Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів - Арія Вест

На цьому моменті, мабуть, можна було подумати, що як же це відьмі Ірвін непідвласне воскресіння мерців, якщо геть недавно це зробила недосвідчена дівчинка-веркастр, котра заклинала пітьму? Та в даному контексті ішлося зовсім про іншу річ. Одне діло, оживляти мерців, і зовсім інше ― воскрешати мертвих, повертати їх до життя.

Дівчинка-веркастр зуміла оживити мерців, себто мертві тіла тих дітей, та вони були не більше, ніж просто бездушні зомбі, істоти без свідомості, які повністю підкорялися силам пітьми дівчинки. У цьому випадку закляття було неважким, і осягнути його дійсно могла навіть така юна заклинателька, у якої були ціль, бажання і наполегливість. Та отримані в ході заклинання живі мерці являлись просто оболонкою, живим трупом.

Воскресити ж мертвого по-справжньому, повернути йому душу, свідомість, і щоб при цьому померла людина дійсно повернулася собою, було неможливо. Не існувало на світі жодного заклинання і жодного заклинателя чи відьми, яким би це було під силу. І навіть Ірвін, відьма-Прародителька, Та, Що Укладає Угоди, не могла здійснити подібного роду бажання.

― Значить, ось чим ти займаєшся?! ― викрикнула Лея, витріщившись на відьму і діставши свій батіг. ― Люди приходять до Колодязя, кидають магічну монетку, і вуаля! Ось же й ти! ― у голосі Леї аж пашіла лють. Релі аж замислилася, чи не було у неї якогось минулого із Ірвін, скажімо, чи не доводилось їй також кидати монетку.

― Ну, не обов’язково кидати монетку в колодязь, ― невинно знизила плечима Ірвін, зводячи брови. ― Достатньо, щоб монетка була насичена магією, і той, хто підкидає її, істинно бажав здійснити своє бажання.

Та в ту ж мить з-за Леї та Ноа вискочив Норвел. Його обличчя аж пашіло від злості:

― Значить, це ти… ― звів він на Ірвін насуплений погляд. ― Ти прокляла мене! Хто то був? Хто просив тебе про це???

На цьому моменті лісом прокотився єхидний смішок. Ірвін заходилася від інтриги. А тоді, розвівши руками, пробелькотіла:

― Я не розкриваю імен своїх замовників просто так… одна із частин Угоди, любчику!

― Тоді… ― Норвел ненадовго опустив очі, а тоді, різко звівши їх, пропищав: ― Тоді я укладу з тобою угоду! Скажи, хто це був, і я…

Від такого повороту подій Ірвін аж зайшлася від захоплення, та неочікувано прозвучав крижаний голос Вея:

― Угоди не буде.

Юнак так різко повернувся до Релі, вихопив із її рук монетку і одним стисненням між вказівним та середнім пальцями знищив її в порошок, що Релі навіть кліпнути не встигла.

Щойно це сталося, і Вей зсипав порошок собі під ноги, Ірвін, яка шалено посміхалася, окутав чорний дим. В одну мить він огорнув її повністю і зник безслідно, як і появився.

Норвел був не в собі від шоку…

Вей холодно кинув, дивлячись на нього:

― Не варто укладати угоду з Ірвін, телепню. І так зрозуміло, що тебе прокляла давно уже мертва королева. Більше ніщо не заважає тобі бути з Кіарою Лоран, але, запам’ятай мої слова, теперішня королева Мерідії на тебе й оком не гляне. Так що забудь і змирись.

Сказавши це, хлопець поспіхом відійшов убік, аби знову поглянути на океан, вид на який звідси відкривався просто вражаючий.

Релі знайшла себе у деякому сум’ятті. Поява Прародительки викликала у неї відчуття внутрішньої тривоги. Ірвін була тією, хто врятував її від загибелі у той роковий день, коли вона, будучи Владичицею Воронів, прийняла рішення покінчити із собою. Це саме Ірвін створила наймогутніші у світі алевіати, аби стримати усередині неї тьму, що от-от мала повністю поглинути її… одначе… Прародителька ніколи не робила нічого з власної волі. Чиїм же бажанням було урятувати її і… яку ціну довелося заплатити?

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))