбережжя одкровеннями про те, як Старлінг знайшла ті рештки в гаражі завдяки «надприродному зв’язку з чоловіком, якого поліція нарекла… монстром!» Було очевидно, що WPIK мали в лікарні інформатора.
«НАРЕЧЕНА ФРАНКЕНШТЕЙНА!!» – кричало «Народне базікало» з полиць у супермаркеті.
ФБР відмовилось від офіційних коментарів, але Старлінг була певна, що їх вистачало в самому Бюро.
За сніданком один із її однокласників, молодик, який надто завзято користувався лосьйоном
