Утопія - Мор Томас

Переважна частина його вчення не менш суперечить звичаям сьогоднішніх людей, ніж висловлені мною погляди. Щоправда, проповідники, люди хитрі, пішли, очевидячки, за твоєю порадою і, побачивши, як важко людям ПОГОДИТИ свої звичаї з релігійними вимогами Христа, пристосували його вчення, немов лінійку з м'якого свинцю80, до людських звичаїв, щоб принаймні сяк-так їх поєднати. Проте, як мені бачиться, їм удалося домогтися тільки того, що нечесні люди можуть спокійнісінько чинити зло. Та й я, мабуть, досяг би того ж результату, якби брав участь у нарадах володарів. Виходить таке: або я висловлюватиму думки, відмінні від тих, що їх мають усі інші (а це означало б, що не можна так думати), або думатиму так само, як інші,— однаково я стану тоді, як каже Мікіон у п'єсі Теренція 81, підсобником їхнього безумства. Я не можу збагнути, що означає цей твій кружний шлях, яким, на твою думку, треба прагнути до того, щоб на випадок, коли не можна все зробити досконалим, то хоча б уміло повернути справу і перетворити її по змозі в якнайменше зло. На нарадах володарів немає місця для подвійної гри, там треба відкрито схвалювати найгірші поради й підписуватися під найзгубнішими постановами. А той, хто навіть скупою похвалою дає згоду на безчесні постанови, достойний називатися шпигуном і майже зрадником.

Більше того, опинившись у такому оточенні людей, яким легше зіпсувати навіть найкращу людину, ніж самим виправитися, ти не зможеш чим-небудь корисним прислужитись державі. Спілкування з такими розбещеними людьми або зіпсує тебе, або, якщо вдасться тобі зберегти чесність і невинність, ти будеш змушений прикривати чужу злобу і глупоту. Отже, немає й мови, щоб оцим кружним шляхом можна було що-небудь змінити на краще. Тому Платон у своєму чудовому порівнянні доводить, що мудреці мають право утриматись від участі в правлінні державою82. Бо вони бачать, що народ, заполонивши вулиці, мокне під зливою, але не можуть намовити людей сховатися від дощу й зайти в будинки. І ось мудреці, знаючи, що коли вийдуть па вулицю, то нічого не доб'ються, а тільки промокнуть разом з іншими, сидять у помешканнях, задоволені тим, що хоч і не можуть вилікувати чужої глупоти, але принаймні самі забезпечені від зливи.

Зрештою, дорогий Море, якщо сказати тобі щиру правду, то, на мою думку, всюди, де є приватна власність, де все вимірюється вартістю грошей, там навряд чи слід сподіватися, щоб у державі панувала справедливість і був добробут. Хіба що ти назвеш справедливим такий стан речей, коли все найкраще дістається найгіршим людям, чи вважатимеш правильним те, що все розподіляє між собою жменька людей, та й вони живуть не дуже-то щасливо, тоді як всі інші зовсім нещасні.

Беручи це до увагии, я наодинці сам з собою задумуюсь глибоко над дуже розумними і гідними пошани основами життя утопійців, які правлять державою з допомогою небагатьох законів, але так успішно, й доброчесність там у ціні при загальній майновій рівності, й всі живуть у добробуті. З другого боку, я порівнюю з їхніми звичаями спосіб життя стількох інших народів, які вічно у себе наводять порядок, однак не домоглися належного порядку, бо кожний називає своєю власністю все те, що йому дісталося; щодня видається там безліч законів, але і їх недоснть, щоб хто-небудь домігся чогось із їхньою допомогою або щоб захистили вони чи чітко відрізнили від чужого те, що кожний називає своєю власністю. Про це свідчать незліченні позови, які раз у раз виникають, і ніколи не буде їм кінця-краю. Так ось, повторюю, коли я роздумую над тим сам з собою, то віддаю справедливість Платонові й не дивуюся більше, що в нього відпала охота вводити які-небудь закони тим народам83, котрі знехтували принципами, за якими всі блага розподіляються порівну між усіма членами суспільства. Цей мудрець збагнув, що єдиною умовою загального добробуту є проголо-

шешгя майнової рівності. Тільки не знаю, чи можна її запровадити там, де у кожного є своя власність. Річ у тім, що кожний намагається, спираючись на певні законні підстави, привласнювати собі якомога більше, і яким великим не було б народне багатство, його поділить між собою небагато людей, залишаючи трудівникам злидні. Звичайно, буває так, що одні заслуговують долі інших, бо багатії зажерливі й нечесні, а бідарі, навпаки, люди скромні й прості, які своєю щоденною працею дають більше користі суспільству, ніж самим собі.

Тим-то я твердо перекопаний, що повне скасування приватної власності — єдина передумова рівного й сира-ведливого розподілу матеріальних засобів і забезпечення людям щасливого життя. Доки приватна власність буде існувати, доти найчисленнішу й найкращу частину суспільства гнітитиме неминучий і нестерпний тягар нужди та журби. Правда, я визнаю, що його можпа до деякої міри полегшити, разом з тим рішуче стверджую, що повністю позбутися його неможливо. Так, наприклад, пропоную постановити таке: нікому не дозволяється мати землі зверх установленої норми; сума грошей обмежується законами; видати закони, які забороняли б королю зловживати владою, а народові бунтувати; заборонити домагатися будь-чого за допомогою хабарів або шантажу; не дозволяти службовим особам розкішного життя, щоб це не ставало приводом для відшкодування витрачених грошей шляхом обману та здирств і не виникало необхідності доручати високі посади багатим людям замість найздібнішим, які б справлялися зі своїми обов'язками набагато краще. Такими законами, підкреслюю, можна було б полегшити і пом'якшити згадані суспільні лиха так само, як частими припарками звичайно зміцнюють немічне тіло тяжкохворого. Все ж, поки існуватиме приватна власність, немає ніякої надії на вилікування і повернення хворому суспільству здоров'я і сили. До того ж, турбуючись про вилікування однієї частини тіла, ти роз'ятриш рану на інших. Так навперемінно від лікування одного виникає хвороба іншого, бо нікому не можпа додати щось так, щоб не відняти того в когось іншого".

"А мені,— заперечив я Рафаїлові,— здається, що навпаки: люди ніколи не житимуть заможно там, де все спільне. Звідки ж візьметься достаток в усьому, якщо кожний ухилятиметься від праці тому, що не буде зацікавлений в особистому прибутку, а покладання надії на чужу працю

З 8-153

49

може заохочувати до лінощів? Хоч би навіть злидні змушували людей до праці, та коли закон не охоронятиме як приватну власність те, що хтось собі придбав, чи не довелося б тоді людям страждати від кровопролиття й чвар? Особливо, коли зникне повага до влади і пошана до неї; я просто не уявляю собі, чи може бути інакше, якщо між людьми немає суспільної різниці?"

"Я й не дивуюсь,— відповів Рафаїл,— твоїм поглядам, тому що ти ніяк не можеш уявити собі такого суспільства або уявляєш його помилково. Але якби ти побував зі мною в Утопії й побачив на власні очі звичаї та установи утопійців так, як я (а прожив я там більше п'яти років і ніколи не виїхав би звідти, якби не бажання розповісти про цей новий світ), то ти без вагання визнав би, що тільки там існує суспільство з досконалим державним ладом".

"Авжеж,— сказав Петро Егідій,— ти навряд чи зумів би переконати мене, що у жителів нового світу є кращий суспільний устрій, ніж у цьому, нам відомому. Тут і таланти, гадаю, не гірші, і держави стародавніші, ніж там, та й завдяки нагромадженому багатющому досвіду створено багато ЁИГОД для життя людей, не згадуючи вже про деякі наші випадкові винаходи, для здійснення яких потрібен неабиякий розум".

"Що стосується давності їхніх держав.— заперечив Рафаїл,— то та мав би правильнішу думку, якби прочитав історію їхнього світу; якщо їй вірити, то міста існували там раніше, ніж у нас з'явилися люди. Далі, як там, так і тут могло виникнути все те, що досі винайшов розум людини або подарував випадок. Зрештою, я глибоко переконаний, що ми переважаємо їх талановитістю, а не старанністю й працьовитістю. Бо, за їхніми літописами, до прибуття туди нашого корабля вони ніколи нічого не чули про наші справи. Називають вони нас ті, що живуть по той бік рівнодення". Колись давно, понад тисячу років тому, біля острова Утопія розбився якийсь корабель, загнаний туди бурею. На берег морські хвилі викинули якихось римлян та єгиптян, які вже потім ніколи звідти не виїжджали. Поглянь-но, як уміло скористалися цим випадком працьовиті утопійці. Не було в Римській імперії такого ремесла, якого з користю для себе вони не навчилися б від викинутих на берег чужоземців або, послуговуючись лише натяками, не відкрили самостійно. Подумай, скільки користі принесла їм та обставина, що одного разу до них потрапили люди з нашого світу. Якщо ж раніше ЯКИЙСЬ

подібний випадок загнав кого-небудь звідти до нас, то хто знає, чи це не призабулось, як, мабуть, забудуть наші нащадки й те, що я був колись на цьому острові. І якщо його жителі після однієї зустрічі відразу засвоїли всі наші розумні винаходи, то стосовно нас, думаю, мине чимало часу, перш ніж ми запозичимо з їхніх винаходів кращі з них. Вважаю, що головною причиною цього є те, що хоч ми і не поступаємось їм ні здібностями, ні матеріальними засобами, все ж їхня держава має розумніше правління, ніж у нас, і процвітає щасливо".

"Отже, дуже тебе прошу, дорогий Рафаїле,— сказав я,— опиши нам цеп острів, причому не вдавайся до стислості, а розкажи по порядку про його землі, річки, міста, населення, його звичаї, установи, закони, одне слово, про все, що, на твою думку, нам варто знати. Будь певний, нам цікаво довідатися про ті речі, яких ми досі не гнали".— "Дуже радо задовольню ваше бажання,— відповів він,— тому що все міцно закарбувалося в моїй пам'яті. Але розповідь вимагає довшого часу".— "Тоді,— мовив я,— зайдімо до мене, пообідаємо, а потім виберемо зручний час для розповіді".— "Добре",— погодився Рафаїл.

Отож ми пішли обідати. Після обіду вернулися на те саме місце, сіли на ту саму лавку і наказали слугам, щоб ніхто нам не заважав. Потім ми з Петром Егідієм нагадали Рафаїлові виконати свою обіцянку. Коли він побачив, 8 якою напруженою увагою й жадобою ми чекаємо на його розповідь, то деякий час сидів мовчки в задумі, а тоді почав так розповідати.

Кінець першої книги

Друга буде

Розповідь Рафаїл а Гітлодея про найкращий державний устрій в переказі Томаса Мора, лондонського громадянина І віконта

Книга друга

Острів Утопій в середній частині (тут він пайширший) тягнеться на двісті миль і поступово звужується в напрямі до двох кінців.