Легенда про Уленшпігеля - Костер Шарль де

І поки в каструлях булькотіли запашні супи, він гордо стояв у дверях кухні, тримаючи в руках, наче скіпетр, великого ополоника.

А в неділю мав по три порції.

Коли ж гезам доводилося зійтись у бою з ворогами, він охоче залишався у своїй лабораторії соусів, хоч іноді виходив на палубу і навіть стріляв з аркебузи, але негайно спускався вниз доглядати свої соуси.

Отож, як добрий кухар і хоробрий солдат, він був загальним улюбленцем.

Але нікому не щастило пролізти на кухню, бо він накидався на кожного, як чортяка, і лупцював ополоником без пощади по чому попало.

І з того часу його стали звати Ламме Лев.

14

І влітку, і взимку, в ясну годину чи в дощ, град, сніг кораблі гезів шугають по океану і Шельді.

Всі вітрила — наче лебеді, лебеді білої свободи.

Білий колір — свобода, блакитний — велич, оранжевий — принца Оранського; всі ці три кольори — на прапорі гордих кораблів.

Підніміть вітрила! Підніміть вітрила, відважні кораблі! Хай вирує море навколо, хай бризкає піною хвиля!

І вони біжать, линуть по річці, вітрила аж до води похиливши, швидкі, як хмари, гнані вітром північним, горді кораблі гезів. Чуєте, як вони ріжуть носами воду? Хай живе гез, бог вільних людей!

Шхуни, фліботи, буєри, корвети швидкі, як вітри, що несуть бурю, як хмари, що несуть блискавку. Хай живе гез!

Буєри, корвети, всілякі судна йдуть по річці. Стогнуть хвилі, коли вони розрізують їх навпіл і линуть уперед з довгими кулевринами на носі, що позадирали свої смертоносні дзьоби вгору. Хай живе гез!

Підніміть вітрила! Підніміть вітрила, відважні кораблі! Хай вирує море навколо, хай бризкає піною хвиля!

Вдень і вночі, чи дощ, чи сніг, чи град — вони йдуть! Христос усміхається їм з хмар, з сонця, із зірок. Хай живе гез!

15

До кривавого короля дійшла-таки звістка про їхні перемоги. Смерть уже гризла цього ката, його живцем їли хробаки. Він, як неприкаяний, понуро тинявся переходами Вальядолідського палацу, ледве тягнучи свої набряклі й важкі, наче свинцем налиті, ноги. Він ніколи не співав, цей кривавий тиран. Коли надходив день, він не звеселяв його, а коли сонце божественною усмішкою осявало його володіння, він не відчував радості у своєму серці.

А Уленшпігель, Ламме і Неле співали, як пташки, і жили сьогоднішнім днем, хоч і ризикували, — Уленшпігель і Ламме своєю загартованою шкурою, Неле — білим своїм тілом. А коли гезам щастило погасити одне вогнище, то вони раділи більше, ніж король, спаливши ціле місто.

Саме в ці дні Вільгельм Мовчазний, принц Оранський, позбавив адміральського чину мессіра де Люме де ля Марка за його надзвичайну жорстокість і призначив на його місце Баувена Еваутсена Ворста. Принц також вишукував засобів заплатити селянам за хліб, що гези відбирали в них на свої потреби, вернути накладені на них контрибуції і надав рівного права всім віровизнанням — як католикам, так і іншим, заборонивши насильства і переслідування за віру.

16

На кораблях гезів, що линуть під ясним небом прозорими хвилями, свистять сопілки, грають волинки, булькотять пляшки, бряжчать келихи, поблискує зброя.

— Ану, — каже Уленшпігель, — биймо в барабани слави, биймо в барабани радощів. Хай живе гез! Іспанців переможено, вампіра приборкано! Море — наше. Бріль взятий. Берег наш — від Ньївпора до самого Остенде, від Бланкенберга до Зеландських островів, до гирла Шельди, Маасу і Рейну, аж до Гельдерна. Наш Тессель, Вліланд, Терсгеллінг, Амеланд, Роттум, Боркум. Хай живе гез!

Наші Делфт і Дордрехт. Це пороховий шнур. Сам Бог держить запаленого ґнота. Кати покинули Роттердам. Свобода совісті, наче лев, у якого в зубах і пазурах справедливість, захопила графство Зютфенське, міста Дейтігем, Дусбург, Гоор, Ольдензейль, а на Вельнюірі — Гаттем, Ельбург і Гардервейк. Хай живе гез!

Це наче блискавка, наче грім: Кампен, Сволле, Гассель, Стенвейк в наших руках, а за ними Аудеватер, Гауда, Лейден. Хай живе гез!

Наші Бюрен і Енкгейзен! Ми не взяли ще тільки Амстердама, Схоонговена та Міддельбурга. Але все візьмемо гострими лезами, прийде час. Хай живе гез!

Пиймо іспанське пиво! Пиймо з келихів, якими вони пили кров нещасних жертв. Ми підемо через Зейдер-Зее, річками, річечками, каналами. Північна Голландія, Південна Голландія і Зеландія — наші. Ми візьмемо Східну й Західну Фрісландію. Бріль буде пристановищем для наших кораблів, гніздом, звідки вилітатиме наша свобода. Хай живе гез!

Чуєте, як у Фландрії, нашій коханій вітчизні, лунає поклик до помсти? Там кують зброю, гострять мечі. Все заворушилося, все тремтить, як струна арфи від подиху теплого вітру, від зітхання душ, що виходять з могил, з вогнищ, із закривавлених трупів жертв. Скрізь: у Геннегау, Брабанті, Люксембурзі, Лімбурзі, Намюрі, Льєжі — вільному місті — все кипить. Кров сходить і дає урожай. Жнива достигли для серпа. Хай живе гез!

Наше тепер Ноорд-Зее, велике Північне море. Наші тепер гармати, горді кораблі, загони сміливих і грізних моряків: там і розбишаки, й волоцюги, й священики-гези, і дворяни, і міщани, і ремісники, що втекли від переслідувань.

З нами всі, хто за свободу. Хай живе гез!

Філіппе кривавий, де ти? Альбо, де ти?

Ти галасуєш і блюзниш, натягнувши на себе священну шапку, дарунок отця святого[234].

Бийте, барабани війни! Хай живе гез! Вип'ємо!

Ллється вино в золоті келихи. Тож весело пийте! Ризи церковні, в які одягнувся простий люд, залито червоними трунками. Корогви мають на вітрі. І музика, музика… Свистіть, сопілки, грайте, козиці, барабани, бийте, славу співайте, волю прославляйте. Хай живе гез!

17

Надворі стояв грудень — вовчий місяць. Гострий дощ голками падав у воду. Гези крейсували в Зейдер-Зее. Мессір адмірал викликав капітанів шхун і фліботів, а разом з ними і Уленшпігеля.

— Ось що, — сказав адмірал, звертаючись найперше до нього, — принц довідався про твої великі заслуги й вірність нашій справі і тому призначає тебе капітаном корабля "Бріль". На ось тобі пергамент із твоїм призначенням.

— Дякую вам, пане адмірал, — відповів Уленшпігель, — я справлятиму цю службу в міру незначних своїх сил, але маю велику надію, коли Бог допоможе, відтяти від Іспанії Фландрію та Голландію, тобто Зейд і Ноорд Неерланде.

— Оце добре, — мовив адмірал. — А тепер, — додав він, звертаючись до всіх, — я хочу вам сказати, що амстердамські католики[235] збираються взяти в облогу місто Енкгейзен. Вони ще не вийшли з Ейського каналу. Отже, будемо плавати біля виходу, щоб замкнути їх там, і знищимо кожен корабель тиранів, який лише посміє висунути свій корпус в Зейдер-Зее.

І всі вигукнули:

— Зробимо з кожного решето! Хай живе гез!

Вернувшись на свій корабль, Уленшпігель скликав на палубу всіх матросів та солдатів і передав їм наказ адмірала.

Вони сказали:

— Крилами нам будуть наші вітрила. Ковзанами — корабельні кілі. А абордажні гаки — нашими гігантськими руками. Хай живе гез!

Флот вийшов і на віддалі однієї милі від Амстердама почав крейсувати в морі, замкнувши таким чином вхід і вихід з міста.

На п'ятий день дощ перестав. Небо вияснилось, але вітер іще подужчав. В Амстердамі — жодного руху.

Раптом Уленшпігель побачив, що на палубу вибігає Ламме, женучи перед собою великим ополоником truxman'а — молодого хлопця, доброго знавця французької та фламандської мов, але страшенного ласуна.

— Ах ти негіднику! — гукав Ламме, лупцюючи його ополоником. — Ти гадав, що так на дурничку і поласуєш печенею раніше за всіх? Ану лізь на щоглу і подивися, чи не ворушиться там який біс на амстердамських кораблях. Так воно краще буде!

Але truxman запитав:

— А що ти мені за те даси?

— То ти що ж, вимагаєш плати, нічого не зробивши? — сказав Ламме. — Ах ти ледащо! Зараз же лізь мені, бо я тобі всиплю! І твоя французька мова тобі не допоможе.

— Гарна мова, — сказав truxman, — мова кохання і війни. — І поліз на щоглу.

— Ну що там, лайдаку? — запитав Ламме.

— Не бачу нічого ні в місті, ні на кораблях, — відповів truxman і, спустившись, сказав: — Ну, а тепер плати.

— Досить з тебе й того, що поцупив, — відповів Ламме. — Але й те не піде тобі на пожиток. Виблюєш його, запам'ятай це.

Truxman, залізши знову на щоглу, раптом закричав звідти:

— Ламме, Ламме, злодій пішов на кухню.

— Ключ від неї у мене в кишені, — відповів Ламме.

Уленшпігель, одвівши Ламме вбік, мовив:

— Сину мій, цей надзвичайний спокій в Амстердамі лякає мене. Вони щось замишляють.

— Я про це вже думав, — відповів Ламме. — Вода замерзає в посуді. Різана птиця стала, як дерево, ковбаса вкрилась інеєм, масло — як камінь, сіль суха, як пісок на сонці.

— Це на мороз, — мовив Уленшпігель. — Тоді вони зможуть прийти льодом з артилерією і напасти на нас.

Він поплив на флагманський корабель і розповів адміралові про свої побоювання.

Адмірал сказав йому:

— Вітер віє з Англії. Буде сніг, а не мороз. Вертайся на свій корабель.

І Уленшпігель пішов.

Вночі нападало багато снігу, але потім вітер подув з Норвегії, море замерзло і стало як поміст. Адмірал бачив усе це.

Боячись, щоб амстердамці не прийшли по льоду і не підпалили кораблів, він наказав усім солдатам наготувати ковзани на випадок, коли їм доведеться битися на льоду, а канонірам бути напоготові біля лафетів, набити чавунні й сталеві гармати, а в руках держати запалені ґноти.

Та амстердамці не з'являлися.

Так минув цілий тиждень.

Надвечір восьмого дня Уленшпігель наказав улаштувати для матросів і солдатів добрий бенкет, який мав стати їм за панцир проти пронизливого вітру.

Ламме, проте, сказав йому:

— Та в нас же тільки й зосталося, що трохи сухарів і поганенького пива.

— Хай живе гез! — гукнули всі. — Це буде наш пісний бенкет перед боєм.

— Бій не скоро буде, — сказав Ламме. — Амстердамці прийдуть палити наші кораблі, але не цієї ночі. Спочатку їм треба зібратися біля грубки і випити кілька келихів глінтвейну з мадерським цукром, — якби ж то Бог і нам його послав! — а тоді, протеревенивши до півночі спокійненько та лагідненько з повними келихами в руках, вони нарешті додумаються, що можна й завтра вирішити, чи можна буде нападати на нас наступного тижня, чи ні. А завтра, попиваючи глінтвейн з мадерським цукром, — якби ж то Бог і нам його послав! — вони міркуватимуть знову спокійненько, лагідненько, чи треба ще збиратися наступного дня, щоб вирішити, витримає вже лід великий загін чи ні.