Чоловіки під охороною - Мерль Робер
І справді, багато чоловіків, які, незважаючи на ризик заразитися, вливались у величезні натовпи, щоб послухати проповідника, дуже швидко сприйняли бладдерстеризм як догмат віри.
Потім сталися дві події, які бладдерстеризм похитнули й навіть відкинули. Місіс Бладдерстер порушила справу про розлучення зі своїм чоловіком. Вона заявила, що він виводив на сцену не її, а фальшиву місіс Бладдерстер, яку випадково підібрав для своїх зустрічей із слухачами. Крім того, вона звинувачувала Бладдерстера в тому, що він мав з тією особою любовні стосунки. На підтвердження своїх слів місіс Бладдерстер опублікувала в газетах свою фотографію. Я її не бачив, бо, як уже зазначав, проходив у Блувіллі карантин, але Аніта запевнила мене, що коли Бладдерстер вивів на сцену свою справжню дружину, його героїзм, з яким він проповідував стриманість, впав у очах слухачів ще більше.
Бладдерстер рішуче запротестував проти цих "наклепів", але довго протестувати йому не довелося. Сталася подія, якої ніхто не міг передбачити, навіть сам Бладдерстер, хоч він і стояв так близько до бога: проповідник занедужав на енцефаліт-16.
Так чи інакше його смерть мусила стати подзвоном по бладдерстеризму: або Бладдерстер мав, як його звинувачувала дружина, надто тісні взаємини з тією білявкою і був, звісно, справжнім дурисвітом, або ж він таки нехтував подружні стосунки, як радив робити й іншим, і тоді стриманість, усупереч його твердженню, — не є профілактичним засобом.
Одначе логіка й правда аж ніяк не додають людям розважливості. Це часто не без гіркоти помічали в Сполучених Штатах: що облудніший, верткіший і хитріший був політик, то менше він виконував обіцянки, які давав під час виборчої кампанії, щоб дістатися до влади, і при цьому мав куди більше шансів бути обраним, ніж його чесніший конкурент.
І все ж таки в усьому цьому було якесь передвістя. Смерть Бладдерстера вдихнула в бладдерстеризм нове життя.
Але послідовники ідола наслідували його не без чвар. Вони сварилися і за духовну спадщину Бладдерстера, і заразом за величезні прибутки, що їх принесло проповідникові його пророцтво. Зрештою бладдерстеризм розколовся на дві різні течії: "цнотливців" і "скопців".
Перші, вірні його закликам, усіляко розхвалювали цнотливість і як профілактичний засіб на цьому світі, і як аскетизм, що за нього Господь винагородить на тому світі. Набагато радикальніші "скопці", яких спочатку було дуже мало, стали видаляти собі сім'яники й радили робити це своїм прихильникам.
З погляду релігії, настанову останніх не можна розглядати як традиційну. Різні церкви загалом проти оскоплення. Вони воліють тільки обмежити любощі, а, скажімо, католицька церква дійшла до того, що заборонила їх своїм пастирям зовсім. Колись юних співаків з єпископальної каплиці позбавляли змоги мати інтимні зв'язки лише для того, щоб вони краще оспівували сотворіння життя, — чи не прикрою іронією було це для них?
З наукового погляду, оскоплення, хоч воно травмує і принижує чоловіка і тому робити його лікарі ні в якому разі не рекомендують, викликало певний інтерес, бо внаслідок остаточного припинення сім'яутворення у скопців ефективно вироблявся імунітет до енцефаліту-16 — той імунітет, що його мали малолітні хлопчики та діди на схилі віку.
У матеріалістичному суспільстві ніщо не сприймається так схвально, як успіх. Незважаючи на боротьбу, що почалася всередині бладдерстеризму, число скопців, яких попервах було дуже мало, швидко зростало тільки завдяки тому, що вони не помирали. Марно цнотливці доводили, ніби гекатомба розріджує їхні лави тільки тому, що Господь розпізнає рабів своїх і кличе їх до себе, щоб винагородити за непорочність. Скопцг відповідали, що Господь забирає до себе хтивих та розпусних. Скопці, звісно, не зневажали цнотливців, хоч жертву самі принесли надто велику. Як колись Авраам, а може, в певному розумінні й більше за нього, вони пожертвували чимось важливішим, ніж плоттю від плоті своєї: самою можливістю батьківства.
Скопці могли похвалитися тим, що на всій території Сполучених Штатів кожного дня до їхніх лав виявляло бажання приєднатися більше чоловіків, ніж за браком хірургів їх можна було прийняти. Смерть не пощадила й лікарів, отож через нестачу хірургів кількість операцій не дуже зростала. Зрештою дійшло до того, що хірурги почали вимагати за таку операцію величезні гроші. Не менше обходилося й звичайне вихолощення. До речі, тижневик скопців "Скоп" запротестував проти такого здирства і в одному зі своїх номерів запитав: чи не стане оскоплення невдовзі розкішшю? В деяких штатах ціну за таку операцію обмежили. Це тільки призвело до появи, з одного боку, чорного ринку, де за шалені гроші перепродувалися черги на оскоплення, а з другого — дешевих кубел, де операції, що їх виконували некваліфіковані шарлатани, досить часто закінчувалися смертельними випадками.
Слід зазначити, що спочатку скопці відкидали вихолощення хімічним способом, бо, з релігійного погляду, воно здавалося їм не досить жертовним. Одначе зменшення числа лікарів зрештою змусило їх удатися до стерилізуючих препаратів. Спершу вони вживали ципротероацетат — засіб, що гальмував статевий розвиток. Але попит на ці ліки у вигляді пігулок по п'ятдесят міліграмів, які треба було випивати по одній вранці та ввечері протягом місяця, був такий великий, що вони зникли з продажу. Тоді було відкрито, чи, правильніше сказати, знову відкрито один наркотик, який діяв так само, як і ципротероацетат, тільки набагато повільніше.
Про цей наркотик Аніті не довелося мені розповідати. Я про нього знав, хоч у Сполучених Штатах він і не продавався. Я багато написав про нього в своїй книжці, присвяченій нацистським лікарям у концентраційних таборах часів другої світової війни. Ці лікарі, якщо так можна назвати тих нелюдів, мали намір широко використовувати його для того, щоб робити безплідними чоловіків єврейської національності, яких Гітлер звозив з усієї Європи й ув'язнював у своїх каторжних тюрмах. Кінець кінцем нацисти відмовилися від свого плану, бо вони мусили б транспортувати з Латинської Америки чималу кількість сировини, а перетинати Атлантичний океан їхнім вантажним суднам було тоді, в 1941 році, надто ризиковано.
Ця сировина, caladium seguinum, — трав'яниста рослина з бульбовим корінцем родини односім'ядольних. Вона самосійно росте в Бразілії у вологих або заболочених місцях і в дуже густих лісах. Але, певна річ, щоб широко використовувати цю рослину, як збиралися робити нацисти, її слід інтенсивно вирощувати, бо потрібен не корінь і не плід, а екстракт, що виготовляється з її соку.
Властивості екстракту, який добували, безперечно, примітивними способами, відомі були ще з давніх-давен від аборигенів континенту. За переказами, зібраними серед індіанців екваторіальної Америки, той екстракт застосовували ще їхні предки, щоб, позбавивши своїх полонених ворогів статевої спроможності, зробити їх покірними рабами. Однак ті сердеги, мабуть, дуже опиралися вживати каладіум сегінум, бо його екстракт — у всякому разі, той, що продавався в Сполучених Штатах, — являє собою липку зеленувату рідину, неприємну на запах і смак. Але діє він надійно й швидко, анітрохи не змінюючи зовнішності людини. Сім'яники й передміхурова залоза мертвіють, що спричиняє спершу повне припинення сім'яутворення, а потім — остаточне руйнування сім'ятворної тканини.
Скопець Ф. М. Гаммерсміт створив у Бостоні компанію "Юнайтед каладіум сегінум компаній (ЮКАСЕК), яка закупила в Бразілії придатні землі й почала вирощувати, збирати й завозити до США цю рослину; щоправда, сам Гаммерсміт не прожив і трьох місяців після того, як його підприємство домоглося величезного успіху. Він помер у п'ятдесятирічному віці в своєму кабінеті від серцевого нападу, ставши жертвою напруженої праці, а особливо своєї непогамовної жаги робити багато справ водночас. Як з'ясувалося, тієї хвилини, коли настала смерть, Гаммерсміт пив віскі, курив сигару й гладив груди своїй молодій секретарці, кубинці за походженням, диктуючи їй листа. Дівчина сама підтвердила, що відіграла в цій трагедії воднораз пасивну й активну роль. На запитання журналістів, чому вона дозволяла своєму шефові такі вільності в поводженні, секретарка відповіла, що вони були невинні, адже Гаммерсміт був скопець, до того ж вона, незважаючи на різницю у віці, відчувала до нього майже материнські почуття. "Навіщо було заважати pobrecito гратися?" — сказала дівчина зі слізьми, що котилися по її щоках і падали на пишні перса.
Тільки-но поховали покійника, як його вдова Дора Магнус Гаммерсміт опинилася перед загрозою занепаду своєї імперії: скориставшись із тимчасової слабкості армії та поліції, до влади в Бразилії прийшов лівий уряд, зажадав від ЮКАСЕК передати йому п'ятдесят один відсоток акцій, а ще лівіша фракція в уряді висунула вимогу негайно націоналізувати компанію. Становище ускладнилося для Дори ще й тим, що ЦРУ, п'яту частину особового складу якого скосила пошесть, виявилося нездатним вплинути своїми звичними методами на справи в Латинській Америці.
Дора діяла дуже енергійно. Вона відразу пішла на прийом до президента, пристрасно пояснила їй, яку небезпеку для зовнішньої торгівлі Сполучених Штатів та здоров'я їхніх громадян приховує в собі конфіскація власності ЮКАСЕК, і домоглася від Сари Бедфорд рішучого втручання. Президент вдалася до жорсткого тиску на Бразілію, пригрозивши навіть, як сказала Аніта, атомним бомбардуванням.
Бразілія поступилася. А згодом стало відомо, що екстремістська фракція в бразільському уряді, чиї вимоги націоналізувати компанію "Гаммерсміт" спонукали втрутитися президента США, була підкуплена й діяла з намови бразільських агентів ЮКАСЕК. Але президент анітрохи не розгнівалася на Дору Гаммерсміт за цей її хитрий тактичний хід, а навпаки, перейнялася до неї ще більшою симпатією і, коли помер державний секретар, запросила її зайняти цей високий пост. Дора одразу посадовила у своє директорське крісло в ЮКАСЕК скопця П. Дж. Баррі, якому щодня давала розпорядження по телефону.
Ця розповідь в Анітиних устах нагадувала звичайнісіньку success story , чималу огиду до яких у нас викликали численні романи та кінофільми.
