Життєва філософія кота Мура - Гофман Ернст Теодор Амадей

Отрута...

Мовивши це слово, чернець повалився долілиць і захрипів, ніби помираючи. Крейслер смикнув за било дзвона і зірвав на ноги весь монастир. Збіглися ченці й віднесли зомлілого Кипріяна до монастирського шпиталю.

Наступного ранку Крейслер застав абата в незвичайно доброму гуморі.

— Ха-ха! — привітав той Крейслера.— Ха-ха, мій Йоган-несе, ви не хочете повірити, що й у наші часи трапляються чудеса, а вчора в церкві самі сотворили найбільше чудо, яке тільки може бути. Скажіть, що ви зробили з нашим гордовитим святим, що він лежить, немов розкаяний, упосліджений грішник і, по-дитячому боячись смерті, слізно благає нас усіх простити йому те бажання стати вище за нас? Невже ви примусили того, хто досі від вас вимагав сповіді, самого висповідатись перед вами?

Крейслер не бачив жодної причини замовчувати, що відбулося між ним і ченцем Кипріяном. І він розповів усе, почавши від щирої, але суворої проповіді, яку він прочитав бундючному ченцеві, коли той принизив священне мистецтво музики, і закінчивши страшним нападом, що стався з Кипріяном, коли він вимовив слово "отрута". Потім Крейслер сказав, що він, власне, й досі не знає, чому портрет, якого так боїться княжич Гектор, однаково діє і на ченця Кипріяна. Так само йому незрозуміло, яким чином майстер Абрагам виявився вплутаним у ті жахливі події.

— Справді, — мило усміхаючись, мовив абат, — справді, мій любий сину Йоганнесе, наші з вами стосунки тепер зовсім не ті, що були ще кілька годин тому. Стійка душа, тверде переконання, а особливо, мабуть, глибоке, правдиве почуття, сховане в наших грудях, немов дивовижне пророче прозріння, — все це разом здатне досягти більшого, ніж най-гостріший розум і найдосвідченіший, найпроникливіший погляд. Ти довів це, Йоганнесе, вживши зброю, яку вклали в твої руки, не навчивши тебе, як нею користуватися, так спритно і так вчасно, що відразу звалив додолу ворога, якого, може, і найпродуманіший план військових дій не змусив би втекти з поля бою. Сам того не знаючи, ти зробив послугу мені, монастиреві, а може, навіть взагалі церкві, — послугу, корисні наслідки якої годі оцінити. Тепер я можу і хочу бути цілком щирим з тобою, я відвертаюся від тих, хто хотів [637] нашкодити тобі, ввівши мене в оману. Покладися на мене, Йоганнесе! Дозволь мені подбати про те, щоб прекрасне бажання, яке ти плекаєш у своїх грудях, здійснилося. Твоя Цецілія — ти знаєш, яку милу істоту я маю на гадці... Та поки що помовчімо про це! Те, що ти ще хотів би довідатись про жахливу подію в Неаполі, можна розповісти кількома словами. По-перше, наш достойний брат Кипріян у своїй розповіді не захотів згадати про одну обставину: Анджела померла від отрути, яку він, охоплений таємними, пекельними ревнощами, підсипав їй сам. Майстер Абрагам перебував тоді в Неаполі під ім'ям Северіно. Він сподівався знайти сліди своєї втраченої К'яри і справді знайшов їх, бо йому трапилась на шляху та стара циганка на ім'я Магдала Зігрун, про яку ти вже знаєш. Стара звернулась до нього, коли сталося найстрашніше, і, перше ніж залишити Неаполь, доручила йому цей портрет, таємниця якого тобі ще не відома. Натисни сталевий ґудзик на рамці, і портрет Антоніо відскочить, бо він править лише за накривку. Тоді ти не тільки побачиш портрет Анджели, а й до рук тобі потраплять кілька надзвичайно важливих папірців, бо в них ти знайдеш докази подвійного вбивства. Тепер ти бачиш, чому твій талісман виявляє таку могутню дію. Майстер Абрагам, мабуть, ще не раз стикався з братами, але про це він сам зуміє розповісти тобі краще за мене. А тепер, Йоганнесе, ходімо довідаємось, як почуває себе хворий брат Кипріян!

— А як же чудо? — спитав Крейслер, глянувши на те місце над малим вівтарем, де він сам разом з абатом вішав картину, про яку ласкавий читач, мабуть, іще пам'ятає. Та він неабияк здивувався, побачивши там знов "Святу родину" Леонардо да Вінчі. — А як же чудо? — спитав він ще раз.

— Ви маєте на увазі, — відповів абат, дивно глянувши на нього, — ви маєте на увазі ту прекрасну картину, що висіла тут? Я звелів тим часом повісити її в шпиталі. Наш бідолашний брат Кипріян, мабуть, почуватиме себе дужчим, споглядаючи на неї. Може, свята діва Марія ще раз прийде йому на поміч.

У себе в кімнаті Крейслер знайшов листа від майстра Абрагама такого змісту:

"Любий Йоганнесе!

В дорогу! В дорогу! Кидайте абатство і якомога швидше вертайтеся сюди! Нечистий заварив тут таку кашу собі на радість, що ви не уявляєте! Коли прийдете, скажу більше, [638] а писати немає сили, бо все стоїть мені в горлі руба, аж душить мене. Про себе, про зорю надії, що зійшла наді мною, — жодного слова. Поспішаю повідомити лише ось що. У нас ви вже застанете не радницю Бенцон, а графиню фон Еше-нау. Диплом із Відня вже прибув, і про майбутнє одруження Юлії з достойним княжичем Ігнатієм уже майже оголошено. Князь Іреней виношує думку про новий трон, на якому він сидітиме всевладним володарем. Бенцон, чи, пак, графиня фон Ешенау обіцяла йому це. Княжич Гектор тим часом грався в хованку, аж поки його справді відкликали до війська. Скоро він повернеться, і тоді, мабуть, відбудеться двоє весіллів. Ото буде весело! Сурмачі вже полощуть горлянки, скрипалі натирають смички, зіггартсвайлерські свічкарі готують смолоскипи, але... Незабаром іменини княгині, отоді я влаштую щось особливе, але ви повинні бути тут. Краще вирушайте в дорогу зразу ж таки, як прочитаєте цього листа! Біжіть щодуху! Скоро побачимось. A propos(1), остерігайтесь попів, хоч абата я дуже люблю. Прощавайте!"

(1) До речі {франц.).

Лист старого майстра був такий короткий і такий значущий, що

ДОПИСКА ВИДАВЦЯ

Наприкінці другого тому видавець змушений повідомити ласкавого читача про дуже сумну подію. Розумного, високоосвіченого, філософічного і поетичного кота Мура посередині його прекрасного життєвого шляху забрала невблаганна смерть. Він помер уночі з двадцять дев'ятого на тридцяте листопада після недовгих, але тяжких страждань, виявивши спокій і витримку справжнього мудреця. Це ще один доказ того, що з передчасно дозрілими геніями виходить не все гаразд: вони або зарані в'януть, втрачають характер, стають бездушними і губляться в масі, або довго не живуть. Бідолашний Муре! Смерть твого приятеля Муція була вісницею твого власного скону, і якби мені довелось виголошувати жалобну промову над твоєю могилою, вона виливалася б із самого серця і була б зовсім інакшою, ніж у байдужого Гінцмана, бо я любив тебе, любив дужче, ніж багатьох інших... Та ба! Спи спокійно! Пером тобі земля! [639]

Погано, що небіжчик не встиг закінчити книгу своєї життєвої філософії і їй судилося лишитись фрагментом. Проте серед паперів, що лишилися від покійного кота, знайшлося ще багато думок і зауважень, які він, мабуть, записав у той час, коли жив у капельмейстера Крейслера. До того ж збереглася також чимала частина книжки, яку небіжчик подер і яка містить біографію Крейслера.

Тому видавець вважає цілком доцільним подати ласкавому читачеві в третьому томі, що має вийти до великоднього ярмарку, ці знайдені ще уривки з Крейслерової біографії, лише подекуди вставивши в них у відповідних місцях ті з міркувань і зауважень кота, які здаються йому вартими опублікування.

Примітки

С. 308. "Нічні оповідання" (Nachtstucke) — назва збірки новел Гофмана (1817).

С. 310. ... нідерландський герой у відомій трагедії... — йдеться про трагедію Гете "Егмонд".

С. 314. Десь так написано в Рабле... — Мур помиляється, насправді йдеться про фрагмент з "Сентиментальної подорожі" Лоренса Стерна, який майстер Абрагам переказує дуже вільно, додаючи багато від себе.

С. 315. Аталанта — персонаж з грецького міфу. Відзначалася красою і мала багато залицяльників. Але одружитися з нею міг би лише той, що переможе її у змаганні з бігу.

С. 316. Орк — підземне царство.

С. 317. "Fetes de Versailles" — "Версальські свята" — назва книги про те, як відбувалися двірські свята за часів Людовика XIV (1664).

С. 318. ...ціла когорта стоїчних сцевол... — Муцій, римський юнак, потрапивши в полон, спалив праву руку на жертовнику, щоб довести ворогам свою зневагу до болю і смерті. Відтоді його називали Сцевола (лівша) і це прізвисько стало прозивним — синонімом мужності й героїчної витримки.

С. 319. Ельф Пек — фантастична істота в комедії "Сон літньої ночі", пустотливий, веселий і капосний персонаж.

С. 320. ...вихваляти свого Арієля, як шекспірівський Просперо вихваляв свого... — чарівник Просперо — володар стихій — персонаж п'єси Шекспіра "Буря". Арієль — дух повітря, якого Просперо хвалить у кінці п'єси.

С. 321. Еолова арфа — струни, натягнуті на арфоподібну основу, що звучать під поривами вітру. Цей образ є символом вразливості, чутливості, його часто вживали в поезії, особливо романтичній.

О чулий Юсте..., то де ж твій Тельгайм? — слуга Юст, майор Тельгайм — 'персонажі з п'єси Лессінга "Мінна фон Барнгельм" (1767). Добрий Юст розповідає в драмі, як врятував з каналу пуделя.

С. 325. Корнелій Henom (І ст. до н. є.) — давньоримський історик, відомий численними життєписами видатних людей античності.

С. 326. Базедов Йоганн — реформатор виховної системи в Німеччині в XVIII ст. Недоліком його теорій була уніфікація індивідуальності вихованців, підкорення всіх одним принципам. [647]

Песталоцці Йоганн-Генріх (1746-1827) — видатний швейцарський педагог, обстоював необхідність поєднання навчання і виробничої практики.

С. 328. Кнігге Адольф — автор XVIII ст., знавець етикету. Його трактат "Обходження з людьми" багато разів перевидавався, ім'я Кнігге застосовується як узагальнена назва творів про етикет.

С. 329. Курас Гільмар — педагог, автор підручника чистописання (1714).

С. 330. Тассо Торквато (1544-1595) — видатний італійський поет, автор епічного "Визволення Єрусалиму".

Аріосто Лудовіко (1474-1533) — автор героїчного епосу "На-віжений Роланд".

С. 338. Напосвіченішш народ на землі приписував своїм богам дивну схильність до поїдання власних дітей. — За давньогрецьким міфом бог Кронос боявся, що його діти позбавлять його влади над світом і тому з'їдав їх ще немовлятами. Єдиний, хто врятувався, був Зевс (рим. Юпітер), який дійсно скинув з небесного трону батька.

"Кронос, що жере своїх дітей" — назва однієї з останніх картин великого іспанського художника Франсіско Гойї.

С.