П'ятнадцятирічний капітан - Верн Жуль

Чого тут тільки немає! Перед цим безкраїм обширом багата уява не знає спину..

Кожна з цих часточок води, які то підносяться парою до хмар, то спадають з неба дощем, може, приховує в собі таємницю якоїсь катастрофи! І слід позаздрити тим, хто своїм допитливим розумом уміє розкривати таємниці океану, хто вміє заглядати глибоко під його хвилясту поверхню!

На морі скрізь вирує життя: і під водою, і над водою. Пасажири "Пілігрима" спостерігали, як завзято полюють на дрібних рибок зграї перелітних птахів, Що відлетіли перед настанням зими з приантарктичних областей. Не раз Дік Сенд — тут, як і в усьому, гідний учень Джеймса Уелдона — доводив своє вміння чудово стріляти і з рушниці, і з револьвера, збивши кілька таких швидкокрилих літунів.

Над водою ширяли буревісники — білі, з коричневою смугою на крилах. А високо в небі, поважно змахуючи своїми десятифутовими крилами, літали величезні альбатроси. Вряди годи вони сідали на хвилі й нишпорили дзьобами в воді, шукаючи поживи.

Часом пропливали пінгвіни, що так важко й незграбно пересуваються по землі. Проте, як сказав капітан Халл, у воді ці птахи, послуговуючись, своїми недорозвиненими крильцями, наче плавцями, можуть позмагатися з найпрудкішими рибами, і часто бувалі моряки плутають їх з бонітами42.

Усі ці розмаїті картини постають як захопливе видовище, і тільки людині, геть байдужій до природи, здадуться одноманітними.

Того дня місіс Уелдон прогулювалась по кормі "Пілігрима". Аж тут її увагу привернуло незвичайне явище. Вода раптом почервоніла. Скільки сягало око, вона ніби забарвилась кров'ю.

Дік Сенд грався неподалік з малим Джеком.

— Подивись, Діку, — мовила місіс Уелдон до юнака, — на дивний колір води. Може, це яка морська трава?

— Ні, місіс Уелдон, — відповів Дік Сенд, — цього відтінку надають воді крихітні рачки, яких тут сила силенна. Ними харчуються великі морські ссавці. Рибалки прозвали оцю воду з рачками — і то не безпідставно — "китовою юшкою".

— Рачки? — повторила місіс Уелдон. — Таж вони такі крихітні, що їх можна назвати морськими комахами. Кузен Бенедікт, мабуть, буде вельми радий збагатити ними свою колекцію.

І, повернувшись до каюти ентомолога, вона покликала:

— Кузене Бенедікт!

Кузен Бенедікт вийшов на палубу майже водночас із капітаном Халлом.

— Кузене Бенедікт, — мовила місіс Уелдон, — погляньте лишень на цю велетенську червонясту пляму, що сягає аж до обрію.

— А-а! — вигукнув капітан Халл. — Таж це "китова юшка". Ось і маєте, пане Бенедікт, гарну нагоду вивчити досить цікавий вид рачків!

— Пхе! — зневажливо кинув ентомолог.

— Чому? — вигукнув капітан. — Та ви просто не маєте права виявляти таку байдужість? Ці рачки — коли я не помиляюсь — представляють один із шести класів членистоногих і як такі…

— Пхе! — знов одказав кузен Бенедікт.

— Отакої! Ваша байдужість… Аж не віриться, щоб ентомолог…

— Еге ж, ентомолог — тільки який? Я комахознавець; прошу цього не забувати!

— Отже ці рачки вас мало цікавлять. Однак ви заговорили б зовсім інакше, якби у вас був шлунок кита. Для кита це справжній бенкет! Знаєте, місіс Уелдон, коли ми, китобої, натрапляємо в сезон на отаку зграю рачків, то мерщій готуємо гарпуни і шлюпки. Немає сумніву — здобич десь неподалік.

— Невже такий здоровенний кит може наїстись такими крихітними рачками? — спитав Джек.

— Може, мій хлопчику, — відповів капітан Халл. — Хіба з дрібних манних круп, борошна найдрібнішого помолу чи то крохмалю не готують поживних страв? Так буває і в природі. Коли кит натрапляє на отаку червону воду, то вважайте, юшка його готова і йому залишається тільки розтуляти рота. Сила силенна рачків потрапляє туди. Потім кит закриває рота, й ротова порожнина перегороджується пластинками — так званим китовим вусом, — що густо ростуть у кита на піднебінні. Крізь ці пластинки, як через риболовні сіті, проціджується тільки вода. А міріади рачків опиняються у величезному шлунку кита — як суп у твоєму животику.

— Бачиш, Джеку, — зауважив Дік Сенд, — кит не марнує часу на те, щоб очищати кожного рачка, як ото ти чистиш креветок.

— Слід додати, — мовив капітан Халл, — що, коли велетень кит отак ласує, до нього дуже легко наблизитись. Це найсприятливіший момент, щоб його загарпунити.

Тут, ніби на підтвердження слів капітана Халла, пролунав голос вахтенного матроса:

— Спереду по бакборту43 кит!

Капітан Халл випростався.

— Кит! — вигукнув він.

І вмить перейнявшись мисливським запалом, побіг на ніс "Пілігрима".

Місіс Уелдон, Джек, Дік Сенд, а з ними й кузен Бенедікт пішли за капітаном.

Справді, милі за чотири під вітром море ніби кипіло — там, у червонястих од рачків водах, борсався величезний кит. Досвідчені китобої не могли помилитися.

Однак відстань була ще надто велика, щоб визначити вид кита. А види тут досить розмаїті.

Може, це один із справжніх китів, на яких переважно полюють китобої північних морів. У них немає спинного плавця, і здебільшого вони бувають шістдесят футів завдовжки, а деякі сягають до вісімдесяти. Під шкурою в них товстий шар жиру. З одного такого велета-кита беруть близько ста бочок жиру.

А може, це горбач — представник своєрідних, так би мовити, "плавцекрилих", — така назва завоювала б неабияку пошану в ентомологів. У цих китів великі білі грудні плавці сягають половини довжини тіла й схожі на крила — чим не летючий кит!

А найімовірніше, це великий смугач. У нього теж в грудні плавці, а завдовжки він такий, як звичайний кит.

Капітан Халл та команда не відводили очей від кита.

Якщо годинникар, побачивши годинника, відчував непереборну спокусу завести його, то чи може китобій, дивлячись на кита в морі, не перейнятись владним бажанням його загарпунити? Кажуть, що мисливці, які полюють на великого звіра, захоплені своєю справою більше, аніж ті, які полюють на дрібну дичину. Тож коли мисливський запал тим більший, чим більший звір, то що вже казати про мисливців на слонів та про китобоїв? А в матросів "Пілігрима" цей запал посилювався ще й розчаруванням і невдоволенням: адже вони поверталися з напівпорожнім трюмом!

Капітан Халл пильно вдивлявся в далину, намагаючись визначити породу кита. На такій відстані того було ще погано видно. Однак досвідченим оком китобій уже вгледів деякі ознаки. Увагу капітана Халла привертали фонтани води, точніше, суміш води й пари, що вихоплювалися з ніздрів кита. З цього й можна було визначити, до якої породи він належить.

— Це не справжній кит! — вигукнув капітан. — У справжнього фонтани були б вищі й тонші. І, гадаю, не горбач, бо в того вони вилітають із шумом, подібним до гуркоту далекої канонади. А в цього шум зовсім інший. Що ти скажеш, Діку? — спитав він, повертаючись до молодого матроса.

— Як на мене, капітане, — відповів Дік Сенд, — перед нами смугач. Погляньте, з якою силою вихоплюються в повітря фонтани. І чи не здається вам, що в них більше води, ніж пари? Якщо не помиляюся, це головна ознака смугача.

— Так воно й є, Діку, — підтвердив капітан Халл.

— Як гарно! — вигукнув малий Джек.

— Еге ж, мій хлопчику! Подумати тільки — ця велетенська тварина обідає собі й гадки не мав, що за нею стежать китобої

— Я б сказав — це досить великий смугач, — зауважив Дік Сенд.

— Безперечно, — відповів капітан Халл, переймаючись чимдалі більшим мисливським запалом. — Він — щонайменше сімдесят футів завдовжки!

— Оце сила! — докинув боцман. — Півдюжини отаких китів вистачило б, щоб заповнити бочками з жиром трюм "Пілігрима".

— Еге ж, півдюжини було б досить! — сказав капітан Халл і виліз на бушприт, щоб краще роздивитися кита.

— А цього одного вистачило б, — вів далі боцман, — щоб ми заповнили жиром не менше половини наших двохсот порожніх бочок.

— Воно-то правда, — зауважив Дік Сенд, — однак полювати на цих велетенських смугачів — не зовсім безпечно.

— Навіть дуже небезпечно! — підтвердив капітан Халл. — У цих китоподібних страшний хвіст; до них треба підходити обережно! Найміцніша шлюпка не витримав удару такого хвоста. Проте варто ризикнути!

— Атож! — озвався один із матросів. — Добрячий смугач — то гарна здобич!

— І вигідна! — докинув інший.

— Шкода пройти мимо, не привітавшися з ним! — мовив ще один.

Хоробрі моряки запалювалися чимдалі дужче, дивлячись на кита. Як їх послухати, до ста бочок жиру — рукою подати. Залишається тільки підігнати "Пілігрим" ближче й довантажити бочками трюм!

Деякі матроси вилізли на реї бізань-щогли і стежили за китом, збуджено перегукуючись. Капітан Халл мовчав, замислено гризучи нігті.

— Мамо! Мамо! — вигукнув раптом малий Джек. — Я б дуже хотів подивитися ближче, який із себе кит!

— Ти хочеш подивитися ближче на цього кита, мій хлопчику? Що ж, це можна, чи не так, друзі? — відказав капітан Халл, врешті піддавшися непереборному бажанню. — Щоправда, нам бракує людей… Та спробуємо впоратись самі…

— Упораємось! — вигукнули матроси.

— Мені не раз доводилося бути гарпунером, — додав капітан Халл. — Подивимось, чи я ще годен метати гарпуна.

— Ура! Ура! Ура! — відповіли матроси.

Розділ VII

ПРИГОТУВАННЯ

Зрозуміло, чому поява цього кита так схвилювала команду "Пілігрима". Смугач і справді здавався велетенським. Уполювати його і в такий спосіб довантажити трюм — неабияка принада! Чи ж могли китобої знехтувати таку нагоду?

Однак місіс Уелдон спитала капітана Халла, чи не наразяться він і його команда на небезпеку, напавши на кита з такими малими силами.

— Аж ніяк, місіс Уелдон, — відповів капітан Халл. — Мені, не раз доводилося полювати на китів з однією шлюпкою, і я завжди мав здобич. Повторюю, ніяка небезпека не загрожує нам, отже і вам.

Заспокоївшись, місіс Уелдон більше ні про що не питала і одійшла вбік.

Капітан Халл, не марнуючи часу, віддав необхідні розпорядження. З досвіду він знав, що полювання буде нелегке, тож вирішив підготуватися якомога краще, вживши всіх застережних заходів.

А нелегке воно мало бути ще й тому, що невеличкій команді шхуни-брига довелось би полювати тільки з одного човна. Всього ж на "Пілігримі", крім звичайної шлюпки, що стояла між грот-щоглою й бізань-щоглою, були ще три китобійні, підвішені одна з лівого, одна з правого борту, та одна зовсім скраю на кормі. Звичайно, полюючи на кита, на воду спускали й ці три шлюпки. Але то бувало, як уже відомо читачеві, в китобійний сезон, коли матросам "Пілігрима" допомагали люди, навербовані в портах Нової Зеландії.

Тепер же з "Пілігрима" могли вийти тільки п'ятеро матросів, тобто саме стільки, щоб упоратись з однією китобійною шлюпкою.