Ресбак дякує Полі та її чоловікові, вручає свою візитівку, і вони з Дженнінґзом виходять. Поліцейські зупиняються на тротуарі. Світає.
— Що думаєте? — питає Дженнінґз.
— Цікаво, — каже Ресбак. — Час. І той факт, що фари були вимкнені.
Інший детектив киває.
— Марко ходив до дитини о пів на першу. Машина їхала з боку гаража Конті о 00:35. Без світла. Можливо, спільник.
Так батьки стали його головними підозрюваними.
— Візьми кілька людей і поговоріть з усіма, чиї гаражі виходять на проїзд. Я хочу знати, хто їхав на машині о 00:35, — каже Ресбак. — Пройдіть по всіх будинках і спробуйте з’ясувати, чи не визирав ще хтось у вікно і чи не бачили вони чогось іще.
Дженнінґз киває:
— Гаразд.
Анна міцно тримає Марко за руку. Вона ледве не знепритомніла перед виходом до преси. Їй довелося сісти й опустити голову між колін. Сьома ранку, минуло вже кілька годин із моменту викрадення Кори. З десяток журналістів і фотографів чекають на вулиці. Анна завжди була замкненою людиною, такий надмір уваги для неї — тортура. Вона ніколи її не шукала. Але тепер Анна та Марко вимушені залучити ЗМІ. Їм потрібно, щоб Кора з’явилася на шпальтах усіх газет, на всіх каналах, в Інтернеті. Не можна просто взяти й викрасти дитину з чужого будинку й лишитися непоміченим. Довкола багато людей. Хтось обов’язково щось розповість. Анна та Марко мають це зробити, хоча й знають, що стануть мішенями злоязиких видань, якщо все випливе. Вони — батьки, які лишили без нагляду немовля, покинули свою донечку саму вдома. І тепер хтось украв її. Та вони просто хіт сезону.
Вони домовилися підготувати заяву, записували її за журнальним столиком — детектив їм допомагав. У заяві не згадувалося про те, що в момент викрадення дитина була вдома сама, проте Анна не сумнівалася, що рано чи пізно про це дізнаються. Вона відчувала, що варто впустити медіа у своє життя, і краю цьому не покладеш. Ніщо вже не буде особистим. Вони з Марко стануть сумнозвісними горе-батьками таблоїдів у супермаркетах. Їй соромно і страшно.
Анна та Марко виходять на ґанок через парадні двері. Детектив Ресбак стоїть поряд з Анною, а детектив Дженнінґз — поряд із Марко. Анна спирається на руку чоловіка, ніби от-от впаде. Вони домовилися, що заяву виголосить Марко, — Анні просто не стане сил. Вона виглядає так, ніби перший же сильний подув вітру може збити її з ніг. Марко вдивляється у натовп репортерів, зіщулюється, переводить погляд на папірець, що помітно тремтить у його руках. Спалахи камер безперервно блимають.
Анна дивиться на все це, ошелешена. Вулицю запружили репортери, фургони, телекамери, оператори, устаткування й дроти, люди, що тримають мікрофони біля сильно загримованих облич. Вона бачила таке по телевізору, все було саме так. Але тепер вона по інший бік екрана. Усе це видається нереальним, ніби відбувається не з нею. Вона почувається дивно, якось безтілесно, ніби водночас і стоїть на першій сходинці ґанку, роззираючись довкола, і дивиться на все згори й трохи зліва.
Марко підіймає руку, показуючи, що хоче сказати. Натовп раптом замовкає.
— Я хотів би прочитати заяву, — пробурмотів він.
— Голосніше! — кричить хтось із тротуару.
— Зараз я прочитаю заяву, — каже Марко вже голосніше й чіткіше. Потім він читає, його голос потроху набуває впевненості:
— Сьогодні вночі, між пів на першу й пів на другу, нашу прекрасну маленьку донечку Кору викрала з її ліжка невідома особа чи особи. — Він робить коротку паузу, щоб зібратися. З натовпу не долинає жодних звуків. — Їй півроку. В неї біляве волосся та блакитні очі, вага приблизно шістнадцять фунтів. На ній одноразовий підгузок і простий світло-рожевий комбінезон. З ліжка зникла також її біла ковдра.
— Ми любимо Кору понад усе. Ми хочемо повернути її. Ми звертаємося до того, хто її забрав, хто б ви не були, будь ласка, будь ласка, поверніть її цілою та неушкодженою. — Марко переводить погляд із папірця на людей. Він плаче й має перерватися, щоб витерти сльози. Анна стиха схлипує поряд із ним, вдивляючись у море облич.
— Ми й не маємо уявлення, хто й навіщо викрав нашу безневинну дитину. Ми просимо вас про допомогу. Якщо ви щось бачили або чули, будь ласка, повідомте поліції. Ми готові запропонувати значну винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках нашої дитини. Дякуємо.
Марко повертається до Анни, і вони падають одне одному в обійми під блискотіння спалахів.
— Назвіть розмір винагороди! — вигукують із натовпу.
Розділ 7Ніхто не розуміє, як можна було таке пропустити, але невдовзі після закінчення прес-конференції на ґанку до детектива Ресбака підходить поліцейський, тримаючи двома пальцями вдягненої в рукавичку руки світло-рожевого комбінезончика. Погляди всіх, хто є в кімнаті: детектива Ресбака, Марко, Анни та її батьків — Еліс і Річарда — приростають до цього предмета.
Ресбак зривається з місця:
— Де ви це знайшли? — збуджено запитує він.
— О! — виривається в Анни. Усі переводять погляд із поліцейського на неї. Вона стала мертво-блідою на вигляд. — Це було в кошику для білизни в дитячій кімнаті? — допитується Анна, підводячись.
— Ні, — каже поліцейський, — це було під подушкою сповивального столика. Ми пропустили його під час першої перевірки.
Ресбак страшенно роздратований. Як можна було таке пропустити!?
Анна червоніє, їй, здається, ніяково:
— Пробачте. Я, мабуть, переплутала. Кора була в ньому ввечері. Я перевдягнула її після останнього годування. На цей комбінезончик вона відригнула. Я
