Розділ 37
Була друга година, найтемніша пора літньої ночі. З безлюдного спостережного майданчика на лісовій галявині над Осло Симон бачив мерехтливі води фіорду під великим жовтим місяцем.
– То що?
Симон щільніше закутався в плащ, наче йому було холодно.
– Я сюди привів першу дівчину, в яку був закоханий. Просто заради краєвиду. Ну, і поцілунки… Ти розумієш.
Карі переступила з ноги на ногу.
– Нам більше й не було куди йти. І через багато років по тому, коли ми зійшлися з Ельзе, я її теж сюди приводив. Попри те, що ми мали власне помешкання і двоспальне ліжко. Але тут було так романтично і… невинно. Наче знову закоханий так само, як уперше.
– Симоне…
Симон обернувся і знову обвів очима місце події. Поліцейські машини з миготливими синіми маячками, попереджувальні стрічки загорожі, синя «хонда-сівік» з розбитим лобовим склом і мертва людина, що лежить, м’яко кажучи, в неприродній позі на пасажирському сидінні. Також багато поліції. Понад міру. Ознака паніки.
Цього разу судмедексперт випередив його, прибувши на місце злочину раніше, і припустив, що потерпілий дістав переломи обох ніг внаслідок зіткнення з машиною, на капот якої його після цього відкинуло, і зламав шию в результаті зіткнення з сидінням. Щоправда, судово-медичний експерт вважав дивним, що на обличчі жертви відсутні сліди травми після удару об вітрове скло, аж доки Симон витяг гільзу з-під оббивки сидіння. Симон також запропонував провести аналіз крові, знайденої на водійському сидінні, оскільки сліди її не відповідали ранам на ногах жертви.
– То, кажеш, він спеціально попросив, щоб ми приїхали? – запитав Симон, киваючи в бік Осмунда Бйорнстада, який стояв поруч з криміналістом і щось йому говорив, посилено жестикулюючи.
– Так, – підтвердила Карі. – Оскільки автомобіль зареєстрований на Еву Морсанд, одну з жертв Лофтуса, він хотів…
– За підозрою.
– Перепрошую?
– Лофтус є лише підозрюваним у вбивстві Еви Морсанд. Хто-небудь розмовляв з Інве Морсандом?
– Той твердить, що нічого не знає: він сьогодні ночує в готелі в Осло і востаннє бачив цю машину в своєму гаражі. Поліція в Драммені повідомляє про сліди перестрілки в його будинку. На жаль, найближчі сусіди далеченько, тож свідків немає.
Осмунд Бйорнстад підійшов до них.
– Ми тепер знаємо, хто цей мертвяк на пасажирському сидінні. Євґеній Зубов. Мерзенний злочинець. А поліція з Драммена знайшла в мостинах будинку кулі калібру 9×19 до «Люґера», розсіяні у формі віяла.
– «Узі»?! – підняв брову Симон.
– Як гадаєш, що я маю сказати для преси? – запитав Осмунд, показуючи великим пальцем через плече.
Перші репортери вже стовбичили вздовж поліційної стрічки при дорозі.
– Як завжди, – порадив Симон. – Скажи їм що-небудь, але не видавай нічого істотного.
Бйорнстад зітхнув.
– Вони не залишать нас у спокої. Де ми маємо брати час для роботи? Я їх ненавиджу.
– У них теж своя робота, – сказав Симон.
– Газетярі роблять з нього знаменитість. Тобі про це відомо? – запитала Карі, дивлячись, як молодий інспектор іде до моря ліхтариків.
– Що ж, він обдарований слідчий, – сказав Симон.
– Я не про Бйорнстада, а про Сонні Лофтуса.
Симон здивовано обернувся до неї.
– Справді?
– Вони називають його сучасним терористом. Кажуть, він оголосив війну організованій злочинності й капіталізму. Звільняє суспільство від паразитів.
– Але ж він сам злочинець.
– Це тільки додає сюжету інтриги. Ти що, взагалі не читаєш газет?
– Ні.
– І на телефонні дзвінки не відповідаєш. Я намагалась тобі додзвонитись.
– Я був зайнятий.
– Зайнятий? Усе місто догори дриґом через ці вбивства, а тебе немає ні в офісі, ні на місці подій. Симоне, ти ж начебто мій керівник!
– Зауваження взято до уваги. То в чім річ?
Карі глибоко вдихнула.
– Я подумала: Лофтус один з дуже небагатьох дорослих мешканців нашої країни, які не мають ні банківського рахунку, ні кредитної картки, ні юридичної адреси. Але ми знаємо, що від убивства Калле Фаррісена у нього є достатньо грошей, щоб зупинятися в готелі.
– У «Плазі» він сплатив готівкою.
– Атож. Тому я перевірила готелі. З двадцяти тисяч клієнтів, що зупиняються в готелях Осло щоночі, в середньому тільки шістсот сплачують готівкою.
Симон подивився на неї.
– Ти можеш з’ясувати, скільки з тих шестисот зупинилися в районі Квадратурен?
– Авжеж. Осьде список готелів.
Вона витягла з кишені піджака роздруківку.
– Давай подивимось, що тут?
Симон однією рукою взяв роздруківку, іншою надів окуляри для читання. Він розгорнув листочок і проглянув список за адресами. Один готель. Два. Три. Шість. У багатьох з них клієнти сплатили готівкою, найбільше – у дешевих. Прізвищ занадто багато. І він здогадувався, що деякі з найдешевших готелів навіть не потрапили в список. Раптом Симон облишив читати.
Дешеві готелі!
Дівуля, що стукала у вікно. Любовні побачення в машині, коло фортеці Акерсхус або… в «Бісмарку». Готель, найпопулярніший серед повій Осло. Просто посеред Квадратурен.
– Що скажеш мені робити? – запитала Карі.
– Відстежуй далі цей слід; мені треба йти.
Симон рушив до машини.
– Зачекай! – гукнула Карі, заступаючи йому шлях. – Не смій зараз тікати. Що відбувається?
– Відбувається?
– Ти щось затіяв самотужки. Так діла не буде.
Карі прибрала з обличчя неслухняне пасмо волосся.
Симон побачив, що вона зовсім виснажена.
– Я не знаю, про що йдеться, – сказала вона. – Ти, мабуть, хочеш сам-один врятувати становище, виступити героєм на завершення своєї кар’єри, довести Бйорнстаду і КРИПОСу,
