– Я сумніваюся, що того майна було надто багато. Ви звернули увагу на дату поруч з його підписом?
– Він написав листа вчора. Ти думаєш, він зробив це, знаючи, що скоро помре? Ти хочеш сказати, він покінчив із собою?
Марта замислилась на мить.
– Я не знаю.
Висока худорлява жінка знову відкашлялась.
– Сімейні розриви, наскільки я знаю, нерідко бувають причиною самогубства у чоловіків, старших за сорок.
У Марти промайнуло в голові, що тиха жіночка, либонь, не просто знає, а володіє щодо цього точною статистикою.
– Він не видавався пригніченим? – запитав Симон.
– Не настільки, щоб назвати це справжньою депресією, я б сказала.
– Для суїцидальних типів не рідкість – накласти на себе руки саме тоді, коли вони виходять з депресії, – проказала висока жіночка таким голосом, ніби читала з книжки.
Співрозмовники запитально подивились на неї.
– Фаза депресії часто поєднується з апатією, яка позбавляє особу ініціативи, необхідної для вчинення самогубства.
Звуковий сигнал повідомив, що вона отримала текстове повідомлення.
Хефас повернувся до Марти.
– Чоловік середніх років, якого спровадила з дому дружина, пише нотатку, яку можна розглядати як прощальний лист до вас. То чому ж його смерть – не самогубство?
– Я не кажу, що це не так.
– Але?
– Він здавався наляканим.
– Чого він боявся?
Марта знизала плечима. Вона вже питала себе, чи не створює сама собі непотрібні проблеми.
– Пер був людиною з чорним минулим. Він цього, власне, й не приховував. За його власними словами, він став священиком тому, що прощення йому потрібне було більше, ніж більшості людей.
– Мова йде про такі речі, що не кожен би йому пробачив?
– Про такі, що ніхто не пробачив би.
– Розумію. Ми говоримо про той тип гріхів, у якому духовенство представлене аж надміру?
Марта не стала відповідати.
– Через це дружина його витурила?
Марта вагалась. Цей чоловік здавався вдумливішим за решту полісменів, яких вона зустрічала. Та чи означає це, що йому можна довіряти?
– У моїй роботі, головний інспекторе, навчаєшся мистецтва прощати непростиме. Звісно, можливо, що Пер, у кінцевому рахунку, не зміг пробачити собі й саме тому обрав саме такий вихід. Але також можливо, що…
– Хтось… скажімо, батько дитини, яка зазнала насильства, хотів уникнути висунення звинувачень, що пов’язане із заподіянням повторної травми жертві. Хтось був не впевненим, що Пер Волан буде покараний чи дістане достатньо суворе покарання. Таким чином, цей хтось вирішив, що він – суддя, присяжні і кат в одній особі.
Марта ствердно кивнула.
– Я думаю, це тільки природна реакція людини, дитину якої скривдили. Хіба ви не мали в своїй практиці випадків, коли закон виявлявся неадекватним?
Симон Хефас похитав головою.
– Якщо співробітники поліції піддаватимуться на такого роду спокуси, закон утратить будь-який сенс. Я ж насправді вірю у вищість закону. Правосуддя має бути безстороннім. Ви підозрюєте когось зокрема?
– Ні.
– Борг за наркотики? – запитала Карі Адель.
Марта заперечно похитала головою.
– Я би знала, якби він їх вживав.
– Я питаю лише тому, що написала офіцерові з відділу боротьби з наркотиками про Пера Волана. А він мені ось що відповів…
Вона витягла стільниковий телефон з кишені свого облиплого жакета, і з неї випала, грюкнувши, гральна кулька і покотилася по підлозі.
– «Бачив, як він іноді розмовляв з одним з дилерів Нестора, – читала вона вголос, підводячись на пошуки кульки. – Бачив також, як він брав у нього пакунок, але не платив».
Карі Адель сховала телефон у кишеню і зловила кульку, що не встигла докотитись до муру.
– Який ти з цього робиш висновок? – запитав Симон.
– Що ця будівля одним боком спирається на схили в районі площі Александра К’єлланда. І, напевне, з того боку більше блакитної глини і менше граніту…
Марта всміхнулась.
Висока худорлява жінка коротко усміхнулась їй у відповідь.
– …і що Волан заборгував комусь гроші. Доза героїну коштує триста крон. І це навіть не повний пакунок, а лише 0,2 грама. Два пакетики в день – це…
– Не так швидко, – перебив її Симон. – Наркоманам не дають у кредит, правильно?
– Зазвичай ні. Можливо, він робив комусь певні послуги, а йому сплачували героїном.
Марта сплеснула руками.
– Він не вживав, скільки вам повторювати! Половина моєї роботи полягає в тому, щоб визначати: вживає людина чи ні.
– Ваша правда, фрекен Ліан, – сказав Симон, потираючи підборіддя. – Можливо, той героїн був не для нього.
Він підвівся.
– В усякому разі, нам доведеться зачекати на результати медичної експертизи.
– Гарна була ідея зв’язатися з відділом боротьби з наркотиками, – сказав Симон, коли вони вже прямували в центр міста через Уеландс-гате.
– Дякую, – відказала Карі.
– Симпатична дівчина, ота Марта Ліан. Ти раніше з нею мала тісніші стосунки?
– Ну, такій симпатичній я б не відмовила.
– Що?
– Пусте. Невдалий жарт. Ти мав на увазі, чи я знала її з часів роботи у відділі боротьби з наркотиками? Так, знала. Вона славна, і мене завжди дивувало, що вона працює в Центрі Іла.
– Тому що вона симпатична?
– Загальновідомо, що приємний зовнішній вигляд поліпшує кар’єрні перспективи людей з середнім інтелектом і помірними здібностями. А робота в Іла, наскільки я можу судити, не є кар’єрним трампліном.
– Можливо, вона вважає цю роботу гідною того, щоб її виконувати, попри всі обставини.
– Заради чого? Ти хоч розумієш, скільки їм платять?
– Заради самої роботи. У поліції теж платять не надто, правда?
– Правда.
– Але це гарне місце, щоб почати свою кар’єру, якщо паралельно здобути юридичний ступінь, – вів далі Симон. – Коли ти закінчиш другий рівень?
У Карі злегка почервоніла шия, і він зрозумів, що таки зачепив її за живе.
– Правильно, – сказав Симон. – Приємно було скористатися з твоєї допомоги. Адже ти, либонь, скоро станеш моїм шефом, десь у міністерстві? Чи підеш працювати у приватний сектор, де фахівцям з нашими навичками платять у середньому в півтора раза більше, ніж тут.
– Можливо, – озвалась Карі. – Але я не думаю, що коли-небудь стану твоїм босом. Тобі у відставку треба буде йти у березні наступного року.
Симон не знав, сміятися йому чи плакати. Він повернув ліворуч на Ґрьонландслейрет, до Управління поліції.
– У півтора раза більша зарплатня стане вам у пригоді, якщо ви плануєте придбати нерухомість. Квартиру чи будинок?
– Будинок, – відповіла Карі. – Ми хочемо двох дітей, тож нам знадобиться більше місця. Виходячи з вартості квадратного метра житла в центрі Осло, треба купувати на вторинному ринку або мати успадковані гроші. Батьки, і мої, і Семі, живі й здорові. До того ж і Семі, і я сходимось на тому, що субсидії розбещують.
– Розбещують? Ти
